Правове регулювання процесу портфельного інвестування: типи, цілі, форми та моделі

Важливим під час прийняття інвестиційного рішення щодо процесу управ­ління портфелем цінних паперів є не лише знання теоретичних аспектів і конце­пцій портфельного інвестування, а й розуміння правового регулювання еконо­мічних відносин у країні та зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів підприєм­ництва.

Економіка України нині зазнає серйозних трансформацій, зу­мовлених зміною форм власності та формуванням ринкових від­носин. Добре налагоджений обіг ін­вестиційних цінних паперів має сприяти подоланню економічних негараздів і створенню націо­нального ринку. Тому формування відповідної системи регулю­вання ринку цінних паперів забезпечить не лише його ефективне функціонування, а й економіки України загалом. Саме тому го­ловними принципами державного ре­гулювання ринку цінних па­перів можна назвати орієнтацію на загальнонаціона­льні інтереси та стимулювання інвестиційної діяльності в Україні.

Ефективна система регулювання ринку цінних паперів має охоплювати всіх його учасників і забезпечувати виконання про­фесійної діяльності відповідно до встановлених правил.

У світовій практиці правове впорядкування ринкових відносин здійснюють за допомогою трьох типів правового регулювання:

* міжнародно-правового;

* національного державно-правового;

* інституційно-правового.

Міжнародно-правове регулювання здійснюють, як правило, на підставі публіч­них міжнародно-правових угод, укладених між державами-суверенами або упов­новаженими органами останніх на добровільних засадах. У правовому контексті ці держави є рів­ноправними і незалежними одна від одної.

Національне державно-правове регулювання здійснюють у межах держави на підставі відповідних нормативних актів. Най­важливішим серед нормативних актів є Конституція. Решта нор­мативних актів мають відповідати (не суперечити) Кон­ституції. Держава реалізує свої повноваження через відповідні державні органи, які ухвалюють нормативні акти у межах власних повно­важень.

Інституційно-правове регулювання здійснюють саморегулівні організації шля­хом реалізації повноважень, наданих законами чи незаконними актами, або деле­гуванням повноважень відповід­ним державним органам.

Структурна залежність трьох типів правового регулювання визначається так: національне державно-правове регулювання не має суперечити міжнародно-пра­вовому; інституційно-правове ре­гулювання не має суперечити міжнародно-право­вому й національ­ному державно-правовому.

Міжнародно-правове регулювання ринків цінних паперів пе­реважно здійсню­ють у межах окремих міжнародних угод і в ме­жах міжнародних організацій.

Серед численних форм міжнародно-правового регулювання ринків цінних па­перів найбільшу увагу привертає регулювання, здійснюване в межах Європейсь­кого Союзу (European) та Міжна­родної організації комісій з цінних паперів (Inter­national Organization of Securities Commissions — ІОSСО). Нині єдиного ринку цін­них паперів як такого у межах Європейського Союзу не існує, кожна країна має національний ринок, що регулюється національ­ним законодавством. Отже, кожній країні - - учасниці ЄС слід внести відповідні зміни до чинного законодавства або розробити нові законодавчі акти з урахуванням положень засадових доку­ментів Європейського Союзу.

Головними правовими документами з регулювання діяльності у сфері цінних паперів в інтегрованій Європі є Директиви Ради ЄС (Council Directives).

До 1994 р. Рада ухвалила низку директив:

* директива № 79/279 стосується мінімальних вимог до цін­них паперів у разі допуску їх до котирування на національних фондових біржах, а також визначає обов'язки емітентів публікувати щорічні звіти про результати господарської дія­льності та фінансовий стан;

* директива № 80/390 регулює порядок подання емітентами проспектів стосо­вно випуску цінних паперів у разі допуску їх до котирування на фондових біржах країн — учасниць ЄС;

*директива №82/211 встановлює обов'язок емітентів, цінні папери яких коти­руються на фондових біржах країн-учасниць, публікувати піврічні звіти щодо свого господарського й фінансо­вого стану як додаток до річних звітів;

* директива № 85/611 регулює порядок створення й діяльності інститутів колекти­вного інвестування;

* директива № 87/345 містить поправки до директиви № 80/390,
зокрема наголошує, що проспекти стосовно випуску зареєстрова­них цінних папе­рів, оприлюднені в разі допуску до котирування на національній фондовій біржі, мають визнаватися також іншими країнами — учасницями ЄС;

* директива № 88/627 зобов'язує інвесторів та емітентів повідомляти про зміни стосовно володіння істотними та контроль­ ними пакетами цінних паперів, що дають право голосу;

* директива № 89/592 забороняє торгівлю цінними паперами
особам, які мають інсайдерську інформацію, тобто інформацію, не опубліковану для всіх інших інвесторів;

* директива № 89/298 вимагає від емітентів, цінні папери яких випускаються у ві­льний обіг, оприлюднення проспектів стосовно випуску цінних паперів;

* директива № 90/211 встановлює порядок, за яким проспекти
стосовно випуску цінних паперів, що обертаються на біржовому чи позабіржо­вому ринку, в разі, якщо вони зареєстровані компе­тентним державним органом однієї країни, мають визнаватися в інших країнах за умови, що від дня опублі­кування їх у своїй країні минуло не більше трьох місяців;

* директива № 93/22 регулює порядок здійснення інвестицій­ної діяльності у сфері цінних паперів [11].

Наприкінці 1970-х — на початку 1990-х років у межах Євро­пейського Спів­товариства розвивалася співпраця в напрямі ін­теграції взаємодії загалом і зок­рема на ринку цінних паперів. Це демонструє приклад еволюції принципів між­народно-правового регулювання, закріплених у текстах директив. Вирішальними принципами регулювання є: принцип гармонізації мінімальних стандартів, прин­цип взаємного визнання, принцип уніфікації норм, принцип координації діяльно­сті національних комісій з цінних паперів.

Принцип гармонізації мінімальних стандартів уперше дістав закріплення у ди­рективі № 79/279, яка регулює найважливіші ас­пекти допуску цінних паперів до котирування на фондових бір­жах, що діють у ЄС. Цей нормативно-правовий акт визначає мі­німальні вимоги до акцій та боргових цінних паперів, що допус­ка­ються до обігу на фондовій біржі. До цих вимог належать: а) визначення пра­вового статусу компанії; б) встановлення міні­мального розміру її капіталу, резер­вного фонду, включно з при­бутками і збитками; в) період її функціонування (ком­панія відпо­відно до національних законів зобов'язана публікувати свою фінансову звітність три роки поспіль до подання заяви про вступ до офіційного лістингу).

Таким чином, принцип гармонізації мінімальних стандартів, по-перше, визнає існування національних стандартів допуску цінних паперів до обігу на фондових біржах, а також щорічну звітність емітентів перед інвесторами; по-друге, визначає мінімальні вимоги, достатні з точки зору захисту інтересів інвесторів, і вод­ночас надає країнам-учасницям право на встановлення жорсткі­ших вимог. Обидва чин­ники сприяють гармонізації міжнародної співпраці.

Директиву № 79/279 згодом було дещо змінено директивою № 82/148. Проте загалом наприкінці 1970-х — на початку 1980-х ро­ків саме принцип гармонізації мі­німальних стандартів залишався головним принципом співпраці у сфері цінних па­перів у межах Європейського Співтовариства. Наступний етап еволюційного роз­витку відносин у цій царині припадає на середину 1980-х ро­ків. Засади співпраці, сформовані у попередній період, уможли­вили подальше поглиблення взаємозв'яз­ків. Новими правовими принципами стали принципи взаємного визнання й уніфі­кації стандартів.

Принцип взаємного визнання був закріплений у директиві № 87/345. Згідно з ним, проспекти випусків цінних паперів, опуб­ліковані в разі допуску їх до обігу на фондовій біржі в одній країні, якщо вони зареєстровані в комісії з цінних па­перів цієї країни, підлягали визнанню в інших країнах-учасницях. Тобто емітенти дістали змогу використовувати один і той самий про­спект в інших країнах-учас­ницях під час подання заяви про до­пуск цінних паперів до обігу на фондових бі­ржах цих країн за умови незначної різниці в часі та з обов'язковим перекладом його офіційною мовою цих країн-учасниць.

