Філософія Києво-Могилянській академії

Засновник академії П. МОГИЛА був сином молдавського господаря, професором, ченцем, митрополитом, учнем єзуїтів і творцем православного "Требника", борцем з католицизмом і протестантизмом і водночас з православною ортодоксією, автором ідеї христ и янського екуменізму в межах України.

Філософія Києво-Могилянської академії була по суті першим етапом у розвитку професійної філософії в Україні. Вона підпорядковувалася пр им ату теології, розглядалася переважно як помічник у справах віри. Проте не слід недооцінювати її значення у створенні власного інформаційного поля, необхідного дл я майбутнього розвитку філософського мислення.

Філософія в академії розумілася як система дисциплін (або всіх наук), покликаних віднайти істину, причини існування речей, даних людині Богом, а також як умова дослідження життя і формування доброчинності. Істина ототожнювалась з вищим буттям, тобто з Богом; якого називали спінозівським терміном "натура натуранс" ("творящою природою"). Переконані в раціональності світу вчені академії шукали істину шляхом дослідження наслідків Божої діяльності "натури натурата" ("створеної природи").

Києво-Могилянська академія відіграла важливу роль у розвитку духовної, в тому числі і філософської культури східних та південнослов'янських народів. У її стінах здобували освіту росіяни, білоруси, серби, молдавани, греки, словени та ін. Європейський рівень навчання, активна наукова та освітня діяльність в Україні та за її межами, постійне розширення зв'язків із західними університетами зміцнювали авторитет академії, сприяли її становленню як провідного інтелектуального осередку в правосл авному слов'янському світі. Києво-Могилянська академія була тим духовним осередком, у якому не лише українська нація відшліфувала свій інтелект, ал е завдяки сво є му потужному впливові сприяла культурному зростанню інших слов'янських народів.