Орфоепічні та акцентологічні норми

Орфоепічні та акцентологічні норми стосуються правильної вимови звуків у словах, а також наголошування лексем відповідно до вимог української літературної мови. Найтиповішими орфоепічними помилками вважаємо:

1) акання (вимову ненаголошеного [а] замість [о]): в а да, к а рова, к а аліція, г а л а ва, зо л а т а, міністр зак а рдонних справ, патрі а тичні сили України, д а тримання угод;

2) м’яку вимову приголосних перед [е]: пр а бл є ми, т є л є фон, т єа р є ма, др є вній, к а тл є та;

3) оглушення дзвінких звуків (як виняток, виправдано оглушуються приголосні в словах ніг^хті, кіг ^х ті, лег ^х ко, вог ^х ко, дьог ^х тю): гара ш, ду п, гара ст, шу п ка;

4) вимова [ф] замість [в] у кінці складу і слова та на початку слова перед приголосним: ф чи ф ся, роби ф, кро ф, ма ф ка;

5) м’яку вимову шиплячих перед [е], [о], [у], [и], [а] (напівпом’якшена вимова шиплячих можлива тільки перед [і]): чє х, ч^ьо біт, чю ю, ч^ь ий, ч^ь истий, чю до, чя й;

6) нечітку вимову звука [й] після апострофа і голосних: п^ьа ть, Укра і на;

7) вимову африкат [дж], [дз] як [ж], [з]: хо ж у, по з вони, приї жж ай, з еркало;

8) м’яку вимову [р] у кінці складу та слова: ца рь, тю рь ма, чоти рь ма, кобза рь, волода рь, господа рь, ліка рь.

Наголос визначає рівень мовної культури. Українська мова має притаманні їй наголосові моделі, і, нехтуючи ними, ми, хочемо цього чи ні, вдаємося до суржику. Отже, хоч наголос і вільний, та норми його сталі:

1) особові форми дієслів теперішнього часу однини і множини часто мають наголос на кінцевому складі: б’є мо, почне мо, ка жу, не су, несе мо, стає мо, захисти мо, але пи шемо, на ді шлемо, за йдемо, пла тимо;

2) слід запам’ятати наголошення особових форм дієслова бути: бу ду, бу дуть, бу деш, бу демо, але бу ла, бу ло, бу ли;

3) іменники, утворені від дієслів або інших іменників за допомогою префіксів, зберігають наголос на префіксі: за гадка, роз в’язка, роз мір, роз гляд, по шук, за дум, пе ре вертень, але роз гром, зач ин, об ман, роз кол;

4) віддієслівні іменники на -ання наголошуємо як і дієслова, від яких вони утворені: зі бра ння, бо зі бра ти, чи та ння, бо чи та ти, пи са ння, бо пи са ти, повс та ння, бо повс та ти, але ви раження, зобо в’я зання. У двоскладових іменниках на -ання наголошуємо останній склад: зван ня, знан ня, пран ня. Пам’ятаймо про смислорозрізнювальну функцію наголосу, не слід плутати слова: ви да ння (про літературу) – видан ня (процес), об лад нання (устаткування) – облад нан ня (процес);

5) наголос багатьох іменників жіночого роду із суфіксом -к (а) у множині переходить на закінчення: вка зів ка – вказів ки, у чи телька – учитель ки, гол ка – гол ки, ла стівка – ластів ки, але су сід ка – су сід ки, ро дичка – ро дички, вер хів ка – вер хів ки;

6) у багатьох двоскладових та трискладових прикметниках наголос на останньому складі: труд ний, сип кий, бруд ний, черго вий, тексто вий, вало вий, клопіт ний, перехід ний, але шов ко вий, тиг ровий. У прислівниках, утворених від таких прикметників, наголос падає на перший склад: труд но, сип ко, бруд но;

7) числівник один (одна, одне) у формах непрямих відмінків має наголос на останньому складі: одно го, одно му. Наголос змінюється, коли з’являється прийменник: на од но му, один у од ного. Аналогічно із вказівними та присвійними займенниками: цьо го, то го, мо го, але до цьо го, від то го, за мо го;

8) у словах іншомовного походження наголос падає:

· на останній склад (- метр) у назвах мір: деци метр, кіло метр, санти метр;

· на передостанній склад у назвах вимірювальних приладів: ба ро метр, ма но метр, спі до метр, дина мо метр, але вольт метр, ампер метр;

· з формою на -лог на останній склад: діа лог, ката лог, полі лог;

· з формою на -кратія: авто кра тія, бюро кра тія, аристо кра тія;

· з формою на -ист, -іст (-їст) на останньому складі: візаж ист, альтру їст, автомобіл іст;

9) найбільше порушень щодо наголошування відбувається у словах, що під впливом російського наголосу звучать не за українською літературною нормою: дро ва, ку рятина, жи во пис, о лень, ре шето, спи на, сер дити, з ле гка, но вий, тов стий, фар тух, фе но мен, черго вий, оп то вий, квар тал, пі на (не слід вимовляти дро ва, ку ря тина, жи вопис, о лень, реше то, спи на, сер ди ти, злег ка, но вий, товс тий, фар тух, фено мен, чер го вий, оп товий, квар тал, пі на);

10) пам’ятаймо про значну кількість слів із подвійним наголосом: а по строф – апост роф, ви нагорода – винаго ро да, за че рствілий – зачерст ві лий, причому наголос може мати ще й словорозрізнювальну функцію: ви года (прибуток) – ви го да (комфорт), шко да (даремно) – шко да (втрата), ат ласний (пов’язаний із картами) – ат лас ний (– із тканиною), по ра (щілина) – по ра (час).