Новітня держава

Твердимо, що на тій підставі можна збудувати тривалу і міцну державу. Держава родова, та, що виявляє український рід (расу), – це єдина, що може вирости з сучасних мас.

Які методи цієї держави? Спирається вона передовсім на свідомім вживанню прикмет характеру до будови.

Рід (раса), – це те людське насіння, що з покоління в покоління передає однакові психічні прикмети, а почасти й фізичні.

Поставте кілька вільних і різних людей перед фактом насильства, чи вбивства, чи інших великих людських подій, і придивіться: кожен з поставлених буде реагувати так, як підказує йому традиція і мораль – роду. Це важніше, як усі ученості й зовнішні фізичні прикмети, це найглибше, це те, що приходить з “молоком матері”, – з крові.

І на свідомому керуванні і оперті на цьому полягає окремішність і сила родової держави.

Кочове – до осілості!

Але як видобути це найважніше? Як поставити це в камінь кутовий будови, коли взагалі вже на перший погляд нема устійненості? Жидівські наганячі поступають з народами совітів, як із своїм конем поступає сільський жид: жене без кінця батогом, аж той кінь в кінці дістає своєрідного зашарпаного ритму…

Адже у більшевизмі все є рідинне, нестійке, все хвилюється у відпливі і припливі. Одиниця не має за що зачепитися: не вільно їй прив’язуватись до матеріальних речей, не вільно їй думати інакше від того, як оголошене згори. Не знає ніколи одиниця, чи не жде її нагла смерть, або в’язниця. В совітах витворився навіть тип “літунів”, людей, що дивляться на все рівнодушними очима, і мають тільки одну пристрасть: переноситися з місця на місце. Посидіти, заробити трохи, і далі. То фізичне кочовництво.

Більше – по більшовизмі існує й духовне кочівництво: неспокій духовний. Не значить, що люди втратили свою вдачу, ні, вона є, але глибоко захована, щоб не защербити її в зовнішніх невигідних умовах. І так само глибоко захована туга, прагнення чогось нового, кращого, і однозначно рідного.

І на тому спираємося: там відродження! Їй дати зміст! Бо то туга не до звичайної осілості, – але до якоїсь іншої, чистішої, важнішої, як була перед більшовиками. То не спогад про давні часи, то не туга за традиціями козацтва – великокнязівства, тої першої України, то не туга за традиціями інтелігентського міщанства, тої другої України, то туга до третьої України, що не була, а буде, і буде краща, більша, сильніша!..

Все те, що досі випливало тільки з інстинктів, не з свідомих прагнень, а припадковості – вкласти в систему, у власну, родову, українську систему.