ІV. Опрацювання нового навчального матеріалу

«Царство Розуму»

Після Англійської революції багато європейських філософів почали відкрито говорити про недосконалість світу і пропонувати свої ідеї щодо його переоблаштування. Їхні погляди багато у чому розрізнялися.

Але були ідеї, які вони запозичили один в одного, розвиваючи їх та поширюючи по Європі. Так склалася особлива філософія — Просвітництво, представників якої називали просвітителями.

Всі просвітителі вважали, що світ влаштований за законами Розуму, за що їх переконання отримали назву «раціоналізм» (від латини «рацио» — розум).

Кожний філософ на власний розсуд визначав місце Бога у такому світі. Одні вважали, що, створивши світ та його розумні закони, Він не втручається в його життя. Інші стверджували, що Бог — це не якась особа, а сама природа з її природними законами — Вселенський Розум.

Треті стверджували, що Бога взагалі не існує, він був вигаданий людьми, коли їм бракувало знань, щоб пояснити закони світу. Таке заперечення Бога отримало назву «атеїзм» (від грецької — «заперечую бога»).

На зміну віротерпимості просвітителі висунули ідею свободи совісті, тобто вільного вибору будь-якої віри або атеїзму.

Людина уявлялася просвітителям найдосконалішою істотою на Землі, оскільки тільки людина наділена розумом і здатна пізнати закони природи.

«Вольтер був більше, ніж людина. Він був століттям»

У 1733 р. вийшла книга «Філософські листи», яка справила величезне враження на сучасників. Автор, який виблискував талантом, дотепністю, яскравістю мови, безжально засуджував мракобісся, реакційність і відсталість політичних установ Франції, католицької церкви, суспільних відносин. Ухвалою паризького парламенту «Філософські листи» були публічно спалені, їхній видавець був ув’язнений у Бастилії, а автор, щоб уникнути кари, мав сховатися.

Автором цієї книги був відомий в усій Європі французький письменник Франсуа-Марі Аруе, що писав під псевдонімом Вольтер.

Вольтер належав до найбільш яскравих представників французького Просвітництва. Це був письменник величезного обдарування, людина гострого розуму, різносторонніх здібностей та енциклопедичних знань. Однаково успішно Вольтер виступав як поет, драматург, історик, філософ, фізик, публіцист, політичний діяч; все, що виходило з-під його пера, було позначено талантом, блиском, дотепністю. Слава Вольтера була надзвичайною. Усі більш-менш освічені люди читали його твори, мріяли хоча б раз побачити його. Монархи Європи вважали за честь отримувати листи від Вольтера.

Його називали «адвокатом справедливості», тому що багато часу і сил він віддавав захисту безневинно засуджених.

Свобода — найважливіше природне право. З нею мислитель пов’язував скасування феодальних привілеїв, свободу віросповідання, друку, слова. Вольтер дотепно помічав, що він може повірити у нерівність у тому випадку, якщо йому покажуть аристократа, що народився зі шпорами, і бідняка — з сідлом на спині.

Захоплюючись «мудрим урядом Англії», Вольтер прагнув, щоб й у Франції влада короля була обмежена: «Я ненавиджу будь-яку тиранію». Водночас мислитель відстоював «освічену монархію», вважаючи, що варто тільки освіченому монарху забажати, як суспільство буде перебудовано на засадах розуму. Тому Вольтер підтримував листування і дружні стосунки з рядом монархів — прусським королем Фрідріхом II, з російською імператрицею Катериною II, шведським, датським і польським королями.

«Добрий король є кращий подарунок, який небо може дати землі». «Найбільше щастя для людей, — заявляв він, — коли государ — філософ».

Соціальне зло корениться, на його думку, у відсутності освіти та неуцтві, яке прагне зберегти церкву, щоб було легше обдурити народ.

Церкву та католицизм Вольтер вважав головними ворогами і не припиняв боротьби проти них до останнього подиху. «Розчавіть тварюку!» — говорив він про церкву. Викриваючи церкву, мислитель, проте, визнавав існування Бога і необхідність релігії для народу. «Як багатим утримати майно у своїх руках, якщо чернь втратить віру у Бога? Якби Бога не було, його було слід було б вигадати». Він, як і багато інших просвітителів, бачив у релігії джерело етичного виховання.

Свої вільнодумні роботи Вольтер вважав за необхідне приховувати від народу. «Якщо чернь заходиться міркувати, все загине», — писав він.

Вольтер не поділяв думки про неминучість революції як шляху встановлення нового порядку. Він мріяв про мирний перехід до «царства Розуму». Вольтер вважав себе борцем не за царство буржуазії, що наближається, а за загальнолюдський прогрес