Ренесанс

Традицію російських дослідників, що, все маючи звичай світ культури на Україні виводити з Москви, вважають основоположником друкарської справи на Україні «москвитіна Федорова», прийняли чомусь і українські дослідники, і зовсім безпідставно початок українського друкарства пов’язують з виходом львівського «Апостола» 1574 року. Почати з того, що дві книги — «Учительне Євангеліє» і Псалтир із Часословцем — той самий Федоров (на Україні — Федорович) видрукував на Україні в Заблудові в роках 1568 і 1570; в самому Львові була друкарська продукція перед Федоровичем та до нас не дійшла; головне ж, що «Апостол» львівський і змістом і формою є стисле наслідування московському «Апостолові» 1564 р. і не є явищем, характерним для українського книжного мистецтва. Коли шукати початків друкарського мистецтва на Україні між пам’ятками, що дійшли до нашого часу, то найкраще було б базуватися на Євангелії Василя Тяпинського, правда, дуже скромному виданні, точної дати якого встановити не вдається (десь не пізніше 1570 року); але це видання продиктоване українською свідомістю, українським патріотизмом, гуманістичними ідеями, друковане по-слов’янськи і з рівнобіжним українським перекладом, отже, цілковито, і змістом і формою, видання українське. і, зрозуміло, Тяпинський — коли не перший об’єктивно, то перший між відомими нам діячами подвижник українського друкованого слова. Видання Євангелія Василя Тяпинського з українським перекладом і проречистою передмовою, є видання дуже скромне, але в ньому вже помітно риси модерного тоді на Україні мистецтва ренесансу. Друковане в два стовпці, обведені лініями (стовбець тексту слов’янського і рівнобіжно стовбець тексту українського), з великими фігурними ініціалами в початках глав і з заголовками, зложеними з малих ініціальних літер, при всій своїй скромності зберігає приємний вигляд і може бути щодо техніки зразком провінціального, але шляхетно стриманого в окрасах видання, що свідчить про елегантний і освічений смак видавця. Власне, всі окраси полягають в ініціалах, що складаються з чітких літер в прямокутниках, заповнених рослинним ренесансовим орнаментом.

Першим великим українським виданням, що було справжньою подією на цілий слов’янський світ, було, зрозуміло, величаве видання Острозької Біблії, почате складанням у 1577 році і видане в 1581. Дослідник Острозької Біблії П. Клименко вважає, що вона являє собою пам’ятку графічну суто українську. Вона є разом із тим і першим друкарським твором графічно-українським. Порівняння шрифту в Острозькій Біблії із шрифтом першого локально-українського стародруку — львівського «Апостола» чи заблудівських стародруків Федоровича вказує цілковиту різницю графічну шрифтів Острозького й львівсько-заблудівського. Шрифт львівсько-заблудівський подібний до шрифту московського «Апостола». Острозька Біблія — це характерний пам’ятник книги доби українського ренесансу. Досить пишна, але стримана в своїх окрасах, що, складаються з заставок, кінцівок та ініціалів, друкована у два стовпці елегантним шрифтом, близьким (за сучасною термінологією) до курсиву, може відповідати вимогам найвибагливішого смаку. Саме та риса, що окрасами вона не переобтяжена, але стримано оздоблена, є рисою, характерною для доби ренесансу, шляхетний смак якої не допускав тої перенасиченості ілюстраціями та окрасами, яку так любила пізніша доба барокко. Проф. М. Грушевський, що пристрасно кохається в мистецтві якраз бароккового куншту, в скромності графічній Острозької Біблії має нахил бачити ощадність або й скупість князя Острозького як мецената. Але, мабуть, стримано шляхетні окраси Цього видання цілковито задовольняли вибагливий смак освічених гуманістів, що гуртом в Острозі над цим виданням працювали. Заставки, особливо ті, що на першій сторінці, зі спущеними краями (у формі літери П) і прекрасно вписаним між ними заголовком, по чорному тлу вкриті вибагливим рослинним орнаментом, витримано, зрештою, в тому ж характері, що й заставки львівського «Апостола» 1574 p. i пізніших деяких львівських видань («Октоїх» 1630 р. тощо). М. Макаренко, досліджуючи орнаментацію української книги XVI — XVIII ст., про ці заставки каже: «Виключно рослинного походження елементи, що складають заставку... виконали гарні майстри. Широке листя аканту цілком готичних форм вільно скомпановано з дуже витриманою декоративністю з площинним розумінням розміщення. Квітки, гранати, садовина — все це має певне своє місце й так природно, так зручно скомпановано, що приходиш до висновку, що компонував ці заставки дуже грамотний художник, а різав — майстер із великими технічними знаннями та вмілістю, майстер, що пройшов довголітню сталу школу. Ні в якому разі не міг виконати ці малюнки з їх високими композиційними та технічними досягненнями хоча б і найкращий майстер школи, що тільки-но починає свою діяльність. Рука досвідченого, однаково як і сміливого, майстра почувається в усіх заломах листів та гілок, у штриховці і в накладці її і, головним чином, в декоративності композиції та виконанні рисунку».

