Біологічна політика

Чому так гостро відділюємо тих, що зостаються на селі, і тих, що від села остаточно мають відійти? Робимо це хіба свідомо?

Так, дивимось на це з погляду біолога-життєзнавця, і утверджуємо тільки логічні умовини для життя роду.

Ми маємо в собі три первні: І – індогерманський, А – передньоазійський, і найбільш численний у нас елемент Д – динарський, що повстав як тривала мішанина із А та І. Первні А і Д мають твердо хліборобську психіку. Первень І не любить села і хліборобства. Коли ми відразу осаджуємо село, як виразно зв’язане з працею на ріллі (і то з роду в рід), тим самим відійде із сіл до міст енергійний і півкочовничий первінь І.

В тім є біологічна основа стабілізації села. Але чи це не викличе в селі занадто великої стабілізації, так що село, видавши з себе всі енергійніші первні І, зостанеться яловим на палі?

Ні, село, маючи в собі 60-90% динарців, не зубожіє, як джерело крові.

Тут приходить з допомогою менделівське правило розпаду і повертання мішаних пород до початкових родів. Половина покоління динарців буде типу мішаного, а половина розпадеться менш-більш на початкові первні. Одним словом, в другім поколінню розпадеться Д на ½ Д, ¼ І та ¼ А. Первні Д і А, як хліборобські, зостануться, а первень І, що не любить хліборобства, відменделізується з села, – піде до міста, на фабрики, “за море”.

Слідуюче покоління повторить ту саму менделізацію, дасть три типи з відповідними психічними якостями, і знову І відменделізується з села.

Так станеться, що в селі буде більшість А та Д, а в місті більшість І.

До того треба застосувати і правові, і взагалі суспільні життєві норми.

І в тому є завдання – української біологічної політики. Лишень маючи це на увазі, унормуємо відповідно життя міста, села, молоді.