Жан-Жак Руссо

Жан-Жак Руссо (1712–1778) виріс у родині женевського (Швейцарія) годинникаря, підлітком пізнав безрадісну працю, потребу, приниження; поневірявся Європою, часто пішки; змінював професії, жодна з яких не приносила йому ані грошей, ані слави; писав книги, які піддавалися, за наказом влади, публічному спаленню; мав переховуватися від переслідувань.

Але до кінця свого життя, яке залишилося до його останніх днів невлаштованим, важким, він був володарем дум усієї передової французької молоді.

Руссо виступав проти приватної власності і породженої нею соціальної нерівності. «Золоте століття» людства припадає на той час, коли воно перебувало у «природному стані» і жило відповідно до законів природи. Нерівність виникла лише з моменту появи власності. Виникнення приватної власності — це перше порушення і нехтування «природними правами» людини, що мала для неї згубні наслідки. Подальший розвиток суспільства призведе до зростання нерівності, яка породжує гноблення бідних багатими, слабких сильними.

Проте Руссо не припускав знищення приватної власності. Із власністю треба миритися, оскільки на досягнутому людством рівні суспільного розвитку це вже недосяжно.

Але якщо зло не можна викоренити, його треба зменшити. Тому Руссо пропонував запровадити закони проти розкоші, вважаючи, що дрібну власність, засновану на власній праці, слід зберегти. «Якщо ви, — писав Руссо, — хочете додати державі міцності, то зближуйте крайні ступені, наскільки це можливо; не допускайте ні багачів, ні жебраків». Ідеал нового порядку для Руссо — повне здійснення людиною природних прав. Форму організації державної влади мислитель бачив у республіці, яка забезпечує повноту влади народу