Види нарад

Інформаційна (директивна або інструктивна) нарада скликається для ознайомлення учасників із новими даними, фактами, постановами тощо та наступного їх обговорення. Доцільно знайомити учасників із новою інформацією завчасно(у писемній формі), а час наради використати для обговорення та прийняття конкретних рішень.

Оперативна або диспетчерська(селекторна, телефонна, комп’ютерна) нарада передбачає охоплювати такі етапи управління: збір інформації, її опрацювання та прийняття рішення без скликання всіх учасників у певному місці. Для цього використовують як традиційні засоби зв’язку (телефон, селектор, радіо), так і новітні(комп’ютерну мережу). Час інформації з місць, послідовність викладу та його тематика повинні бути чітко регламентовані.

Дискусійна (полемічна) нарада передбачає вільний виклад варіантів думок, гіпотез, версій, припущень тощо. Цей найдемократичніший вид нарад продукує найбільш ефективні й конструктивні рішення важливих проблем.

Якщо графік та умови проведення планових нарад відомий учасникам заздалегідь, то позапланові, термінові наради обов’язково вимагають завчасного попередження про місце, тематику, дату, час початку й закінчення та склад учасників.

Виробничі (службові) наради доцільніше планувати на другу половину дня – на кінець робочого дня або відразу після обідньої перерви. Засідання й наради громадських об’єднань, комісій та ін., як і будь-яка громадська робота, проводяться лише в поза робочий час.

Мети наради буде досягнуто за умов сумлінної підготовки до неї всіх учасників та правильно організованого ходу засідання.

Нараду проводить голова - керівник установи, підрозділу або відповідальна за певний напрям роботи особа. Його завдання під час підготовки наради такі:

1. Спланувати коло обговорюваних питань.

2. Визначити час, необхідний для обговорення кожного питання (при цьому врахувати можливість виникнення дискусії, обміну думками).

3. Продумати послідовність обговорення питань (переважно нараду починають з кардинальних виробничих проблем, які потребують інтенсивної розумової діяльності під час обговорення та вирішення; наприкінці наради вирішуються конкретні питання, які голова може подати у вигляді оголошень і максимально скоротити час на дискусію) та їх взаємозв'язок (наприклад, кадрове питання, яке обговорюється після виробничого, учасники можуть поставити в причинно-наслідкову залежність від першого, і голова наради повинен звести до мінімуму такий асоціативний зв'язок, якщо він не бажаний).

4. Передбачити мету, якої слід досягти під час розгляду кожного питання (довести до відома, скоординувати роботу різних ланок виробництва, вирішити питання, спланувати діяльність, ознайомити з проблемою для її подальшого обдумування та вирішення тощо).

5. Визначати коло учасників наради, врахувати при цьому їх особисту компетентність, посадові обов'язки, а також комунікабельність, вміння вести дискусію, приймати рішення, конструктивно співпрацювати.

6. Продумати механізми проведення дискусії з поставленою метою, оптимальної за часом та кількістю учасників: обговорення у послідовності, яку визначає голова; спонтанне обговорення, поділ на групи, мозковий штурм та ін.

7. Передбачити (і заздалегідь відвести на це певний час)звертання до кожного з учасників, творчі завдання, ліричні відступи тощо, які створять невимушену ділову атмосферу, нейтралізують особисті недоліки та взаємні претензії учасників.

8. Перед засіданням підготувати вступ, який, залежно від характеру проблеми та обставин, може бути коротшим або довшим (2-3 хвилини, іноді — 5 хвилин).

Підготовка наради полягає не тільки в обміркуванні проблеми й формулюванні запитань, а й у забезпеченні організованості заходу. Запрошення на нараду повинно містити:

- тему наради;

- день проведення наради;

- місце проведення наради - точна адреса, поверх, а в разі потреби - номер кімнати (якщо місце проведення наради для більшості учасників незнайоме, то треба вказати номери трамваїв, тролейбусів чи автобусів, якими можна приїхати).

Найкраще надсилати запрошення на нараду приблизно за 10-14 днів до початку наради, а незадовго перед її проведенням доручити секретареві зателефонувати й нагадати учасникам, принаймні найвідповідальнішим з них.

Перед тим як розсилати запрошення, треба підготувати приміщення для проведення наради. Не шкодуйте часу, щоб належним чином зробити це. Неприємно, коли в приміщенні ви побачите учасників іншої наради або доведеться звільнити його, бо там має розпочатися ще якийсь захід. Отож, потурбуйтеся про те, щоб:

- у приміщенні було достатньо стільців і столів;

- у разі потреби були дошка, крейда і ганчірка;

- учасникам вчасно роздали друковані матеріали;

- було підготовлено наочне приладдя, магнітофон, диктофон, відеомагнітофон тощо;

- працювали засоби затемнення, освітлення, опалення, вентиляції приміщення тощо;

- засіданню не заважали телефонні дзвінки та випадкові відвідувачі;

- якщо подаватимуть каву, заздалегідь призначте людину, котра її готуватиме.

Успіх наради залежить і від приміщення, в якому вона відбувається. Надто велике або мале приміщення, незручні сидіння, надміру тепла чи холоду, гамір, що долинає з сусіднього будинку, - все це може зашкодити нормальному проведенню наради. Натомість приємне середовище сприятиме успішному проведенню наради, встановленню нормальної робочої атмосфери.

2. Під час проведення наради потрібно:

1. Впевнено керувати обговоренням винесених на порядок денний питань (досвідчений голова не дозволить ухилитися від основної теми і зачепити питання, що не стосуються справи).

2. Створити доброзичливу атмосферу для спілкування і прийняття рішень:

- надавати учасникам можливість висловитися, заохочуючи їх до розмови;

- по-дружньому ставитися до всіх, нікого не виділяти з-поміж інших і нікого не обділяти своєю увагою;

- бути тактовним і витриманим.

Велику роль відіграє також зовнішній вигляд та манера поведінки голови на нараді.

3. За кожним пунктом дискусії потрібно підводити підсумки.

4. Наприкінці наради узагальнити зроблені висновки, а якщо будуть поставлені завдання, то до кожного з них слід додати:

- що потрібно зробити;

- хто і що саме робитиме (відповідальні);

- термін виконання дорученої справи.

5. Запротоколювати нараду.

Після проведення наради:

1. Виконання поставлених завдань має бути вчасно проконтрольоване (якщо ще не минув термін виконання поставленого завдання, то в новому протоколі його треба відновити разом з терміном виконання).

2. У виробничому процесі максимально використати позитивні рішення наради (заохотити підлеглого, підкреслити важливість прийнятих рішень, дати оцінку рівня відповідальності й компетентності виконавця) та нейтралізувати негативні проблемні моменти (критика роботи, складність завдання тощо) або недоліки під час проведення наради, якщо такі були.

3. Якщо на нараді це не обговорювалося, визначити тему і дату проведення наступної наради з урахуванням її актуальності та своєчасності.

У розмовній мові слово " збори" виступає синонімом слова "нарада". Термін "нарада" доцільно вживати лише тоді, коли учасники справді радяться, обмінюються поглядами і спільно доходять певних висновків. Не можна назвати нарадою збори, які скликає директор підприємства, щоб поінформувати підлеглих і розпорядитися про виконання певних завдань і наказів.

Треба завжди чітко розрізняти нараду та інші форми зустрічей. Читаючи доповідь або лекцію, промовець подає слухачам певну інформацію, викладає певні думки й погляди. Отже, промовець "дає", а слухачі " беруть". Натомість під час наради учасники обмінюються досвідом, думками, поглядами, а той, хто веде нараду, висловлюючи свої думки й погляди, забирає часу не більше, ніж інші її учасники.