Високі витягнуті ініціали Острозької Біблії, так само як і заголовки, вирізані в довгих (на п’ять рядків шрифту) прямокутниках на чорному тлі й обвиті рослинним орнаментом, дуже гарно спасовані і з шрифтом друку, і з заставками. П. Клименко знаходить деяку подібність цих заставних літер з такими ж літерами Пересопницького (рукописного) Євангелія і близьку подібність із заставними літерами Литовського статуту 1529 р., але гадає, що вони розвинулися з заставних літер рукописного Тверитинівського Євангелія 1561 р. Нам здається, що заставні літери Острозької Біблії мають дещо спільного з малими ініціалами Євангелія Тяпинського, з яких там зложено заголовки.

Кінцівки Острозької Біблії відмінні від заставок та заставних літер, а здебільшого виконані досить спільною лінією, комбінуючи основний плетений орнамент з мотивами орнаменту рослинного по краях.

Випускний аркуш, або форта, Острозької Біблії повторює ту саму архітектурну раму, яка вже перед тим була надрукована в «Апостолі» московському 1564 р. та львівському 1574 р. і пізніше ще раз повторена в «Апостолі» віленському 1591 р. Тільки в Москві й у Львові цю раму було використано для ілюстрації — в ній було встановлено зображення євангелиста Луки, а в Острозькій Біблії в цю раму вставлено назву книги і взагалі весь текст випускного аркуша. Цей перший приклад вживання архітектурної арки як рами, в порожньому місці якої встановляється текст випускного аркуша, за прикладом Острозької Біблії прищепився в українському друкарстві на довші часи. Рисунок арки змінювався, іноді навіть втрачав архітектурні форми, а все ж зберігав арочний просвіт, в який вставлявся текст форти. Від цієї традиційної композиції випускного аркуша почали відступати тільки в половині XVII ст., як знаменитий Требник Могили 1646 року, а, наприклад, в «Трубах» Лазаря Барановича 1674 р. текст форти вміщено в просвіті, що наподоблює не просвіт арки, а верхню площу закритої книги, застібнутої двома застібками і запечатаної сімома печатями.

