double arrow

Лагідність


Чеснота не спалахувати гнівом у прикрощах є плодом лагідності. Про акти, що засвідчують лагідність, ми говорили вже у попередніх розділах, але цю чесноту мусить практикувати безустанно кожен, хто живе серед людей, тому додамо тут ще кілька зауваг, необхідних у житті.

Покора і лагідність були чеснотами дуже дорогими Ісусові Христові, який наказав учням, щоб цього навчилися від Нього самого: "Навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем " (Мт. 11, 29). Наш Відкупитель був названий Агнцем: "Ось Агнець Божий" (1, 29), як з уваги на жертву, яку мав принести на хресті, щоб заплатити за наші гріхи, так і з уваги на лагідність, яку виявляв протягом усього життя, а особливо в часі своїх Страстей. Коли в домі Каяфи один зі слуг бив його по обличчі, вважаючи Його зухвалим ("Ось так відказуєш первосвященикові?" – Ів. 18, 22), Ісус з лагідністю відповів йому: "Якщо я зле сказав, доведи, що воно погано. А якщо добре, то за віщо б'єш мене?" (Ів. 18, 23). Ця лагідність супроводила Його аж до смерті: будучи на хресті, коли всі з Нього глумилися і проклинали Його, Він не перестає просити Отця, щоб їм простив: "Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять" (Лк. 23, 34).




О які ж дорогі для Ісуса лагідні серця, які приймають зневаги, глум, наклепи, переслідування, навіть удари і рани, не вибухаючи гнівом до того, хто їх зневажає і б'є! Молитви тихих і покірних завжди милі Богові (пор. Юд. 9) – вони також бувають завжди вислухані.

Лагідним людям особливим чином був обіцяний рай: "Блаженні тихі, бо вони успадкують землю" (Мт. 5, 4). Отець Альварез казав, що небо – це батьківщина принижених, переслідуваних і потоптаних, бо саме для них зарезервоване вічне царство; але не для гордих, котрі вже у світі шановані і поважані. А Давид пише, що тихі не лише отримають вічне щастя, але і в цьому житті зазнають великого спокою: "Покірні ж заволодіють краєм і тішитимуться глибоким миром" (Пс. 37, 11).

Так справді є, про це свідчить життя святих. Вони не ображаються на тих, які їх кривдять, але люблять їх ще більше, а Господь, в нагороду за їх терпеливість щедро збільшує їх внутрішній спокій. Св. Тереза говорила: "Мені здається, що людей, які погано про мене говорили, обдарувала якоюсь новою любов'ю". Потім Конгрегація Канонізаційних Справ так про неї написала: "Вчинені їй зневаги були для неї стимулом до більшої любові". Зневаги стали причиною ще більшої любові до того, хто її образив.

Проте таку лагідність може виявити тільки той, хто обдарований великою покірністю, а також той, хто повністю усвідомлює свою меншість і тому вважає себе гідним різних упокорень. А горді навпаки: вони завжди запальні і мстиві, бо оцінюють себе дуже високо, а також уважають, що заслужили на різні почесті.



У книзі Одкровення так написано: "Блаженні мертві, що в Господі вмирають віднині" (Од. 14, 13). Щоб бути блаженним і вже в цьому житті почати насолоджуватися щастям, треба померти у Господі. Це щастя, яким можна втішатися, поки ще підемо до неба. З упевненістю воно менше від щастя у небі, але перевищує всі втіхи цього життя: "І мир Божий, що вищий від усякого уявлення, берегтиме серця й думки ваші" (Флп. 4, 7), – пише апостол Павло до своїх учнів. А щоб осягнути цей мир, також серед зневаг і наклепів, треба померти у Господі. Померлий не відчуває вже ніяких знущань. Так само людина тиха і лагідна терпеливо зносить будь-які упокорення так, наче не відчуває їх.

