Доба революції

Революційна українська партія працювала п’ять років і утворила на Україні для масового, головним чином селянського вжитку, книжку. Оскільки теоретична література РУП була слабка, настільки література агітаційна була сильною і, мабуть, особливо для селянства, найкращою революційною літературою, яка взагалі існувала в Російській державі перед революцією. Вплив цієї книжки виявився досить швидко. Уже в 1902 році вибухнув у Південній Полтавщині великий революційний рух селянства, в якому царський уряд уперше зіткнувся з українцями як революціонерами, а не просвітянами. Енергія Української революційної партії наростала до 1905 року, до першого великого революційного вибуху в Росії. За прикладом РУП пробували організовуватися інші українські нелегальні (чи, як тоді називалося, підпільні) партії але жодна інша не мала вже ні контакту з народними масами, ані впливу на них. У кінці 1905 року РУП перейменувалася в Українську соціал-демократичну робітничу партію, яка викинула з своєї політичної програми вимогу повної державної самостійності, а включила в свою програму пункт автономії національної в державі Російській (елементи, що вважали національне питання неіснуючим, а як самостійники визнавали тільки питання державне, від Партії відійшли). Разом із тим у партійній роботі спостерігається помітний спад, і на час початку світової війни значніших масових революційних українських організацій фактично не було. Помітніших революційних книжок на той час також не виходило. Отже, коли по війні вибухнула революція, то майже вся українська маса була мобілізована і була озброєна для війни, а свідомих українських організацій в тій масі майже не було. Також не було організованого національно свідомого й українського старшинства. І те, й друге доводилося організовувати в процесі війни й революційної боротьби, і тому нічого немає дивного, що спритна, демагогічна й дуже енергійна більшовицька агітація не знаходила відповідного спротиву і більшовики опинилися тимчасовими переможцями; зрозуміло, це сталося тому, що на той час, коли українські просвітяни мусили уступити поле боротьби тим елементам, що мали вирішити справу мечем, ці елементи не були організовані для того, ні взагалі добре свідомі свого покликання, бо тільки в добі революції усвідомлювали собі свої українські завдання.

Правда, коли в XVII ст. гуманісти зійшли з історичної арени, уступаючи місце козацтву, то це останнє вже мало свою сильну організацію, воно не було витвором моменту, а складалося перед тим на протязі більше століття. Але й те козацтво, заголивши за Україну меча проти Польщі, аж до Хмельницького терпіло весь час поразки, і поразки дуже тяжкі, іноді здавалося, рішучі Але по тих поразках прийшла переможна доба Хмельниччини. Тим більше зрозуміло, що у сучасної військової української сили, за якою тепер черга вирішити долю України, теж були невдачі; але як після Солониці та Кумейок прийшли Жовті Води та Корсунь, так і після Крутів та Базару можна сподіватися нових і світлих моментів перемоги. А поки триває передишка, усвідомлююча книга мусить робити своє діло і підготовляти прийдешню вікторію.