Організація харчування в поході

ПЛАН

1. Організація проведення туристичного походу:

Ø функції учасників туристичного походу учнівської молоді;

Ø основні вимоги до групового, особистого та спеціального спорядження.

1. Організація харчування в поході.
2. Рух групи на маршруті:

Ø проходження природних перешкод;

Ø Правила техніки безпеки при пересуванні туристів;

Ø Основні причини, що збільшують небезпеку при туристичних походах.

1. Основні вимоги до привалів та нічлігів (види вогнищ, правила протипожежної безпеки, укладання рюкзака, встановлення намету, туристські вузли).
2. Фізична підготовка.

1. Походи – це подорож організованої групи учнівської та студентської молоді з використанням активних форм пересування за визначеним маршрутом, під час проходження якого можливе подолання природних перешкод: перевалів, порогів, печер тощо різних категорій та ступенів складності.

Туристсько-спортивні походи поділяються за видами і рівнем складності. За видами туризму походи поділяються на пішохідні, лижні, водні, велосипедні, спелеологічні, автомобільні, могоциклетні. Можливе проведення комбінованих походів з елементами різних видів туризму.

За рівнем складності туристсько-спортивні походи поділяються в залежності від технічної складності, кількості природних перешкод, протяжності, тривалості на категорійні -–з І до VI категорії складності та некатегорійні.

До некатегорійних туристсько-спортивних походів належать походи, що мають складність, протяжність і тривалість, меншу від установленої для маршрутів категорії складності.

Підготовка до туристичного походу – це комплект паралельних і послідовних заходів, систематичне виконання яких забезпечує досягнення поставленої мети, вирішення виховних і спортивних завдань при максимальному оздоровчому ефекті і повній безпеці учасників походу.

Підготовка походу передбачає визначення трьох основних етапів: підготовка групи (підбір), маршрутна робота (підготовка маршруту походу), організаційне та матеріально-технічне забезпечення походу.

Формування туристичної групи.

Безпосередня підготовка до походу або подорожі починається з комплектування групи, залежно від її складу вибирають район і маршрут. Правильний і ретельний підбір групи – одна з основних умов вдалого і безаварійного походу. Найкраще формувати групу до 15 чоловік. Важливо, щоб група була однорідною за фізичною та технічною підготовкою, щоб члени цієї групи були приблизно однакового віку. Добре, коли учасники походу, які входять до складу групи навчаються в одному навчальному закладі.

Для груп школярів вікова різниця не повинна перевищувати 2-х років і до складу групи повинні входити діти з різною поведінкою та успішністю. Часто недисципліновані учні, відчувши себе повноцінними членами колективу, виявляють певні інтереси і до навчання. Відомо чимало фактів, коли учні, котрі важко піддавалися вихованню, ставали активними помічниками вчителя, покращували своє навчання.

Кількісний склад туристської групи може бути різний. Оптимальна, кількість для спілкування в групі – 12-15 осіб, найлегше керувати групою з 6-8 осіб. Така група при своїй високій мобільності зберігає взаємозамінність.

У складні гірські походи 4-6 осіб. У гірськолижні зимові походи краще збирати групу з 8-16 осіб. Велосипедистам, водникам чи спелеологам залежно від специфіки подорожі й необхідності забезпечення безпеки і підстрахування зручно мати у складі групи 4-12 осіб. А в походи вихідного дня чи на заміську екскурсію можуть вирушати 20-30 осіб.

У походи й експедиції в одній туристській групі можуть ходити школярі з різних класів. Туристський колектив за у мови вмілого педагогічного керівництва може дуже позитивно впливати на дітей, у яких проблеми з вихованням, дисципліною, спілкуванням. Клас, що став справжньою туристською групою, дуже спаяний, дружний, він начебто піднімається сходинками на вищу стадію розвитку колективу. Похідне життя і спільне подолання труднощів згуртовують дітей, вони більше дізнаються одне про одного. Часто дружба, що виникла в туристських походах, залишається на довгі роки, іноді визначаючи спільний вибір професії.

Вибір району походу. Підготовка туристичного походу починається з вибору району подорожі. Вже на цьому етапі підготовки потрібно вирішити завдання, які пов’язані з фінансовими, навчальними, спортивними та іншими цілями. Важливим тут є вивчення району, наявність картографічного матеріалу, правильна уява керівника і учасників походу про реальні можливості групи, досвід учасників, а також відповідність їх технічної, психологічної і фізичної підготовки умовам даного району. Не менш важливим є матеріально-технічне забезпечення групи (фінансові можливості, екіпіровка, включаючи відповідний одяг, взуття, засоби пересування, бівуачне і спеціальне спорядження).

