Практика вживання термінів у професійному мовленні

Питання теми:

Історія та сучасні проблеми української термінології. Стилістичні особливості груп професійної лексики. Термінологічна і професійна лексика у складі мови галузі електроніки та комп’ютерної техніки. Вимоги до термінологічної одиниці. Загальнонаукова та вузькоспеціальна термінологія.

Як формувалася та розвивалася українська термінологія?

Виокремлюють шість періодів формування української термінології.

Перший період (ІХ – перша половина ХІХ ст.). Своїм корінням українська термінологія сягає часів Київської Русі. «Ізборники» Святослава, літописи, «Поучення дітям» В. Мономаха, «Руська правда» (1282) та ін. фіксують сакральну, природничу, суспільно-політичну, астрономічну термінології.

Важливу роль у поширенні наукових знань та професіоналізму в Україні відіграли Острозький культурно-освітній центр (1580–1608); братські школи, що виникали в ХVІ –ХVІІ ст. у Львові, Бересті, Рогатині, Перемишлі, Луцьку та інших містах; Київський культурно-освітній центр (Братська школа – з 1615 р., Києво-Могилянська колегія – з 1632 р., Києво-Могилянська академія – з 1701 р.). Уже в ХVІІ ст. вчений Києво-Могилянської академії Г. Кониський обґрунтував теорію терміна. Українську науково-виробничу, природничу, мистецьку термінологію представлено в загальномовних словниках того часу: «Лексикон словено­роський» П. Беринди (1627), «Лексис» Л. Зизанія (1596), «Лексикон словено-латинський» Є. Славинецького та А. Корецького-Сатановського (ХVІІ ст.), «Синоніма славеноросская» невідомого автора (ХVІІ ст.).

Гальмували розвиток української наукової мови до середини ХІХ ст. недержавний статус української мови, заборони її як засобу спілкування.

Другий період (друга половина ХІХ ст. – початку ХХ ст.). 1873 р. у Львові засновано Наукове товариство ім. Т. Шевченка, яке з 1892 р. стає першим українським науковим центром на зразок європейських академій. Товариство видало 155 томів «Записок НТШ». Саме тут концентру­валася термінологічна праця провідних учених к. XIX – поч. ХХ ст., зокрема В. Левицького, І. Пу­люя, І. Верхратського, Р. Цегельського, С. Рудницького, А. Семенцова та ін.

Зусиллями українських учених НТШ було запропоновано одностайну термінологію і номенклатуру, незважаючи на те, що її творили на землях України, які належали до різних держав.

Третій період (пов’язаний з утворенням наукових товариств у Східній Україні). Активно опрацьо­вувати та творити українську термінологію почали після проголошення Української Народної Республіки (1917 р.), коли було скасовано заборони щодо української мови. Лише впродовж 1918–1919 років у Східній Україні вийшло друком понад 20 словників. З метою координації термінотворчої діяльності 1918 р. при Українському науковому товаристві створено Термінологічну комісію, а при Українській академії наук (УАН) засновано Правописно-термінологічну комісію. У 1921 р. названі комісії було об’єднано й створено Інститут української наукової мови Академії наук (ІУНМ).

Четвертий період (діяльність Інституту української наукової мови). З 1928 р. було опубліковано праці, в яких сформульовано основні засади творення української термінології, серед яких: термінологія повинна бути народною; у разі відсутності готового терміна в народній мові треба створити його з власномовних морфем; лише у разі непридатності новоствореного терміна запозичувати наукову назву з мови-джерела; термін має бути зрозумілий; назва поняття має бути точна й однозначна. За цей період було опубліковано близько 50 різноманітних словників. Проте вже 1930 р. ІУНМ за сфабри­кованою справою було ліквідовано, а провідних учених репресовано. Видання словників, навіть уже підготовлених до друку, було припинено, а вже надруковані – вилучено з бібліотек і книгарень.

П’ятий період (функціонування української термінології 1932–1990 рр.). В Україні впроваджено унікальний радянський винахід: формально українську мову не забороняли, навпаки, говорили про бурхливий її розквіт, але насправді її розвиток коригували в потрібному політичному напрямі. У такій ситуації українська наукова термінологія фактично втратила свою автентичність і перетворилася на копію російської. Термінологічна діяльність припиняється на чверть століття. Зацікавлення термінологіями різних галузей знань поновлюється у другій половині 50-х років. Президія Академії наук УРСР у 1957 р. створює Словникову комісію АН УРСР, яка видала 16 російсько-українських словників з найважливіших галузей знань.

Шостий період (90-ті роки ХХ ст. – початок ХХІ ст.). Сучасні українські термінологи глибше, ніж їхні попередники, опрацьо­вують теорію термінології як підсистеми літературної мови, теорію терміна як мовного знака, формулюють вимоги, які потрібно ставити до окремого терміна. На сучасному етапі спостерігаємо надзвичайну термінографічну активність: видаються словники різних типів – перекладні, енциклопедично-довідкові, тлумачно-перекладні, частотні, словники-тезауруси, словники нових термінів. 1992 р. наказом Міносвіти було створено Технічний комітет стандартизації науково-технічної термінології (на базі Львівського політехнічного інституту). Згодом до складу Комітету увійшли також Київський політехнічний інститут, Інститут української мови НАН України та Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики. Для підвищення якості термінологій різних галузей Комітет вирішує такі нагальні завдання: координація зусиль усіх термінологічних центрів; створення чіткої державної структури термінологічних організацій; унормування терміносистем; створення державних стандартів і їх незалежна постійна експертиза; проведення на наукових засадах термінографічної діяльності та налагодження контактів з міжнародними термінологічними центрами.