Українська преса за світової війни й революції

Початок світової війни щодо української преси відновив у Росії урядову практику перед 1905 р. Українське культурне життя взагалі, а з ним і українська преса, було придушене — друковане слово опинилося під забороною. Але потреба в українських часописах громадянством відчувалася вже так сильно, що заборона легальних органів породжує нелегальні видання.

Вслід за оголошенням війни російський уряд заводить військову цензуру (31.VII.1914) і видає наказ про заборону друків українською мовою. Та фактично ще перед тим, вже на другий день війни, була припинена єдина на Наддніпрянщині щоденна газета «Рада». З цього часу настає перерва в розвитку української преси на Наддніпрянщині, а з успіхами російського війська — нищиться українська преса і в Галичині. Життя української преси продовжують у цей час еміграційні видання — головно в Америці й Німеччині та Австро-Угорщині. На Наддніпрянщині в часи війни легально продовжували виходити лише кілька органів, але й вони мусили вживати приписаного урядом т. зв. ярижного правопису. Ці легальні видання мали характер літературних альманахів чи збірників. Для прикладу згадаємо одеську «Основу», що була спробою продовжувати припинений літературно-науковий вісник — її вийшло три книги; в 1916 р. замість «Основи» почав виходити «Степ»; у Харкові виходило «Гасло», почало виходити «Слово»; замість «Маяка» появилася «Згода», але була припинена на 2-у числі.

Внаслідок урядових заборон і цензурних утисків розвиваються нелегальні видання, що виготовлялися на шапірографах та міміографах у невеликій кількості. З нелегальних органів найраніше (15.II.1915) почала виходити «Зоря» — орган середньошкільників Києва та Всеукраїнської юнацької спілки (вийшло всього три числа по 30 — 35 примірників кожного). За нею почала виходити «Боротьба» — орган київської групи соціал-революціонерів. «Боротьби» вийшло 5 чисел на міміографі в кількості 200 — 300 примірників кожного числа. Як партійний орган, «Боротьба» поширювалася скрізь по партійних організаціях України. В грудні 1915 р. вийшло одне число органу радикально-демократичної спілки «Вільна Думка» (на міміографі, в кількості 30 прим.) і тоді ж таки літературно-політичний часопис «Юна Україна» — орган Миргородської філії Всеукраїнської юнацької спілки (рукописний, з’явилося лише одно число). Були й інші нелегальні видання, але всі вони виходили в дуже незначній кількості примірників і припинилися фактично ще в тому ж 1915 р. Далі виходили лише соціал-демократичні «Наше Життя» в Петербурзі та «Слово» — орган учнів військової фельдшерської школи.

Після відходу російської армії з Галичини умови для української преси там значно поліпшилися. В 1915 р. відновилися давні газети «Діло» та «Українське Слово» (якийсь час замість «Українського Слова» виходило «Нове Слово»), а в 1916 р. на Наддністрянщині буйно відновлюється українська преса (газети, журнали). Та особливо сильно розвивається за війни українська преса на чужині. В 1915 р. у Швейцарії (Женева) виходить соціал-демократична «Боротьба», в Болгарії (Софія) — «Робітничий Прапор», у Відні — «Вістник Союза Визволення України» (1915 — 17) і «Просвітні Листки» — орган полонених українців Ведлярського табору. Перші сім чисел «Просвітніх Листків» були друковані на машині. 1916 рік приносить розвиток української преси в таборах полонених українців в Австрії й Німеччині, яка видавалася за підтримки Союзу визволення України. З них найбільше поширеними були «Вільне Слово» в Зальцведелі й «Розсвіт» у Раштаті. Співробітниками цих часописів були самі полонені, хоч організаційну роботу на початку провели представники Союзу визволення України. Таборові часописи виходили аж до повороту полонених на Україну. Дуже важливе значення під час війни мали чужомовні українські органи (найбільше німецькі), що видавалися на чужині для пропаганди української справи. Всього в 1916 р. було 27 органів української преси. З них у межах Росії — 6, на Наддністрянщині — 12 і на чужині — 9 органів.