Найкращий варіант – мати добру, точну карту для складання нитки маршруту і вироблення загального тактичного плану: попередня розбивка на денні переходи, намічені місця зупинок, нічлігів, оцінка протяжності маршруту.

Крім карти потрібні посібники, монографії, статті, нариси, фотографії, звіти туристичних груп, які проходили цей район, консультації. Після вивчення району і підготовки картографічного матеріалу можна приступити до розробки маршруту і визначення дати походу.

Завдання походу можуть бути різними і залежать від складу групи та інтересів учасників походу. Одних цікавить історія, пам’ятки культури, інших – маловідомі місця. Але всіх об’єднує бажання пройти складний маршрут, одержати фізичне загартування. Похід повинен бути комплексним і виражати інтереси більшості.

При виборі району походу головними консультантами повинні бути книжки, звіти інших груп, особисті бесіди з туристами, які здійснювали походи цими місцями. Після вивчення літератури, карти, картосхеми, потрібно приступати до розробки маршруту, графіку руху, підбору особистого і групового спорядження, а при необхідності спеціального.

У будь-якому класі завжди є активніші діти – лідери й ті, хто хотів би бути в ролі помічника чи напарника. Але не завжди, в лідери прагне досвідчена і надійна людина, адже вона й так цілком упевнена в собі, у своїх діях, їй не потрібно штучно звеличувати себе перед колективом. А в туристському поході ми завжди цінуємо саме надійність і наше головне завдання – краще зрозуміти характери товаришів у нестандартній обстановці за рамками школи і згуртувати колектив класу.

Маршрут повинен відповідати певним вимогам, меті та завданням. Завдання походу можуть бути різними і залежать від складу групи та інтересів учасників.

Основне завдання туристичного походу – сприяння активному відпочинку, зміцнення здоров’я, поліпшення фізичного розвитку, підвищення спортивної майстерності, набуття спеціальних навиків, ознайомлення з історичним минулим, пам’ятками архітектури та культури, з традиціями та побутом населення. Похід повинен бути комплексним і виражати інтереси більшості.

Довжина, тривалість і категорія складності запланованого маршруту повинні відповідати фізичній підготовці групи. Керівник і учасники групи повинні мати правильну уяву про реальні можливості групи, а також відповідність технічної, психологічної і фізичної підготовки умовам вибраного району.

При виборі району походу у пригоді стануть книжки, звіти інших туристичних груп, особисті бесіди з туристами, які здійснювали походи у цьому районі, карти, картосхеми, посібники, монографії, статті, нариси, фотографії.

Після вивчення цих джерел потрібно приступити до розробки маршруту, і рафіку руху, підбору особистого та групового спорядження, а при необхідності – спеціального. Після цього потрібно визначити початковий і кінцевий пункти маршруту. Вони мають бути зв’язані надійним видом транспорту. Слід запланувати проміжний населений пункт, в якому можна поповнити запас продуктів харчування.

Маршрут окреслюють на карті або картосхемі, визначають способи його подолання, привали, нічліги, днівки чи півднівки, екскурсійні об’єкти, радіальні виходи, підраховують загальний кілометраж походу.

При розробці слід врахувати, що маршрути можна робити кільцеві, лінійні, радіальні, лінійно-радіальні, лінійно-кільцеві, радіально-кільцеві.

Розподіл обов’язків. Керувати походами мають право туристські організатори й інструктори, туристи-розрядники і туристи, які мають досвід участі у походах, володіють основними туристичними навичками й ознайомлені з “Правилами” та з необхідними заходами безпеки.

Коли туристська група створена й учасники вже трохи пізнали один одного, у групі проходить колективний розподіл обов’язків. Саме тепер може проявитися нестійкість і необов’язковість деяких дітей, що відмовляються від деяких видів роботи. Також немає потреби віддавати в одні руки кілька справ, залишаючи вільними інших учасників. Обов’язки серед дітей мають розподілятися рівномірно за навантаженням, з урахуванням їхніх особистих якостей, ситуацій та об’єктивної необхідності. Тоді подорож буде злагодженою, цікавою, і навіть труднощі не зможуть зіпсувати вам настрій.

Керівник та заступник групи призначається дирекцією навчального закладу. Керівник зобов’язаний забезпечувати підготовку групи до походу, утримувати дисципліну і порядок у групі та відповідають за дотримання правил організації! проведення походів, за безпеку туристів.