Менше стримані, але далеко більш багаті й різноманітні окраси, ніж у виданнях Острога та Львівського братства, від доби ранесансу нам дають видання стрятинські з друкарні Балабанів, керованої Памвою Бериндою. Тут два видання — Служебник 1604 р. і Требник 1606 р. — виявляють найбільшу пишність, яку взагалі допускає смак пізнього ренесансу. Ілюстрації, форта, заставки, різноманітні ініціали друковані червоно (циноброю), як і цілі рядки тексту та окремі прописні літери, — все це робить стрятинські видання найпишнішими й найвибагливішими українськими виданнями доби ренесансу. Орнамент рослинний поруч з архітектурним в стрятинських окрасах все вживається, але відступає центральні місця лицевим оздобам (себто фігурам людським, звіриним та пташиним) або цілим образковим композиціям та картушам з написами або гербами. Ілюстрації Служебника 1604 р. представляють в ренесансових прямокутних рамах з напівкруглим внутрішнім обмеженням угорі поодинокі монументальні постаті учителів церкви. Ці ілюстрації зі Стрятина перейшли до Львова та інших міст і більше сотні років оздоблювали наступні львівські видання требників і служебників. Рослинні орнаменти в заставках розміщено заокругленими масами, в них уже не відчувається готицького загострення і нема різних кутів. Зате дуже мало заставок з чисто рослинним орнаментом, а майже скрізь у центрі заставки • вміщено картуш з гербом Балабанів або лицевим рисунком, а часто фігурні зображення переплітаються з рослинами. Так само й літери прописні вже не мають готичної видовженості, навпаки, широко заокруглені, а орнамент, завжди скомпонований із фігур та рослин, наближає загальний рисунок літер майже до квадрата. Архітектурна декорація форти на обох стрятинських виданнях та сама; вона теж представляє ренесансову арку з пілястрами, рясно вкритими окантованим орнаментом; на пілястрах вази з акантами; є між пілястрами пласкувата дуга з головою ангела посередині, що підтримує гирлянди овочів; внизу перекладинка між пілястрами з гербом Балабанів. У цілому — чистий ошатний ренесанс без всяких відгомонів готики; Ціла арка лишає дуже велике тло посередині для напису, покриваючи лише самі краї форти, і тому ренесансова легкість і стриманість композиції цілої форти не порушується.

Цікаво на прикладі Служебника 1604 р. констатувати інший, ніж тепер, підхід до розміщення слів напису: принцип декораційності панує над сьогоднішніми вимогами логічності. Тому слова назви «Божественная літургія» розміщено так: у верхньому ряді великими червоними орнаментованими літерами вміщено: «Божествен-», а в Другому ряді чорними вдвічі меншими простолінійними літерами поставлено «ная літургія». Зрозуміло, в сучасному виданні таке, розміщення заголовного напису на обкладинці виглядало б як несмачний претензійний модерн, а в стрятинському виданні це не тільки не дратує ока, а, навпаки, цілий декораційний ефект форти — цілковито досконалий. Такі переноси слів на половині з рядка в рядок на випускних аркушах і пізніше зустрічаються нерідко, бо вимоги зовнішньої ошатності й декоративної урівноваженості рішуче панують в композиції випускного аркуша над іншими вимогами. У книзі Кирила Транквіліона Ставровецького «Зерцало Богословія» 1618 року в верхньому ряді більшими літерами зложено: «Книга нарицаємая», а в другому ряді вже звичайними літерами стоїть «Зерцало Богословія из», далі, в третьому: «бранна»... і т. д. Правда, напис цієї книги зложений трохи по-дилетанськи для того часу й ніби свідчить про лихе обладнання друкарні автора, що була тоді розташована в Почаївському монастирі і в той спосіб випустила перше почаївське видання. Бо, мабуть, друкувала книгу «в монастиру почаєвськом в маєтности єго милости пана АндрЂя ФирлЂя» мандрівна друкарня Транквіліона, яку цей гуманіст-ієромонах у Почаєві щойно уставив. Але ренесансова арка, що вкриває теж лише береги форти, залишаючи весь простір для напису, незвичайно елегантна: дві круглі колони по боках легко перевиті виноградною лозою на спільній базі внизу і з легким орнаментованим архітравом угорі роблять смаковиту вибагливо ренесансову прямокутну раму для напису. Це перше видання в Почаєві, може, є останнім виданням ренесансового смаку.

Можна б до доби ренесансу зачислити також перше велике видання Києво-Печерської лаврської друкарні — «Анфологіон» 1619 року. Підставою для цього служили б не тільки легкі елегантні ренесансові орнаменти, але ще більше — численні ілюстрації, дуже відмінні від ілюстрацій пізніших видань. Коли пізніше бароккові ілюстрації переймаються західноєвропейською манерою, крізь яку тільки пробивається український смак, то для майстрів ренесансу характерно, що вони старі українські традиції вдумливо поєднують із західноєвропейськими впливами. Цим характером комбінації західноєвропейських впливів з основою української декораційної традиції відзначаються прекрасні й дуже численні ілюстрації та окраси вдумливого й талановитого майстра київського «Анфологіону», що підписувався літерою Г.