Числовий розвиток української преси в 1917 — 22 рр. В. Ігнатієнко представляє такими даними:

З цієї таблиці видно, що з революцією 1917 р. преса українською мовою, як на Наддніпрянщині, так і на Наддністрянщині, сильно зросла, але особливо на Наддніпрянщині. Протягом перших років по революції (1917 — 19) кількість пресових органів на Україні, що виходять українською мовою, постійно збільшується. Видання української преси появляються не тільки в центрах, а також і в другорядних осередках і навіть у глухих провінціальних пунктах (як Тараща на Київщині або Широке на Катеринославшині й т. п.). Українська преса в цей час стає дуже різноманітною щодо напрямків і змісту. Маємо органи партійні й безпартійні, громадські, земські й кооперативні, наукові й релігійні і т. д. Раптове Зменшення, що настає в розвитку української преси в 1920 р., пояснюється московською окупацією України. Більшовицька влада монополізує всі видавничі засоби в своїх руках і видає лише свою офіційну, себто партійно-комуністичну, пресу. Внаслідок такої комунізації преси на Україні тут зберігає свої позиції преса російською мовою. Коли в перші роки революції кількість органів російською мовою значно зменшувалася (з 751 в 1917 р. до 222 у 1919 р.!), то під московським пануванням на Україні кількість їх зростає (зі 151 в 1920 р. До 287 в 1922!).

Комуністична преса на Україні, як своїм змістом, так і зовнішнім виглядом, від початку являла виразні ознаки занепаду. За останнє десятиліття ця комуністична преса на Україні переживала Деякі зміни — вона то «українізувалася», то «дезукраїнізувалася»; значно мінялося також і число назв. За відомостями «Радянського Книгаря», в 1932 р. на Совітській Україні видавалося 1126 газет, у тому числі: центральних — 30, обласних — 14, районних і міських — 382, великотиражних (при підприємствах і колгоспах) — 700. Із загальної кількості 426 газет (без великотиражних) українською мовою виходило 373, решта видавалися мовами національних меншостей (російською, жидівською, німецькою, польською, болгарською, молдавською, татарською й грецькою). Як ні велико число газет на Сов. Україні, воно все ж не свідчить ні про загальний розвиток української преси, ні про її національно-український характер. Уже наступні — 1933 і 1934 — роки значно змінили наведені в «Радянськім книгарі» дані щодо преси не на користь українців.

Про розвиток української преси свідчать і його забезпечують видання західноукраїнські та еміграційні. По цей бік совітського кордону в останнє десятиліття появилося багато нових українських органів, що своїм змістом охоплюють все життя — політичне, громадське й культурне. В останні роки появляються вже навіть такі спеціальні органи, як присвячені кіно або фотографії. Значно поліпшився за останній час і зовнішній вигляд українських періодичних видань — все більше виходить ілюстрованих мистецьких публікацій. Більш досконала організація української преси виявляється і в заснуванні нових пресових осередків, якими є пресові бюро в Берліні, Брюсселі, Женеві, Лондоні, Празі й інших європейських містах.

Дуже важливим явищем в історії останнього десятиліття є територіальне поширення української преси. Преса українською мовою збільшується не тільки в Галичині й на Буковині, де традиції її давніші, — вона розвивається також і на Волині та Закарпатті, де успішно поборює мовні й різні інші перешкоди. Такі факти, як поява в 1931 р. чисто українського органу («Слово Народа») в найзахіднішому українському пункті — Пряшеві та «Рідного Слова» югославських українців (1933) або перехід на українську фонетику клерикальної ужгородської «Свободи», є дуже показними в історії українського національного відродження.

Українські періодичні видання збільшуються й удосконалюються також і в українських колоніях за океаном. Численна й давня українська преса існує в Сполучених Державах Америки й Канаді; окремі українські органи виходять також і в Південній Америці (в Аргентіні й Бразілії) та на Далекому Сході. Окрім свого партійного, релігійного чи соціального забарвлення — все це є преса національно-українська, не тільки своєю мовою, а також і своїм змістом та духом. Досить поважними виданнями репрезентується й преса української еміграції в Європі.

Бібліографія української преси 1816 — 1916. К., 1930.

Ігнатієнко В. Українська преса (1816 — 1923): Іст.-бібліогр. етюд. К., 1926.

Кревецький І. Перша газета на Україні. К., 1927.

Кревецький І. Початки преси на Україні. 1776 — 1850. Львів, 1927.