Заступник керівника обирається з числа досвідчених туристів, які користуються повагою інших. Його розпорядження також є обов’язковими для групи, бо він діє у відповідності з рішенням керівника. В його обов’язки входить: допомагати керівнику проводити виховну роботу, підтримувати належну дисципліну і порядок. Головне завдання заступника – сприяти створенню здорового клімату в колективі, підтримувати дух дружби, товариськості і взаємодопомоги.

Фотограф купує фотоматеріали, фотографує і робить фотографії для звіту.

Штурман готує маршрут(підбирає карту, літературу про маршрут походу).

Краєзнавець відповідає за всю краєзнавчу та пошукову роботу.

Фізорг відповідає за всі оздоровчі та спортивні заходи в туристичному поході.

Етнограф вивчає культуру, побут, звичаї та традиції місцевого населення.

Санітар. Його обов’язки – облік і підбір медикаментів, вивчення їх, уміння правильно застосувати і надати долікарську медичну допомогу. Зберігання аптечки. Щоденна перевірка стану здоров’я учасників групи на маршруті. Профілактика основних видів травм і захворювань в учасників.

Завгосп (зі спорядження). Виконує підбір, облік, розподіл ремонтних робіт. Технічне оснащення групи спорядженням. Перед виходом на маршрут повна перевірка якості, стану і функціональності спільного групового спорядження. Він також консультує підготовку учасниками особистого спорядження.

Завгосп (із харчування). Його завдання – складання меню з огляду на смаки учасників. Складання повної розкладки продуктів для походу, облік і розподіл продуктів між учасниками. Перевірка і консультації, як правильно зберігати й упаковувати продукти. Контролює дії під час приготування їжі, витрату продуктів.

Ремонтник – відповідає за збереження, облік інструментів і основного ремнабору, профілактику, перевірку й ремонт спорядження учасників і групового інвентарю. У ході підготовки подорожі - основний помічник завгоспа зі спорядження.

Топограф (штурман). Бере участь у розробці маршруту, складанні й корекції похідних картосхем, підборі запасних карт. Допомагає учасникам вивчити маршрут, його особливості, орієнтуватися на маршруті. Щодня перевіряє хід руху групи, коригує лінію маршруту. Займається орієнтуванням під час руху і нанесенням на карту всіх доповнень і змін місцевості вздовж маршруту.

Щоб серед учасників не було явно “безробітних”, запропонуйте кожному з них вибрати собі відповідальну справу, наприклад: фотограф, відповідальний за вогнище, краєзнавець, дров’яна команда та інші додаткові обов’язки на вибір. А щоб усім було цікаво і в поході не втрачено почуття гумору, у кожнім класі придумайте ще щось своє.

Основні вимоги до групового, особистого та спеціального спорядження.

Підбір спорядження залежить від виду туризму, складності та протяжності походу, сезону. Спорядження ділиться на особисте, групове та спеціальне.

Особисте спорядження. Рюкзак – 1, спальний мішок – 1, черевики – 1, кеди або кросівки – 1, костюм штормовий – 1, спортивний костюм – 1, светр – 1, шорти – 1, футболка – 1, шкарпетки – 2-3 пари, головний убір (шапка) – 1, плавки – 1, посуд (миска, кварта, ложка, ніж) – 1, окуляри – 1,туалетний набір (мило, рушник, зубна паста, зубна щітка, носовичок, гребінець), індивідуальний медичний пакет – 1, сірники, ремнабір, шнури, накидка, фляга для води. Все особисте спорядження повинно важити не більше 8 кг.

Групове спорядження. Намети, тент для наметів, комплект відер (котлів), сокира, пила, набір для вогнища, рукавиці брезентові, губка, черпак, ніж, тара для продуктів (мішечки), мило господарське, компас, картографічний матеріал, ліхтарик, свічки, медична аптечка, фотоапарат, радіоприймач, ремнабір (різні цвяхи, плоскогубці, напильник, дріт, ножиці, шматки брезенту і тканини, різні голки, нитки прості і капронові, ґудзики, булавки, клей гумовий, ізоляційна стрічка, шило). Сокири, ножі та інші гострі речі мають мати захисне пристосування. Їх слід носити тільки в чохлах, на привалах складати в безпечному місці, на нічліг – ховати під намет. Працювати сокирою в рукавицях, не встромляти у дерева. Головна вимога до сокири: добре, надійно розклинене насадження сокири на топорищі (довжиною 50-60см). Сокира з дерев’яною рубкою перед використанням для розпалювання вогнища повинна бути замочена у воді.

