double arrow

Система цивільного права


Цивільне право, як і будь-яка галузь права, являє собою сукупність розміщених у певній послідовності правових норм,, що об'єднані у групи й інститути. Ці норми розміщені у певній послідовності й об'єднані в інститути.

Цивільно-правовий інститут - це сукупність правових норм, які регулюють певну групу взаємопов'язаних між собою суспільних відносин. Наприклад, норми, які встановлюють підстави виникнення та припинення права власності, його зміст, способи захисту, становлять один із найважливіших інститутів цивільного права - право власності. Норми, які визначають поняття договору купівлі-продажу, його форму, права та обов'язки сторін, відповідальність за невиконання зобов'язань, об'єднані в інститут - купівля-продаж.

Послідовність розміщення цивільно-правових норм відіграє важливе значення для їх розуміння та засвоєння. Так, наприклад, недоцільно починати вивчення сімейного права з питання - порядок і умови розірвання шлюбу, оскільки логіка вимагає спочатку засвоїти інститут - поняття та умови укладення шлюбу.

Завданням наукової систематики права є не тільки розмежування окремих галузей права, а й систематичне розташування матеріалу, що входить до певної галузі права, з метою наукового узагальнення, послідовності вивчення та вдосконалення кодифікації.

Розміщені у певній послідовності цивільно-правові інститути становлять систему (структуру) цивільного права. Для приватного права Європи традиційне існування двох основних систем побудови цивільного права: інституційної та пандектної.

Інституційна система побудови включає три основні частини, в яких містяться цивільно-правові норми, що визначають:

а) правове становище особи;

б) вчення про речі (тобто про об'єкт права);

в) вчення про зобов'язання.

Перевагами інституційної системи є її простота і послідовність викладення матеріалу. За інституційною системою викладання матеріалу побудований Французький цивільний кодекс 1804 р. (Кодекс Наполеона). Певними недоліками інституційної системи є її надмірна спрощеність структури, що зумовлює труднощі при визначенні в її системі місця для норм спадкового чи сімейного права та дублювання окремих положень.

Пандектна система передбачає поділ приватного права на: загальні положення, речове, зобов'язальне, сімейне та спадкове право, що дозволяє уникнути повторень при характеристиці окремих інститутів.

В основі Німецького цивільного уложення 1899 р. лежить пандектна система викладення.

Цивільне право України побудоване за пандектною системою і традиційно складається із Першої (яку інколи називають Загальною) і Другої (або Особливої ) частин.

Водночас, треба зазначити, що структура сучасного цивільного права настільки складна (поява, наприклад, права інтелектуальної власності, як самостійної підгалузі цивільного права), що говорити про існування у чистому вигляді інституційної або пандектної системи права немає підстав.

До першої або Загальної частини належать такі інститути:

- основні положення цивільного права;

- підстави виникнення цивільних прав та обов'язків;

- суб'єкти та об'єкти цивільних прав;

- правочини;

- представництво та довіреність;

- строки та терміни;

- позовна давність.

До Другої або Особливої частини входять:

- особисті немайнові права;

- речове право і право власності;

- спадкове право;

- загальні положення про зобов'язання;

- окремі види договірних зобов'язань (купівля-продаж, дарування, перевезення, позика тощо);

- окремі види недоговірних зобов'язань (заподіяння, що виникають у зв'язку із заподіянням шкоди);

- зобов'язання, що виникають з односторонніх дій (публічна обіцянка винагороди).

Сімейне право більшість вітчизняних фахівців розглядають як самостійну галузь права, тому до системи цивільного права його традиційно не включають.


Сейчас читают про: