Стихи краматорских поэтов о Святогорье

Максименко О.

«У Святогір′ї»

У Святих гір свічку із троянд запалю,

Над Сіргісом древніх я гріхи замолю.

І пройтися хочу по священній землі

Святослава князя, що сповита в імлі.

Де дружину Ігор в бій водив з

Кончаком,

А татари грізні воювали з Петром.

У Святих гір свічку із троянд запалю,

Над Сіргісом древнім я гріхи замолю.

Де зійшов із серця гір Святих – храм

століть,

Що сьогодні зветься монастир –

Божа мить.

„Рай земний” у зелень увібрала сповна

Чудотворна велич – ця слов’янська

весна.

У Святих гір свічку із троянд запалю,

Над Сіргісом древнім я гріхи замолю.

Мироненко А.

«Святогірський сонет»

Мов дуб, я вгруз у Святогір′я

І весь здичавів, наче лось.

Моє легке орлине пір’я

Корою грубою взялось.

Тягну до сонця буйну крону,

Спиваю зір нічних ясу

І мідну лосячу корону

На голові своїй несу.

В мені киплять німі вулкани,

Об мене плющаться жакани

І розбивається гроза.

Та не для срібла, не для злата,

А для літаючих, крилатих

Держу тутешні небеса.

Шередеко Г.

«Весенний Святогорск»

Смени, погода, гнев на милость,

Особенно, в весенний день,

Когда сосна заколосилась

И у ворот цветет сирень!

А царство ландышей под кручей, -

Они, как первый снег, чисты!

И комары колючей тучей

Отважно стерегут цветы!..

Внезапно колокол ударил

Дрожащим звоном, только раз…

Но гул его, вне норм и правил,

В отрогах вовсе не угас, -

Он множится и, нарастая,

Вдруг рассыпается вдали

И носится, как птичья стая,

Не доставая до земли!..

У звонаря душа живая, -

Не умертвил унылый быт:

Она томится и болит,

Трезвоном от тоски рыдая!..

Плодом библейским, запрещенным

Манит открытое окно…

Жрецам Фемиды и «зеленым»

Вести Планету суждено.