Спеціальне спорядження. Основні вимоги до спорядження такі: легкість, міцність, зручність. Все спорядження повинно вміщатися у рюкзак. Підбір спеціального спорядження багато залежить від виду пуризму і завдань.

При водному туризмі потрібні човни, байдарки, катамарани, рятувальні жилети, весла, непромокаючатара, каски і т.д.

Для лижного туризму головна увага приділяється лижному інвентарю, лопатам і зондам.

У гірському туризмі потрібні шнури, альпійські системи (грудні і ніжні пов’язки), карабіни, льодоруби або альпінштоки, каски, скельні молотки, шлямбри, костилі..

Все групове і спеціальне спорядження рівномірно розподіляється між учасниками походу.

Організація харчування в поході

Організація харчування залежить від категорійності і району подорожі, від сезону і виду туризму. Встановлено, що при русі туристи втрачають до 5000 ккал.

Для правильного харчування в туристичних походах слід правильно підібрати продукти, скласти меню і вміти приготувати їжу в польових умовах. Характеристика продуктів.

Хліб найкраще брати чорний і не більше, ніж на три дні. В наступні дні походу його можуть замінити сухарі. Для цього хліб нарізають шматочками і підсмажують на олії, жирі, притрушуючи зверху сіллю. Для випічки хліба під час походу використовують борошно, з якого готують також млинці, коржі і та ін.

Крупи. Найкращими крупами для харчування у поході – є гречка або вівсяна крупа. Для збереження вітамінів у крупах перед приготуванням їх необхідно на ніч замочити у воді. Для цього засипається крупа у воду (1:3), кладеться необхідна кількість солі і вариться на легкому вогні. Майже на 100% засвоюється рис і манна крупа. Вермішель і макарони варяться швидко, але вони розварюються. Промивати макарони дуже важко. Тому їх краще використовувати для приготування перших страв. А якщо їх кинути у підсолений окріп і варити 5-6 хвилин, потім зняти з вогню, накрити, то через 10-15хвилин вермішель буде готовий і його не потрібно буде проціджувати.

В умовах походу добре використовувати горох, який містить багато білків, подібно до м’яса. М’ясо в основному використовують у вигляді консервів, (тушонка, м’ясний і печінковий паштет). У походах найкраще використовувати волову тушонку. Використання риби та рибних консервів у походах обов’язкове. По-перше рибні консерви – це готова страва. По-друге: малий вміст жиру зменшує навантаження на печінку. По-третє: рибні консерви за своїми смаковими якостями не поступаються м’ясним, а засвоюються організмом у вдвічі швидше.

Молоко. В походах часто використовується згущене або сухе молоко Для одержання з сухого молока молочної рідини необхідно порошок розмішати у теплій воді до вигляду сметани, а потім додавати воду у пропорції 1:8.

Сири. Мають велику калорійність і є цінним продуктом харчування у туристичному поході. Крім того, сири легко зберігаються і транспортуються. Сир найкраще зберігається в поліетиленовій торбині, коли до нього покласти шматочки цукру.

Жири. В походах найчастіше використовується олія та вершкове масло. Вершкове масло має низьку температуру плавлення (+ 35°). Транспортувати його можна у поліетиленових пакетах. Олія транспортується у пластикових пляшках, сало – у коробках.

Цукор. краще брати у вигляді рафінаду, тоді його можна використовувати для підкріплення на маршруті.

Мед – цінний продукт харчування.

Чай, каву, какао краще транспортувати у металевих банках. Ранком найкраще вживати какао, вдень – каву, ввечері – чай. Бажано у походах використовувати фруктові та молочні киселі.

Упаковувати і розраховувати продукти потрібно згідно з меню, яке укладається на всі дні походу. Потрібно також організувати розподіл продуктів між учасниками походу і здійснювати чіткий контроль за їхнім використанням. Такий облік веде завгосп.

Вітаміни. В зимових умовах можуть бути використані сухофрукти. Збираючись, в похід, не забувайте про цибулю, часник, лавровий лист, кріп. Вони надають страві приємного смаку і аромату, збуджують апетит, сприяють травленню.

Вузлик на пам’ять.

Свіже м’ясо в туристичних походах можна зберегти свіжим декілька днів, але для цього потрібно кістки відділити від м’яса, а потім м’ясо посолити і обкласти листям кропиви, черемхи. Кістки підкоптити на вогні.

Щоб довше зберегти свіжу рибу, її потрібно випотрошити, видалити зябра і витерти насухо черевну порожнину, посолити і обкласти кропивою або черемхою. На ніч можна покласти у проточну воду.

Для збереження риби її потрошать, але не миють у воді і не солять, а насухо протирають травою або ганчіркою. Потім вставляють у черевну порожнину розпорки і вивішують її на 15-20 хв. на вітер. Після того обкладають кропивою або черемхою.

Для кращого збереження риби її можна закопати в пісок у тінистому місці (попередньо закрити рот і зябра).

Щоб не пересолити кашу, слід класти сіль з розрахунку 1 чайна ложка і кварту крупи, а для молочних каш потрібно 5 г солі.

Якщо забули посолити кашу, треба сіль розвести у гарячій воді і долити її кашу.

Перш ніж варити рис, пшеничну, перлову та інші крупи, потрібно їх промити. Засипати крупи слід в підсолену воду.

Горох, квасолю, біб перед варінням потрібно на ніч залити водою, а солити незадовго до готовності.

Щоб зварити з рису розсипчасту кашу, необхідно покласти рис у холодну воду, довести до кипіння, а потім злити кип’яток і знову залити холодною водою.

Картоплю солять тоді, коли закипить вода.

Каламутна вода стає чистою, якщо до неї кинути трохи солі.

Щоб котли не закоптилися, їх ззовні намащують глиною або мильним розчином.

Щоб томатний соус не псувався, його треба залити олією.

З макаронних виробів найкраще брати ріжки, бо макарони та вермішель кришаться, а при варіння утворюється кайла.

Напівкопчена ковбаса довше зберігається, якщо її змастити жиром. Щоб масло не псувалося, його перед походом потрібно перетопити.

Варене м’ясо може довго не псуватися, якщо його зверху залити жиром.

В спеку вершкове масло не розтане, якщо посудину, в якій воно знаходиться, обгорнути серветкою, намоченою з солоній воді.

Щоб повернути свіжість вершковому маслу, необхідно встромити у нього на 3-4 год. почищену моркву.

Сир добре зберігатиметься, якщо його обгорнути тканиною, змоченою в солоній воді і покласти в поліетиленовий мішечок.

Рис буде смачним і білим, якщо у воду, в якай його варять, додати трохи оцту.

Якщо олія стала мутною, треба всипати до неї солі.

Якщо в каструлі підгоріла страва, потрібно всипати до неї солі і залишити на ніч. Вранці залити води і закип’ятити.

Якщо сушені гриби потримати кілька годин у підсоленому молоці, вони стануть на смак неначе свіжі. Щоб якомога довше зберегти м’ясо, загорніть його у тканину, добре змочену оцтом, а перед приготуванням помийте в холодній воді.

Можна також загорнути м’ясо у пергаментний папір, а потім у тканину, намочену у холодній солоній воді. М’ясо можна зберігати 8-10 днів, якщо його загорнути в тканину, зволожену в розчині саліцилової кислоти (1 чайна ложка на 0,5 л. води). Перед вживанням промити холодною водою.

Дуже часто екстремальні ситуації виникають у зв’язку з частковою або повною втратою продуктів і води. В густонаселеній місцевості відновлення запасів обмежується в основному матеріальними витратами і не віднімає багато часу. В умовах автономного функціонування групи у віддалених районах повна втрата продовольства розглядається як надзвичайна подія, що виключає можливість продовження подорожі чи роботи в нормальному режимі найбезпечнішим шляхом.

При екстремальній ситуації необхідно реалістично оцінити відстань, швидкість пересування, енерговитрати і супутні труднощі. В таких умовах необхідно перейти на режим повного або часткового голодування. Теоретичні розрахунки і дані, одержані під час експериментальних туристських подорожей, свідчать про те, що група може активно і без шкоди для здоров’я функціонувати в режимі повного голодування протягом двох-трьох тижнів. Позбавлений харчування, що надходить ззовні, організм після відповідної перебудови починає витрачати свої внутрішні тканинні запаси. Вони є досить великими. З загальної маси людського тіла, що становить 70 кг, близько 5 кг припадає на жирову клітковину (135 тис. ккал), б кг-м'язовий білок (24 тис. ккал.), інші речовини. Таким чином, енергетичні резерви організму досягають 160 тис. ккал. Безпечний для життя і здоров’я людини обсяг витрати і цих резервів становить40-45% (64-72тас. ккал.).

Голод найбільш відчутний протягом перших трьох-п’яти відчуття голоду послаблюється, самопочуття покращується, відновлюється працездатність.

Розрізняють чотири типи голодування:

• абсолютне – коли відсутні їжа та вода;
• повне – коли відсутня їжа, але є вода;
• неповне – коли їжа вживається в обмеженій кількості, якої не вистачає для відновлення енерговитрат;
• часткове – коли при достатній кількості їжі і води людина не отримує окремих необхідних речовин (вітамінів, білків тощо).

При абсолютному голодуванні людина гине через кілька днів, при повному у сприятливих кліматичних умовах може прожити 60-65 діб. Термін безпечне голодування коливається в досить широких межах і залежить від піку людини, статі, комплекції, індивідуальних особливостей організму, психічного стану на момент голодування. Помітно знижують його безпечність фактори, що спричиняють посилення обміну речовин: несприятливі кліматичні умови (холод, дощ, сніг, сильний вітер і т. ін.), фізична активність, підвищена емоційність, відповідність одягу погодним умовам тощо.

На практиці в екстремальних ситуаціях голод досить рідко стає прямою і причиною загибелі людини. Як правило, він посилює вплив інших несприятливих факторів. У цьому й полягає його головна небезпека. Голодна людина більш вразлива для хвороб, важче їх переносить, швидше замерзає. При тривалому голодуванні сповільнюються реакція, послаблюється розумова діяльність, різко знижується працездатність. З усіх цих причин кожна група, виходячи на маршрут, повинна мати недоторканий харчовий запас, у складі висококалорійних продуктів із тривалим терміном зберігання, що не потребують кулінарної обробки. Вони повинні мати невеликий об’єм і вагу. Середня добова норма таких продуктів на одну людину повинна становити 100-500 ккал, у залежності від конкретних умов маршруту.

В разі екстремальної ситуації всі продукти, які вдалося врятувати, необхідно розсортувати відповідно до терміну їх зберігання. Продукти, що легко псуються, слід спожити в першу чергу або спробувати їх законсервувати. Навіть невеликий запас продуктів дозволяє позбутися почуття страху перед неминучим голодуванням. Часткове поповнення енергетичних витрат організму є значно кращим, ніж повне голодування. Експериментально доведено, що раціон, при якому відновлюється лише 10-15% добової витрати енегргії, є значно кориснішим для самопочуття і працездатності.

При недостатньому запасі продуктів протягом перших двох-трьох днів після вживання їжі краще утриматись. Треба зберегти всі предмети з натуральної шкіри (взуття, ремені, піхви і т. п.). У скрутному становищі шкіряні вироби підрізають на дрібні шматочки, розмочують у воді або проварюють і вживають у їжу.

Людям, що потрапили в екстремальну ситуацію, необхідно вжити енергійних заходів для забезпечення себе їжею за рахунок збирання дикорослих їстівних рослин, полювання, рибалки. Можна також збирати водорості, молюсків, ракоподібних, жаб, черепах, пташині яйця. Їстівними є всі види ящірок, а також змії.

В їжу вживаються також водяні жуки, гладкошкіра гусінь (без волосяного і хітинового покрову), дощові черв’яки, личинки мурашок та інших комах. їх можна їсти сирими, але краще зварити. 100 г харчової маси коників містить 225 кал. З висушених і подрібнених коників і сарани можна випікати хлібці.

Якщо точно відомий напрямок руху, краще йти голодним маршем, щоб, не витрачаючи сил на збирання плодів і полювання, якомога швидше дістатись до найближчого населеного пункту. Рухаючись у режимі голодного маршу по 5-6 год. на день, за і 0-12 днів можна подолати 200-250 км, що виявитись достатнім для виходу з критичної ситуації.

У разі втрати посуду замість, кухля, миски, казанка можуть прислужитися консервні банки різної форми і розміру, пластмасові фляги і банки з під харчових продуктів і напоїв. З березового лубу можна зробити миску у вигляді широкого кулька чи коробки. Ложку легко вирізати з м'якої деревини (липи, берези, клена, верби).

Як продукти харчування можна вживати не тільки гриби, ягоди, фрукти, але й багато рослин, що. можна використати для приготування перших, других страв та чаїв, компотів чи відварів, а також салатів.

В їжу використовують квіти, листя, ягоди, плоди та коріння рослин. Не рекомендується вживати в їжу кістки і насіння плодів та коріння без характерного цибулинного чи часникового запаху, а також рослини, які при ламанні виділяють молочний сік (крім кульбаби).

