Література рідного краю (огляд)

Володи́мир Фе́дорович Шинкару́к (19 серпня 1954 року, с. Вчорайше, Ружинський район, Житомирщина — 6 грудня 2014^[1][2][3]) — поет, прозаїк, композитор, бард-виконавець. Професор Житомирського державного університету імені Івана Франка. Почесний громадянин Житомира. Батько Ірини Шинкарук, молодший брат Бориса Шинкарука.

Літературна творчість. Збірки поезій: Moderato синіх сутінків — Житомир, Авжеж, 1994. — 40 с. Рецензія: Косичук В. Модерато синіх сутінок // Прес-форум (Житомир). — 1994. — 15 липня. На відстані ночі — Житомир, Авжеж, 1996. — 42 с. Рецензія: Єршов В. До вічного — через очищення // Авжеж! — Кн. XXVIII. — № 32. 1996. — С. — 12-13 (28-29). Перелітні дощі — Житомир, Авжеж, 1999. — 68 с. Рецензія: Лецкін М. Віч-на-віч із собою // Лецкін М. Я інших не сповідую знамен. — Житомир, 2004. — С. 53-58. Перехрестя розлук — Житомир: Волинь, 2004. — 172 с. Колискова для осені — Житомир: Полісся, 2009. — 124 с. У затінку сонця - Житомир: Полісся, 2012. - 272 с.

Збірки прози: Оповідання — Житомир: ОП Житомирська облдрукарня, 2003. — 48 с. Нестандартний підхід — Житомир: ОП Житомирська облдрукарня, 2006. — 128 с. Тренер / Роман — К.: Ніка-прінт, 2011. — 128 с. Збірка поезії та прози: На два життя одразу — Житомир: Полісся, 2010. — 168 с. Рецензія: Мостовий Ю. Двоєдність // Голос України — 2010, № 73 (4823). — 23 квітня, с.8. Мостовий Ю. Поетично-прозовий мікс з гумористичним відтінком // Друг читача, 2010, № 14.

Шмалюк Анатолій Миколайович. Полковник у запасі Шмалюк Анатолій Миколайович народився 23 лютого 1957 року в смт Червоноармійську Житомирської області. З 6 травня 1975 року по січень 1984 - служив у Радянській Армії. З січня 1984 року по серпень 1999 - працював на оперативних та керівних посадах в органах військової контррозвідки Комітету державної безпеки СРСР та Служби безпеки України. Відзначений урядовими та відомчими нагородами. Нині працює директором Житомирського професійного ліцею харчових технологій. Відмінник освіти України, нагороджений медаллю "Антон Макаренко" Міністерства освіти і науки України. Член Національної спілки журналістів України. Автор 19-ти літературних видань. "Записки контррозвідника" - нова книга автора.

Лауреат багатьох Міжнародних та Всеукраїнських мовно-літературних кон­курсів. У квітні 2009 - нагороджений "Золотою медаллю Української журналістики".

У червні 2009 - Асоціацією культури та мистецтв України присвоєно почесне звання "Гордість України". Отримав почесне звання "Гордість Червоноармійщини".

Літературна творчість: збірки: «Розстріляна молодість», «Вкрадена правда», «Полинові роси». Воєнно-пригодницька повість «Записки контрозвідника» тощо.

У новелі «Лиса гора», яка увійшла у збірку «Вкрадена правда», мова йде про події, які відбувались у вересні-жовтні 1941 р. у часи Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.) у Червоноармійську на околиці (Житомирська область, Україна). Майбутній батько Анатолія Миколайовича Шмалюка, Микола Шмалюк, якому тоді було приблизно 16-17 років, став свідком розстрілу німецькими окупантами та поліцаями приблизно 700 людей єврейської національності. Після розстрілу, коли фашисти і поліцаї поїхали, Микола Шмалюк підійшов до ями, куди позкидали забитих людей і побачив, що земля шевелиться. Він руками розкопав землю і витягну звідси поранених хлопця і дівчину. Хлопець зміг перевести поранених людей до своєї хати і цілий рік за ними доглядав. Потім, коли юнак та дівчина одужали, вони покинули обійстя Шмалюків. Після закінчення Великої Вітчизняної війни, врятовані Миколаю Шмалюком хлопець і дівчина, які згодом одружилися, багато років приїзджали на (травня у гості до родини Шмалюків.