Останнім часом набули поширення так звані дискусії " за круглим столом ". Троє або більше фахівців дискутують на задану тему. Дискусія здійснюється за присутності слухачів. Учасники її переважно заздалегідь знають, про що говоритимуть. Іноді вони навіть проводять репетиції майбутньої дискусії. Підготовлена таким чином, вона безперечно, має свої переваги, даючи можливість щонайкраще ознайомити присутніх з поглядами фахівців на певну проблему. Натомість під час звичайної наради виникають спонтанні дискусії, учасники яких виступають не в наперед визначеному порядку, а залежно від ситуації. При цьому висновки передбачити важко, вони виникають після дискутування.

Оптимальна кількість учасників наради - 10-12 осіб.

Цілком імовірно, що, охоплюючи деякі важливі проблеми, дискусія навіть між двома-трьома фахівцями може дати вагомі результати. Якщо кількість учасників перевищує 16-18 осіб, то не всі матимуть змогу взяти активну участь в обговоренні.

Питання для самоконтролю:

1. Види нарад.
2. Вимоги до організації та проведення наради.
   Тема: Фразеологізми, їх класифікація. Джерела фразеологізмів. Правопис слів іншомовного походження.

План

1. Фразеологізми, їх класифікація.
2. Джерела української фразеології.
3. Правопис слів іншомовного походження
• м’який знак та апостроф в словах іншомовного походження;
• подвоєння в словах іншомовного походження;
• и та і в словах іншомовного походження;

Література:

1. Ющук І.П., Українська мова, Посібник – К., 2004р.

2. Український правопис. А.Н. України, Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні.

четверте видання, виправлене і доповнене – К., 2003р.

3. Зубков М. Сучасне українське ділове мовлення – Х.: Торсінг, 2001р

4. Глущик С.В., Дияк О.В., Шевчук С.В. Сучасні ділові папери – К.: А.С.К., 2001р.

Студент повинен знати: основні відомості про іншомовну лексику; особливості вживання фразеологізмів;правила правопису слів іншомовного походження.

Студент повинен вміти: знаходити у тексті іншомовну лексику, використовувати у своєму мовленні; користуватись словником іншомовних слів; складати діалоги та тексти з використанням іншомовних слів та фразеологізмів.

1. Фразеологією (гр.phrases – вираз, logos – поняття) називається вся сукупність стійких сполучень слів, властивих даній мові. Розділ науки, що вивчає стійкі фразеологічні сполучення, називається фразеологією.

У стійких словосполученнях кожний з компонентів втрачає свою семантичну самостійність і утворює разом з іншими компонентами єдине за смислом стійке словосполучення.

Фразеологічні одиниці не виникають у процесі мовлення, а вживаються в мові в уже усталеній формі і з певним значенням.

Академік В.В. Виноградов визначає такі три типи фразеологічних одиниць:

· Фразеологічні зрощення, або ідіоми (ідіоматичні звороти);

· Фразеологічні єдності;

· Фразеологічні сполучення;

Фразеологічними зрощеннями називаються стійкі, абсолютно неподільні і нерозкладні фразеологічні одиниці, які сприймаються в даний момент розвитку мови як єдине семантично неподільне ціле і зміст яких не залежить від лексичних значень їх компонентів. Фразеологічні зрощення називаються також ідіомами (від гр. idioma – “власний”).

Приклади фразеологічних зрощень: набити руку, віч-на-віч, нога в ногу, собаку з’їв, проти рожна, вилетіти в трубу, в сорочці народився, притча во єзицєх (ознака недоброї слави).

У фразеологічних зрощеннях часто зберігаються незрозумілі слова, граматичні форми, що вже вийшли з ужитку, діалектизми тощо.

Фразеологічними єдностями називаються стійкі, неподільні за смислом словосполучення, в яких значення цілого вмотивована і виводиться із злиття значень лексичних компонентів.

Приклади фразеологічних єдностей: тримати язик за зубами, робити з мухи слона, держати камінь за пазухою, дивитися крізь пальці, класти зуби на полицю.

Фразеологічні єдності відрізняються віл ідіом тим, що вони порівняно більш вільні стійкі словосполучення і в них немає незрозумілого з погляду сучасної системи мови.

Фразеологічними сполученнями називаються усталені, невільні, замкнені рядом сполучення слів, у яких кожний із складових елементів зберігає деяку семантичну самостійність. У цьому типі словосполучень значення кожного компонента відокремлюється і усвідомлюється досить чітко. У фразеологізмах цієї групи образності немає або вона мало виражена. У переносному значені вживається лиш один компонент фразеологічного сполучення. Наприклад: поле діяльності, справа честі, храм науки, людина великої душі, людина світлого розуму, ламати голову, задирати ніс та ін.

На відміну від фразеологічних зрощень і єдностей, що становлять собою нерозривне ціле, фразеологічні сполучення мають більш аналітичний характер.

Поділ усіх фразеологізмів на три типи не є ще остаточним, оскільки питання про прислів’я і приказки, які належать до фразеологізмів, по-різному інтерпретується вченими. Прислів’я і приказки мають свої характерні риси, що відрізняють їх від інших фразеологічних одиниць. Виражаючи судження, мораль, пораду, притчу, прислів’я мають характер афоризмів. Прислів’я і приказки вживаються в літературній мові для вираження народної мудрості. За своїм змістом вони охоплюють майже всі сторони життя.

2. Джерела української фразеології.

Джерелами фразеології є:

а) Професійні вирази, що набули метафоричного значення. Сім раз одміряй, а раз відріж (означає: не поспішай, будь обережним, розсудливим; виникло серед кравців). Грати першу скрипку (бути першим; виникло серед музикантів). Брати в шори суворо з кимось поводитись; виникло серед лимарів).

б) Вислови з античної літератури.

1. Альфа і омега (початок і кінець, все повністю. Походить від назв першої і останньої букв грецького алфавіту).

2. Крокодилові сльози (означає: удаваний плач, фальшиві сльози, фальшиве співчуття. Греки вважали, що коли крокодил їсть свою жертву він плаче).

3. Прийшов, побачив, переміг (дослівний переказ повідомлення Юлія Цезаря про його перемогу над ворогам при Зелі).

в) Переклади іншомовних прислів’їв та приказок. Кінець ділу вінець (з латинського); Якби молодість та знала, якби старість та могла (з французького); Тут собака закопана (з німецького)

г) Вислови видатних людей.

Влучні виступи видатних людей часто стають “крилатими словами”, які завдяки своїй влучності, яскравості ніби на крилах облітають суспільство.

д) Афоризми. Лише той достоїш життя і свободи, хто щодня йде за них на боротьбу.

е) Цитати з творів художньої літератури. Перемагать і жить (П. Тичина). Чуття єдиної родини (П.Тичина). І дим вітчизни нам солодкий і приємний (з “Одісеї” Гомера).

є) Вислови з народної творчості, що закріпилися в мові і стали “крилатими словами”. Їх письменники охоче використовують у своїх творах. Наприклад: На вербі груші (означає: щось неможливе); Сказала раз свиня собі: “Ну чим я не персона?...” (П.Тичина).

ж) Біблійні та євангелівські вирази, які вживаються в літературній мові. Наприклад:

· Берегти, як зіницю ока (означає: берегти, як щось найдорожче).

· Содом і Гоморра (означає: безладдя, спустошення і т.ін.). Виникло внаслідок загибелі міст Содома і Гоморра в Палестині.

Фразеологічні багатства української мови відбивають глибоку мудрість народу, його вікову культуру, історію. На всіх етапах історичного розвитку люди, створюючи великі культурні цінності, яскраво і правдиво відображали в фразеологічних виразах свої надії на краще, вільне й щасливе життя.

3. М’який знак та апостроф в словах іншомовного походження