Для салатів можна використовувати подорожник, кульбабу, кропиву, листя черемші, листя лопуха, заячу капусту, листя іван-чаю, свербигу (дика редька), щавель, борщовик сибірський, конюшину, медунку, орляк звичайний, цибулю ведмежу, селеру пахучу, хміль, лободу, перстач гусячий, первоцвіт, комиш озерний, холодок лікарський, цикорій (петрові батоги), гадючник звичайний, катран, любисток; листя буркуна лікарського, огірочник лікарський.

Для приправ рекомендується гвоздика, шишки хмелю, кульбаба, бузина, селера запашна, кмин, корінь любистку, листя буркуна лікарського, дудник лісовий.

Для приготування чаю, компотів та відварів використовуються чебрець, м’ята, шипшина, калина, малина, глід, ожина, чорниця, брусниця, терен, смородина, аґрус, дикі яблука та грушки, звіробій, цикорій, лісові суниці, горобина, бузина чорна., помелені жолуді дуба, підсмажені кореневища сусака, насіння холодка, смажене насіння калини, смажені плоди глоду, насіння акації, цикорій, кореневища перстача гусячого, корінь кінельця, коріння і насіння кизилу справжнього, обжарений корінь кульбаби.

Замінники картоплі; коріння лопуха, коріння лепехи, коріння бульби стрілолисту, коріння частухи, цибулини лиш лісової, коріння зопника бульбистого, коріння буркуна лікарського, коріння комишу, алтей лікарський, корінь шафрана, водяні горіхи, гадючник звичайний, залізняк колючий, коріння хвоща польового.

Замінниками муки можуть бути висушені кореневища сусака зонтичного, кореневища латаття білого, коріння зопника, коріння комиша озерного, коріння орляка, коріння рогозу, коріння родесника, жолуді дуба, коріння дяплю курського, коріння залізняка колючого, коріння очерету звичайного, насіння перчака.

Гарніри: м'який внутрішній прошарок молодої берези чи сосни (дрібно натерти як лапшу. Можна їх їсги сирими або сушити), стебла комишу озерного. Кашу можна варити з насіння лободи білої. Для виготовлення олії можна використати насіння жовтушника насіння сурілниці звичайної (35%), катран татарський (40%), гірку редьку (40%), кару білу (50%), карію пекан (70%), коноплю дику (35%), корінь аїру (40%), насіння хріниці смердючої (56%), насіння таблану польового (Ш%), горіхи кедра (30%), горіхи бука (30%).

Цукор можна добути з коріння аїру, лотоса, дяплю лікарського, ялівцю, комишу, березового соку.

Зелена аптека. При втраті аптечки у пригоді стануть лікарські рослини. Дрібні рани можна вилікувати, взявши кілька листків подорожника або ісревію. Перед використання їх потрібно помити, пом’яти і прикласти до руки. Якщо під рукою немає ніякого перев’язочного матеріалу, то на допомогу прийде кора берези, вільхи, калини, верби, клена. Для цього потрібно взяти нижній тонкий шар кори і пом’яти його руками. Можна ще використати дощовик або чистотіл (листки промивають і мнуть пальцями, щоб вийшов сік жовтого кольору, потім прикладають до рани. Глибокі рани спочатку потрібно обробити антисептиками. Ними можуть бути такі лікарські рослини, як кропива дводомна, мох ісландський, дерева: вільха, тополя, брусниця, чорниця, пижма, ліщина, бузина, щавель, звіробій, ясен, клен, арніка гірська, календула, мати-мачуха та ін. Найлегше з рослин зробити відвар. Для цього беруть листя, молоді гілки, кору чи коріння, які потрібно дрібно порізати і залити холодною водою (співвідношення 1:1), а потім довести до кипіння і кип’ятити 15 хвилин. Цей відвар має бути темно-коричневого кольору, терпкий на смак. Коли він трохи охолоне, потрібно змастити рану. Замість вати можна використати мох, суху траву, лико берези.

При кровотечах прикласти розім’яті листки звіробою, тисячолистника, кропиви, подорожника, пижми, кори калини, молоді листки дуба. Ранозагоюючими засобами є подорожник, листя цибулі, чистотілу, щавлю, конюшини, м’яти, мох.