Хто любить Ісуса Христа – насолоджується тим блаженством, тому що живе у повній згоді з Його волею. Приймає у такому самому мирі і в такому самому дусі як приємне, так противне, так само – втіхи і муки, зневаги і шану. Так робив св. апостол Павло і потім міг сказати: "Я переповнений радістю посеред усіх наших напастей" (2 Кор. 7, 4).

Щаслива людина, яка досягла такого рівня чесноти! Вона насолоджується невпинним спокоєм, який є добром, що перевищує будь-яке добро цього світу. "Що ж значить увесь світ, – говорив св. Франциск Салезій, – у порівнянні зі спокоєм серця?" Справді, бо що ж значать усі багатства і почесті цього світу для того, хто постійно пригнічений неспокоєм, і хто не відчуває спокою у серці?!

Щоб перебувати у неустанному з'єднанні з Ісусом Христом, мусимо все робити зі спокоєм, не боячись ніколи прикростей, які випадають нам. " Та не у вітрі Господь " (1 Цар. 19, 11) – Господь не мешкає у серцях, повних неспокою.



Послухайте добрі поради і придивіться до прикладу лагідності і великого учителя св. Франциска Салезія: "Не піддавайтеся ніколи гніву і під жодним приводом не дайте йому доступу до себе, бо якщо хоч раз у нас увійде, то вже потім нам не під силу ані його вигнати, коли хочемо, ані навіть стримати. Ось які запобіжні засоби: 1) відкинути його негайно, займаючи розум чимось іншим, нічого не говорячи на цю тему; 2) наслідувати апостолів, котрі, боячись бурі на морі, звернулися до Бога, який може обдарувати наше серце спокоєм; 3) якщо зауважите, що, з приводу вашої слабкості, гнів уже загостився у вашому дусі, тоді зробіть усе, щоб його втишити і старайтеся практикувати акти покори і лагідності до осіб, які викликають ваш гнів. Все це слід зробити з лагідністю і без насильства, бо дуже важливо не роз'ятрювати рани".

Цей святий твердив, що мусів дуже старатися, щоб перемогти у своєму житті дві пристрасті, які переважали у ньому – гнів і любов. Визнав, щоб угамувати гнів, мусів працювати двадцять два роки. Якщо ж йдеться про любов, то старався лише про зміну предмету своєї пристрасті – залишив створіння, а всі свої почуття звернув до Творця. Таким чином, здобув внутрішній спокій і то такий великий, що виявляв його навіть назовні: завжди можна було побачити його спокійним і з усмішкою на устах.

"Звідки між вами війни, звідки суперечки? Хіба не звідси – з пристрастей ваших, які воюють у ваших членах" (Як. 4, 1). Коли хтось, зустрічаючи супротив, вибухає гнівом, йому здається, що знаходить полегшення і спокій, якщо виллє свій гнів якимось жестом або словом. Однак, помиляється, бо зробивши це, буде ще більше занепокоєний. Хто натомість бажає зберегти постійний спокій, мусить уважати, щоб не піддаватися злим настроям. А коли зауважує, що гнів вже оволодів ним, повинен негайно відкинути, заспокоюючи себе читанням якоїсь книжки, співом побожної пісні або жартуючи з приятелями. Святий Дух говорить: "Бо гнів гніздиться в серці дурнів" (Проп. 7, 9). У серці дурнів, які не люблять Ісуса Христа, гнів поселяється на довший час, але в серцях люблячих Його, якщо таємно туди дістанеться, то скоро буде з них викинений і не має там для нього місця. Душа, яка любить всім серцем Відкупителя, ніколи не піддається злим настроям, бо, не бажаючи нічого іншого, як тільки того, чого хоче Бог, завжди все це має і тому завжди радісна і повна спокою. Воля Божа просвітлює її у всіх труднощах, а це підтверджує те, що до кожного треба ставитися з однаковою лагідністю.

Цієї лагідності не можна, однак, досягти без великої любові до Ісуса Христа. Не важко помітити, що ми ніколи не буваємо такі лагідні і сповнені пошани до інших, як тоді, коли ставимося з великою ніжністю до Ісуса Христа.







Сейчас читают про: