Грошово-кредитна система та її структура

Грошово-кредитна система виступає формою функціонування та організації грошово-кредитних відносин.

Грошово-кредитна система – це форма організації грошового обігу, яка історично та законодавчо склалася в тій чи іншій країні.

Структура грошово-кредитної системи.

I. Грошова система – це форма організації грошового обігу в країні, встановлена загальнодержавними законами, які визначають певні принципи, правила, нормативи та інші вимоги, що регламентують відносини між суб’єктами грошового обігу.

У грошовій системі виділяють наступні підсистеми:

а) система готівкового обігу;

б) система безготівкового обігу;

в) валютна система.

Основні елементи грошової системи:

– назва національної грошової одиниці;

– види та купюрність грошових знаків (паперові, розмінні монети) і характер їхнього забезпечення;

– порядок грошової емісії, тобто порядок друкування грошей і випуску їх в обіг;

– встановлення курсу національної валюти і порядок її обміну на іноземну;

– наявність державних фінансових інститутів, які здійснюють регулювання грошового обігу в країні.

II. Кредитна система являє собою сукупність кредитних відносин, форм і методів кредитування.

Кредит – це надання в борг товарів або грошей на умовах повернення в певний термін із виплатою відсотка.

III. Грошово-кредитна інфраструктура – це сукупність кредитно-фінансових інститутів (організацій, установ), які створюють, акумулюють і надають грошові кошти на засадах кредитування.

Грошово-кредитна інфраструктура, як правило, ототожнюється з банківською системою.

Банківська система – це сукупність різних видів банків та банківських інститутів у їх взаємозв’язку та взаємодії, які обслуговують грошово-кредитний обіг.

Сучасна банківська система має два рівні.

1. Вищий рівень – центральний банк (його називають банком банків) виступає головним координатором всієї банківської системи і має монопольне право на грошову емісію.

Центральний банк – це державна установа, діяльність якої підпорядкована законодавчому органу, а не уряду, що здійснює керівництво і контроль за функціонуванням усієї банківської системи країни. Він контролює стан грошово-кредитної системи і забезпечує у випадку необхідності ті або інші заходи з підтримки сталості грошей.

Роль центрального банку, наприклад, в США виконує Федеральна резервна система, у Німеччині – Бундесбанк, в Україні – Національний банк України (НБУ).

Функції центрального банку (НБУ):

1 – розробка та реалізація грошово-кредитної політики;

2 – емісія грошей та організація їх обігу;

3 – акумуляція і зберігання касових резервів комерційних банків та інших фінансових установ;

4 – кредитування комерційних банків у період економічних труднощів;

5 – забезпечення механізму переводу грошей з рахунків одних осіб на рахунки інших осіб;

6 – контроль за діяльністю комерційних кредитно-фінансових установ;

7 – кредитно-розрахункове обслуговування уряду;

8 – формування і зберігання офіційних золотовалютних резервів країни.

2. Нижчий рівень – комерційні банки – це комерційні установи (організації), які займаються підприємництвом у сфері кредитування, тобто акумулюють тимчасово вільні грошові кошти і здійснюють їх подальше розміщення серед бажаючих на принципах платності, терміновості і повернення. Комерційні банки безпосередньо забезпечують процес кредитно-розрахункового і фінансового обслуговування економіки.

Функції комерційних банків:

1 – залучення та акумуляція тимчасово вільних грошових коштів, які є у розпорядженні різних економічних суб’єктів;

2 – розміщення залучених грошових коштів шляхом надання кредитів фізичним та юридичним особам;

3 – здійснення розрахунків (платежів) в різних формах;

4 – створення нових безготівкових грошей, що впливає на зміну кількості грошей в обігу;

5 – купівля-продаж валюти;

6 – посередницькі (довірчі) операції з цінними паперами;

7 – надання консультацій і послуг по різним фінансово-економічним питанням на основі платності.

Головна мета діяльності комерційних банків – це максимізація прибутку і збільшення обсягів власного капіталу.

Крім банківської системи до складу грошово-кредитної інфраструктури входять кредитно-фінансові установи небанківського типу, які здатні акумулювати грошові кошти та розміщувати їх, спеціалізуючись при цьому на виконанні декількох видів операцій і обслуговуючи обмежене коло клієнтів.

До небанківських кредитно-фінансових інститутів відносять:

– кредитні спілки або союзи – це створені на кооперативних засадах неприбуткові асоціації осіб, яких об’єднують спільні інтереси, що продає своїм членам акції, приймає від них внески та надає їм позики;

– страхові компанії – це установи, які виконують функції страхування, тобто за рахунок фізичних та юридичних осіб вони формують цільові грошові фонди і здійснюють з нього виплати при настанні певних подій і страхових випадків;

– пенсійні фонди – спеціалізовані приватні фінансові установи, основним завданням яких є залучення та акумуляція грошових коштів, призначених для пенсійного забезпечення громадян після досягнення ними певного віку;

– інвестиційні компанії – спеціалізовані кредитно-фінансові установи, які забезпечують посередництво в інноваційному процесі між акціонерними товариствами та інвесторами. Інвестиційні компанії, випускаючи цінні папери акумулюють грошові кошти приватних інвесторів (в основному населення) і вкладають їх у акції та облігації різних акціонерних підприємств як у своїй країні так і за кордоном;

– лізингові компанії – фінансові установи, які поєднують надання кредиту з наданням послуг з приводу оренди устаткування, транспортних засобів та ін. Лізингова фірма на замовлення підприємців купує обладнання, а потім їм здає його в оренду з можливістю повного викупу.

IV. Грошово-кредитна (монетарна) політика – це сукупність форм і засобів державного впливу на пропозицію грошей з метою забезпечення рівноваги між пропозицією грошей і попитом на них.