Головний біль. Пижма - з сухих квіток готують настій (5гр на 200гр окропу, настоювати 20 хвилин, а потім пити по 100 гр. 3 рази на день), або відвар душиці (2 столові ложки трави залити 200 гр. окропу. Пити по 100 гр. два рази на день перед їдою). Настій із коріння валеріани, листя суниці, звіробою, м’яти, квітів ромашки, календули. Все це змішати, залити 1 л окропу і прокип’ятити ще 5 хв. 10 хв. настояти, а потім процідити. Пити по 100 гр тричі на день. Допомагають листки свіжої липи прикладені до скроні.

Нежить. Аптечна ромашка (1 столова ложку ромашки залити 200 гр окропу і цим настоєм промивати ніс).

Дуже добре допомагає сік цибулі або хріну. При ангіні полоскати горло настоєм ромашки і трави звіробою.

При кашлі – відвар з квітів бузини (2 столові ложки квітів залити 200гр окропу і настоювати 20 хв., пити гарячим по 1/2 стакани 3-4 рази на день), або чай з чебрецю (1 столову ложку чебрецю настояти в 200гр окропу і пити по 1 стакану 3-4 рази на день) чи відвар квіток і листя мати-й-мачухи.

Фурункул. Аптечна ромашка (2 столові ложки квіток залити 400 гр окропу, настоювати 30 хвилин). Настій проціджують і масу, яка залишається, накладають на фурункули. Нарив швидко дозріє, якщо до нього прикладати примочки з череди і кропиви. Можна також використати розім’яті листки подорожника, підсмажену цибулю, листки черемхи.

При розладі шлунку (понос) використовують плоди чорниці, черемхи, свіжу недостиглу горобину, чай з квітів терну, суцвіття горобини. Настої або відвари звіробою, кропиви, пижми, аптечної ромашки, кісток кизилу (зава­рювати, як чай), або відвар кори дуба і кореня лепехи звичайної (1 столову ложку цієї суміші залити 200гр води і кип'ятити 25-30 хвилин. Приймати 5 разів на день).

При розладі шлунку (запор) потрібно їсти свіжу бузину або пити відвар кори крушини. Добре допомагають настої плодів жостера і насіння льону, насіння подорожника.

Зубний біль. Зубець часнику дрібно порізати і покласти на зап’ястя руки з тієї сторони, де болить зуб. Можна полоскати рота відваром череди, подорожника, шавлії, м’яти, материнки, чебрецю (10-15 гр залити 200 гр води і кип’ятити 10 хвилин, а потім настоювати і 5 хвилин). Міцний відвар шавлії гарячим тримати в роті з того боку, де болить зуб.

При серцевих болях – відвари з конвалії, боярника, рододендрона золотистого (золотого кореня).

При харчових отруєннях потрібно очистити шлунок і пити настої (відвари) із звіробою, полину, календули, кори дуба, шипшини, подорожника, ромашки, листків і коренів суниці, зозулинцю (кореневі шишки), жувати листки та квіти материнки звичайної. Для відвару використовуються квіти, пелюстки (співвідношення 1:10, 7-10 хвилин кип’ятити і приймати кілька хвилин). Дуже добре допомагає відвар з кропиви собачої.

Як сечогінний засіб – листя брусниці, берези, лопуха, медунки лікарської, кропиви дводомної, м’яти, квіти бузини, волошки, рододендрона золотистого (золотого кореня).

При грипі, простудних хворобах рекомендується потогінний чай з сухих плодів малини (2 частини), трави материнки (1 частина), суцвіття липи (1 частина), листя мати-й-мачухи (1 частина). Дві ложки цієї суміші всипати в 0,5 л води і кип’ятити 10 хв, а потім настоювати 20 хв. Пити по 2 стакани перед сном. Добре допомагає відвар з листків суниці, квіток липи, трави череди. Готують так, як чай (1 столова ложка на стакан води) і приймають по 1/2 стакани 3 рази на день. Відвар ліщинового листя використовують для полоскання горла.

Відвар ромашки добре нагріти у казанку, нахилитися над ним, накривши голову рушником, подихати парою, а потім випити калинового чаю з м’ятою та липовим цвітом.

Жаропонижуючими засобами є квіти бузини, липи, плоди малини, коріння лопуха, кора верби (1 столову ложку товченої верби залити 200гр моди і кип’ятити 15-20 хвилин, пити по і столовій ложці 4 рази на день). Дуже добре допомагають чаїз кори терну, листя чорниці, аптечної ромашки, ожини.

Опіки. Варені ягоди чорниці використовують як мазь для лікування обпечених частин тіла, проти прищів, висипів та виразок. Буркун – замінник пластира. При укусах комах потрібно змастити або натерти ці місця соком кульбаби, чебрецю, ягодами бузини.