Основні вимоги до привалів та нічлігів

Якщо туристам потрібно пройти в день 15-20 км, вільний час треба використати на привали. У туристичних походах є малі і великі привали. Малі привали – це короткочасні (10-15 хв.) зупинки для відпочинку групи, які організовуються через 40-50 хв. руху. Перший привал потрібно зробити через 10-15 хв. руху (технічний привал). Це потрібно для перевірки правильності укладки рюкзака та ін. Місце для таких привалів бажано вибирати в тіні дерев біля води, а в дощ потрібно знайти місце, прикрите від дощу і вітру. Найголовніше завдання, щоб всі учасники мали можливість зняти рюкзаки. Обідній привал планується через 4 години ходьби.

Туристичний бівуак – це місце відпочинку учасників походу. Основа ціль – забезпечення повноцінного відпочинку. Учасники туристичних походів повинні вміти добре організовувати бівуак у польових умовах, за будь-якої погоди і забезпечити собі нормальний сон. Розбивка бівуаку полягає в тому, щоб правильно вибрати для нього місце, добре підготувати для нього площадку, розпланувати її і поставити намети, розпалити ватру, приготувати їжу, забезпечити безпеку табору від стихійних проявів природи. Важливе значення для повноцінного відпочинку має і естетичність місця, яке вибрали для бівуака. Вміння і навики розбивати бівуак туристи придбають при багаторазових тренувальних походах. Туристи повинні завжди зупинятися на відпочинок в безпечних місцях. Зупинятися на нічліг потрібно за 1,5 год. до наставання темноти, бо у темряві важко, а інколи взагалі неможливо вибрати безпечне місце. До настання темряви бівуак повинен бути готовим. Після вибору місця група не повинна розкидати свої речі по всій території табору.

Вибираючи місце для наметів і вогнища, потрібно, щоб місце було сухе, рівне, захищене від вітру, а вранці освітлене сонцем. Недалеко від табору повинен бути струмок або джерело. Крім того, неподалік повинен бути ліс. Дуже важливо при обладнанні бівуаку швидко закінчити роботу, щоб учасники могли відпочити. Працювати на стоянці треба організовано і швидко. Для цього між туристами розподіляються обов’язки.

Для встановлення намету вибирають рівний майданчик без ямок і пнів. Якщо немає килимків, то під дно намету підкладають сухе листя, суху траву, мох. Для захисту від дощу потрібні тенти, які натягуються над наметом. Розміри тенту повинен бути в 1,5 рази більший за скати намету. Цей тент надійно захистить від бокового дощу. Щоб краї тенту надійно трималися, потрібно декілька разів їх перешити разом з тасьмою. Тент потрібно натягувати над наметом на висоті 15-20 см. У лісі тент натягується між деревами. В гірській місцевості замість стійок використовують альпіншток чи льодоруби, а для закріплення відтяжок – каміння. При сильному вітрі відтяжки намету можна попередньо закріпити важкими рюкзаками. В цьому випадку стінку намету розміщують зі сторони вітру.

Після зняття наметів і згортання табору потрібно привести у належний порядок територію. Все сміття, яке може горіти, спалюють. Вогнище ретельно заливають водою і закладають дерном. Ранкові бівуачні роботи не повинні перевищувати 2-х годин.

Забороняється зупинитися на бівуак:

• біля підніжжя осипних схилів, чи поблизу високих скель, де можуть ти каменепади;
• над високими обривами, на невисоких берегах рік чи у висохлому руслі гірського струмка;
• біля старих, підгнилих чи дуплистих дерев та біля населених пунктів та доріг, під лініями електропередач;
• на вершинах, хребтах та пагорбах, де таїться небезпека знесення вітром чи враження блискавкою;
• заборонено користуватися водою із закинутих колодязів, невеликих озер чи боліт, річковою водою нижче населених пунктів, пасовищ та промислових підприємств;

Види вогнищ. Майданчик для вогнища розкладають біля води, на витоптаних ділянках або на старих кострищах. Необхідно зняти дерн, викласти його довкола травою вниз. Хвою, траву, гілки тримати від кострища на віддалі 1-1,5м.

Ватра – давній товариш всіх подорожуючих. У поході, особливо в дощову погоду, дуже важливо вміти швидко розкласти ватру. Найкращим паливом є сухостійні ялинки та сосни, береза. Вогнища бувають різних видів. Для варіння їжі краще вогнище “колодязь”. Спочатку дрова кладуть на вугілля в один ряд, а потім навхрест кладуть другий і третій ряди. Таке вогнище дає багатотепла і жару.

Для освітлення дрова вкладаються конусоподібно або “курінь”. Таке вогнище дає високе полум’я. Правда, на ньому варити можна тільки в одній посудині.

Довго горить вогнище “зіркове”, коли дрова вкладаються по радіусу від центру, а потім в міру згорання і підсовують до центру. “Три поліна”, або “нодья”, використовується для тепла і підтримки вогнища під час нічлігу. Таке вогнище і складається з трьох полін по 2-2,5 м. Для цього потрібно більше часу, сили і вміння, але воно дає багато тепла і горить декілька годин, а якщо поліна грубші, то всю ніч. Таке вогнище придатне для нічлігу без наметів. Найкраще заготовляти дрова, коли група стає на привал. Їх потрібно заготовити в достатній кількості, щоб стало на вечір та ранок. Дрова скадають недалеко від вогнища і накривають, щоб вони не намокали від дощу або роси. Під час приготування їжі біля вогнища повинні знаходитись тільки чергові, які слідкують за вогнищем. Вони повинні бути одягнутими і взутими. На голові має бути головний убір, а на руках – рукавиці. Під час варіння всі ігри з м’ячем повинні проводитися далеко від вогнища. Сокири і пили, які не використовуються, повинні зберігатися в чохлах або в такому місці, щоб і ніхто на них не став.

Для приготування їжі використовується спеціальне обладнання (тросики, складні таганки, різні перекладини). Для сушіння одягу недалеко від вогнища на висоті 1,5 м протягують шнур на який розвішують і за яким ніч на ним слідкує черговий.

Правила протипожежної безпеки:

1. Без потреби не розпалювати вогнище, розводити його у спеціально відведених місцях.

2. Не розводити вогнище ближче, ніж 4-6 м. від дерев, пеньків, коренів (при вітрі віддаль збільшується), яке ближче 6-8 м. від наметів. Не залишати його без нагляду, особливо коли дме вітер.

3. Не розкладати вогонь у хвойних молодняках, на ділянках з сухим комишем, мохом і травою; на вирубках і торф’яниках, на кам’яних розсипах.

4. При заготівлі дров не чіпати завислі і нахилені дерева. Сигнальне вогнище (яке служить сигналом), коли добре розгориться, закидають сирим мохом або свіжою травою для утворення густого білого диму.

5. Чергові біля вогнища повинні бути одягнені в довгі штани, закрите взуття і мати рукавиці.

6. Не передавати миски та кухлі з гарячою їжею з рук в руки.

7. Використовувати ополоники з довгими ручками.

8. Готову гарячу їжу не ставити там, де на казан можуть наступити або перекинути.

9. е допускати ігор і розваг з вогнем та біля вогнища.

10. Йдучи, гасити вогонь і слідкувати за припиненням будь-якого тління.

11. У разі виникнення пожежі, вогонь збивають штурмовкою, рушником, закидають землею, піском, кусками дерну, заливають водою.

Укладання рюкзака. Як правило, більшість досвідчених туристів користуються легкими, водонепроникними рюкзаками з міцної тканини, з досить широкими (7-8 см) лямками. Важливо, щоб рюкзак мав декілька кишень по боках, посередині, знизу, верхній широкий клапан, виконаний у вигляді кишені й вшите дно. Навіть дуже навантажений, але вміло вкладений, він повинен являти собою правильний, плоскої форми пакет, висота якого приблизно на 1/4 більша за ширину. Він має прилягати до спини, не перекручуватися й не відкидатись під час руху назад. Тоді плечі туриста будуть вільними, оскільки основне навантаження припадає па м'язи спини й попереку. Важливо також, щоб лямки рюкзака були підшиті тонкою повстю (можна фетром, сукном чи байкою) і обов’язково густо прострочені, не дуже тиснули на плечі, а довжина їх могла регулюватися у відносно широких межах. Рюкзак повинен укладатися й так, щоб із нього можна було дістати необхідне, не порушуючи всього вмісту.

Укладати рюкзак можна різними способами. Вони залежать від форми й розміру багажу. Якщо туристові випало нести намет, то при укладанні він буде користуватися одними прийомами, а якщо відра, то іншими. Як свідчить практика, після кількох днів подорожі кожен турист знаходить свій найкращий спосіб укладання рюкзака і дотримується його до кінця маршруту.

Спосіб укладання залежить і від конструкції рюкзака. Наша промисловість випускає багато типів рюкзаків, різних за призначенням. Переважна більшість з них не викликає значного інтересу у досвідчених туристів.

Найкращими рюкзаками, що відрізняються від усіх типів практичністю, надійністю й місткістю, є рюкзак Абалакова, станкового типу “Єрмак” та анатомічний. Перший вигідний тим, що він має пристосування, які дають можливість правильно укладати рюкзак з повним і неповним завантаженням. Перевага станкового та анатомічного в тому, що вони дозволяють рівномірно розподіляти навантаження на плечі й поперек, створюють повітряний прошарок між спиною і тим самим захищають спину від поту.

Добре вкласти рюкзак – означає вміло розмістити в ньому весь груповий та особистий багаж туриста, надати рюкзаку правильної форми. Як правило, рекомендується вздовж спини вкласти товстий шар м’яких речей: спальний мішок або коц. Обов’язково заповнюються кутки рюкзака, щоб він зручно лежав на спині. Щоб правильно розташувати центр ваги вкладеного рюкзака і надати йому правильної форми, на дно кладуть важкі предмети: сіль, цукор, крупи, консерви та інші продукти харчування.

У верхній частині рюкзака кладуть речі, які можуть знадобитися у будь-яку годину: накидку, штормовий костюм, їх звідти зручно і швидко можна вийняти. Кишені заповнюють дрібними речами: туди кладуть предмети туалету, ножик, ліхтар, миску, ложку, флягу тощо; Намет підв’язують знизу або кладуть зверху.

Старанно вкладений рюкзак сприяє збереженню хорошої постави і тоді турист йде легко, невимушено, з хорошим настроєм, що дуже важливо в багатоденному поході.

Вимоги до укладання рюкзака:

1. Тяжке – донизу, м’яке – до спини, об’ємні і крихкі речі – наверх, речі першої необхідності – у кишеню.

2. Не допускається, щоб при ходьбі в рюкзаку гриміли погано укладені предмети. Речі слід укладати щільно.

3. Не бажано розташовувати великі предмети на рюкзаку, або прив’язувати їх донизу. Прив’язувати відра чи взуття знизу рюкзака, а також завантажувати задні кишені сокирою, консервним и банками забороняється,

4. Термос, фотоапарат попередньо необхідно обгорнути м’якими речами. Найбільш “ударонебезпечні” місця рюкзака – дно і зовнішні кишені.

5. Не сідати на рюкзак під час привалів.

Встановлення намету. Вміння швидко й правильно встановити намет – важливий і необхідний туристський навик, який виробляється з часом. Цей сегемент спеціальної підготовки нерідко включають до програми змагань з туризму. Перш ніж ставити намет, вибирають рівний і сухий майданчик. Кращим для цього може бути пагорб або підвищений майданчик землі, щоб на випадок дощу під намет не текла вода. Крім гою, це допоможе вберегтися від холоду і вогкості.

Доцільно ставити намети в певному порядку – в одну лінію або у вигляді літери “П”. При цьому треба пам’ятати: не слід ставити намети розкидано, бо це й некрасиво, і в темряві учасники весь час будуть чіплятися за кілочки і мотузки.

Встановлення намету залежить від його типів і форми. За формою він може нагадувати курінь, будиночок, шатро, юрту. Та якої б форми не був намет, вік повинен задовольняти максимум зручностей при мінімальних розмірах, щоб його можна було швидко встановлювати й знімати.

Найбільшу популярність серед туристів-пішоходів завоювали намети, виконані у вигляді будиночка. Основні частини такого намету: дах, передня, задня й бічні стінки, вхід, днище та вікно.

На обраному місці намети кладуть на землю і днище його розтягують за кутові розтяжки між чотирма дерев’яними або металевими кілочками забитими під кутом 50-60°, так, щоб на ньому не було складок. Якщо доводиться ставити намет на кам’яному ґрунті, де погано забиваються кілочки, то замість них використовують велике каміння, до яких прив'язують кінці розтяжок. Коли днище розтягнуто, біля передньої та задньої пінок (усередині або ззовні намету) в зроблених для цього отворах закріплюють за допомогою розтяжок на потрібній висоті центральні стояки. Для того, щоб збільшити ширину намету потрібно зменшити його висоту.

Вимоги до розкладання намету:

1. Вибирають суху, рівну ділянку, захищену від вітру, поряд з джерелом питної води. У місцях, де є комарі, намет розкладають на навітряних ділянках рельєфу. При вітрі намет слід ставити з розрахунком, щоби вітер дув у задню стінку. При відсутності накидки під час дощу не торкатися стелі намету

2. Ставлять намет так, щоб голова була вище ніг. Вхід у намет повинен бути зорієнтований на відкрите місце і до вогнища, відстань до якого 5-метрів.

3. Слід ґрунтовно закріпити розтяжки намету. Не допускати перекосів і провисання стінок.

4. Для стікання води під час дощу слід, обкопати намет невеликою канавкою.

Туристські вузли. Для подолання перешкод (спуски, підйоми, переправи, траверси) у подорожах, особливо гірських, застосовуються мотузки, карабіни, страховочні системи та різні вузли. Кожному туристові важливо знати, як в’яжеться і де застосовується той чи інший вузол. Вузли можна класифікувати по їхньому призначенню.

1. Вузли для зв’язування мотузок однакового діаметра: “прямий”, “ткацький”, “зустрічний”, “грейпвайн”.

2. Вузли для зв’язування мотузок різного діаметра: “академічний”, “брамшкотовий”.

3. Вузли для страховки (незатягуючі петлі): “простий провідник”, “вісімка”, “серединний, австрійський провідник”, “подвійний провідник”.

4. Вузли для прив'язування мотузок до опори: “зашморг”, “булинь”, “стремено”.

5. Допоміжні вузли: “схоплюючий”, “стремено”. Вузол “стремено” може застосовуватися у двох випадках, але способи в’язання будуть різні.

“Прямий” вузол можна в’язати двома способами. 1. Однією мотузкою робиться петля., а другою мотузкою необхідні обороти, щоб одержати вузол. Ходові кінці повинні бути довжиною 15-20см, щоб можна було зав’язати контрольні вузли. Якщо один ходовий кінець буде зверху, а інший знизу, або навпаки, то вузол зав'язаний неправильно. Ходові кінці повинні виходити або тільки зверху, або тільки знизу. Дві мотузки накладаються одна на одну й зав’язуються два простих вузли в різні сторони. Якщо вузли зав’язані в одну сторону, то виходить “жіночий вузол”. Далі на кінцях зав’язуються контрольні вузли.

“Зустрічний” вузол. Беремо дві мотузки однакового діаметра, на кінці однієї в'яжеться простий вузол (мал. а), потім другою мотузкою назустріч ходовому кінцю першої мотузки повністю повторюємо вузол, щоб він вийшов подвійним і ходові кінці виходили в різні сторони (мал. б). Після цього вузол затягається, контрольні вузли звичайно не в'яжуться (мал. в).

Б в

Вузол “грейпвайн”. Дві мотузки однакового діаметра накладаються один на одного, зав'язується як би подвійний контрольний вузол з однієї сторони, потім те ж саме з іншої. Вузли стягаються. Контрольні вузли не в’яжуться.

“Ткацький” вузол. Беруться дві мотузки однакового діаметра, накладаються один на одного, потім в’яжеться контрольний вузол спочатку однієї сторони, потім з іншої. Далі вузли стягаються і на кінцях зав’язуються контрольні вузли.

“Брамшкотовий” вузол. Беремо дві мотузки різного діаметра, з товстої мотузки робимо петлю, а ходовим кінцем тонкої обкручуємо її так, як показано на малюнку а, Потім вузол затягається, розправляється, і на обох кінцях в’яжуться контрольні вузли

“Академічний» вузол. Беремо дві мотузки різного діаметра. З товстішої робимо петлю, а ходовим кінцем тонкої мотузки обкручуємо петлю так, як показано на малюнку. Вузол затягається, розправляється, на обох кінцях в’яжуться контрольні вузли.

Вузол “простий провідник” В’яжеться однією мотузкою, що складається вдвічі й на кінці її зав’язується простий вузол (мал. 60, а, б), щоб вийшла петля. Нижче зав'язується контрольний вузол

Вузол “вісімка” в’яжеться однією мотузкою. Вона складається вдвічі і на кінці зав'язується вузол, що нагадує цифру вісім (мал. а, б). Вузол розправляється, затягається. Контрольний вузол не в’яжеться (мал. в).

Вузол “серединний австрійський провідник”. Вузол в’яжеться на одній мотузці. Мотузка береться за середину, потім поворотом на 360° з її складається вісімка (мал. а), вершина якої опускається долілиць і протаскується, як показано стрілкою на мал. б, щоб вийшла петля. Для того щоб вийшов правильний вузол (мал. в), потрібно розтягти кінці мотузки в різні сторони. Контрольний вузол не в’яжеться.

Вузол “подвійний провідник”, або “заячі вуха”. В’яжеться на мотузці. Мотузка складається вдвічі, на ній в’яжеться “пустушка” (мал б), затягається (в) і зав’язується так, щоб вона розв’язалася, якщо смикну і н її ш петлю. У тому випадку, коли “пустушка” буде зав’язана навпаки, вузол “подвійний провідник” не вийде. Потім нижня петля проноситься, як показано стрілкою на малюнку б, щоб через неї пройшли дві верхні петлі, і стягається за верхні петлі до вузла.

Правильно зав’язаний вузол показаний на (мал. г.). Необхідно стежити, щоб при зав’язуванні вузла не було перехреста мотузок. “Подвійний провідник” не має контрольних вузлів.

Вузол “зашморг”. Вузол в’яжеться однією мотузкою навколо опори. Опора ставиться спочатку ходовим кінцем, що служить для прикріплення мотузки, а потім її робочим кінцем, яки м безпосередньо користується турист (мал. а). Далі ходовим кінцем мотузки робиться кілька оборотів навколо робітника кінця (не менш трьох) і зав’язується контрольний вузол (мал. б). Потім вузол затягається. Вузол “стремено”. Вузол в’яжеться одним кінцем мотузки навколо опори. Ходовий кінець мотузки обноситься навколо опори, потім в’яжеться гак, як показано на малюнку а Після цього вузол затягається й закріплюється контрольним вузлом (мал. б). Якщо вузол “стремено” використовується при прикріпленні до опори, він затягається якнайсильніше, а контрольний вузол в’яжеться якнайближче до опори.

Вузол “стремено” (справа) може застосовуватися як точка опори для ноги при підйомі із тріщин. Він зручніше “провідника” і “вісімки”, тому що легше розв’язується і його можна зав’язати навіть однією рукою.

Вузол “булинь”. В’яжеться одним кінцем мотузки навколо опори. Відступивши від краю мотузки потрібна відстань. Роблять петлю поворотом мотузки на 180° за годинниковою стрічкою, потім опора обноситься ходовим кінцем (на малюнку показано хрестиком) і кінець просмикується в петлю, що утворилася (мал. а). Наступна дія: ходовим кіпцем обноситься робоча мотузка й просмикується в петлю зі зворотної сторони (мал. б). Вузол затягається й зав'язується контрольний вузол (мал. в).

а б в

“Булинь” може бути зав’язаний і іншим способом, за допомогою “пустишки”. Для цього замість петлі зав’язується “пустишка” так, щоб вона розв’язувалася при ривку за робочий кінець, а не за ходовий. Опора обноситься ходовим кінцем (а). Потім він проноситься и петлю “пустишки”, і при натягуванні робочого кінця петля “пустушки” разом з ходовим кінцем проходить через вузол (мал. б). На вузлі, що вийшов, “булинь” залишається тільки зав'язати контрольний вузол (мал. в).

Вузол “Схоплюючий”. Вузол зав’язується репшнуром (6 мм) на основній мотузці (діаметром 10-12 мм). Репшнур складається навпіл, їм обноситься мотузка. Потім операція повторюється. Після цього вузол затягається, розпрямляється й зав'язується контрольний вузол (г). Контрольний вузол не потрібний, якщо репшнур попередньо зав’язаний у петлю вузлом “зустрічний” або “грейпвайн”. Іноді “схоплюючий” вузол зав’язується одним кінцем. Мотузка обкручується одним кінцем репшнура

“Ткацький” вузол. Беруться дві мотузки однакового діаметра, накладаються один на одного, потім в’яжеться контрольний вузол спочатку з однієї сторони, потім з іншої. Далі вузли стягаються і на кінцях зав’язуються контрольні вузли.

“Брамшкотовий” вузол. Беремо дві мотузки різного діаметра, з більше товстої мотузки робимо петлю, а ходовим кінцем тонкої обкручуємо її так, як показано на малюнку 58, а, б. Поті м вузол затягається, розправляється, і на обох кінцях в’яжуться контрольні вузли.

Підведення підсумків походу. Після завершення походу, подорожі керівник туристичної групи готує звіт, робить усний звіт про похідна педраді, робить фотогазету про похід. Для груп, яка пройшла категорійний похід, основним звітним документом є технічний звіт. Він складається відповідно до Правил і має такі розділи:

1. Довідкові відомості про похід, де вказуються вид туризму, категорія складності, час проведення, район, нитка маршруту, спосіб пересування, склад групи, туристичний досвід керівника і учасників. Протяжність маршруту.

2. Відомість про район походу, де дається коротка загальна географічна і туристична характеристика району.

3. Технічний опис походу, де в хронологічному порядку дається опис маршруту, описуються дії групи на маршруті і засоби безпеки, вказуються складні ділянки. До цього розділу додаються схеми, фотографії складних ділянок маршруту.

4. Таблиця даних переходів.

5. Список особистого, групового і спеціального спорядження, продуктів харчування. Список використаної літератури.

6. Висновки і рекомендації щодо маршруту і його варіанти. В цьому розділі дається заключення по маршруту, вносяться рекомендації з усіх питань проведення походу в цьому районі.

7. Опис суспільно корисної роботи групи на маршруті.

8. Маршрутна стрічка захоплює смугу всього маршруту. До нього додаються фотографії, схеми, діаграми. При описі вказується шлях від початкового до кінцевого пункту.