Принцип уніфікації стандартів закріплює директива № 85/611, що регулює по­рядок створення й функціонування інститутів колективного інвестування. Зок­рема, в преамбулі цього міжнародно-правового документа наголошено: з огляду на те, що національні законодавчі акти країн-учасниць по-різному регулюють діяль­ність інвестиційних фондів та інвестиційних компаній, в інтере­сах захи­сту прав інвесторів доцільно запровадити однакові стан­дарти державно-право­вого регулювання.

У зв'язку з цим метою директиви є введення «загальних основ­них правил, що стосуються реєстрації, нагляду, структури й діяль­ності інститутів колективного інвестування в державах-учасницях, а також інформації, яку вони мають публі­кувати». Запрова­дження єдиних стандартів країни-учасниці розглядають як га­ран­тію того, що відносини на ринку цінних паперів регулювати­муться одна­ково в усіх країнах і до учасників цих відносин в інших країнах не висувати­муться жодні вимоги, відмінні від тих, що висуваються до них у власній країні.

За ст. 1 цієї директиви інститутами спільного інвестування вважають: 1) такі, чиєю єдиною метою є інвестування залученого від населення капіталу в цінні папери, що мають обіг на ринку. Діяльність цих інститутів ґрунтується на принципі розподілу ри­зику; 2) такі, що здійснюють викуп або погашення випу­щених ін­струментів з використанням активів. Діяльність інститутів спіль­ного інвестування має запобігати відхиленням біржового курсу цих інструментів від вартості чистих активів їх.

Принцип уніфікації стандартів передбачено також у директиві № 88/627, яка регулює порядок публікації інформації про зміни в правах власності на значні пакети акцій, що котируються на фон­дових біржах. У преамбулі цієї директиви зазначено, що належна поінформованість інвесторів щодо прав власності на іс­тотні або великі пакети акцій є одним із засобів захисту їхніх інтересів, а також підвищення довіри до ринку цінних паперів. З огляду на це вона встано­влює спільні для всіх країн-учасниць норми, які зобов'язують індивідуальних та інституційних акціонерів повід­омляти емітентів і комісії з цінних паперів про наявність у їхній власності таких пакетів або про зміни у цих правах.

Зокрема, відповідно до ст. 1, емітент, акції якого котируються на фондовій біржі, зобов'язаний інформувати громадськість про зміни у складі акціонерів, яким належать великі пакети акцій, щойно їм стане відомо про це. Компанії, акції яких не котиру­ються на фондових біржах, зобов'язані поінформувати громадсь­кість упродовж дев'яти календарних днів.

У тих випадках, коли емітент випускає акції на пред'явника, обов'язок оприлюднити заяву про придбання або продаж великих пакетів акцій поклада­ється не на емітента, а на інвесторів, котрі купують або продають такі пакети.

Разом із тим директива № 88/627 надає державам-учасникам право на встанов­лення винятків. Це, зокрема, стосується дилерів, які спеціалізуються на купівлі-продажі конкретних акцій. Дирек­тива не поширюється на інвестиційні сертифі­кати, що їх випус­кають інститути спільного інвестування.

Наприкінці 1980-х— на початку 1990-х років співпраця у ме­жах ЄС здійсню­валася, головним чином, на принципах взаємного визнання та уніфікації стандартів, проте в інтересах її подальшого розвитку почали активно використовувати прин­цип координації діяльності національних комісій з цінних паперів. У цей період нормативно-правове регулювання охопило також обіг цінних па­перів на позабір­жовому ринку.

Поєднання перелічених вище міжнародно-правових принци­пів увиразнене, наприклад, у директиві № 89/298, присвяченій публікації проспектів стосовно ви­пусків цінних паперів. Ця ди­ректива розширила сферу правового регулювання у царині цін­них паперів. Зокрема, директива № 89/298 наголошує, що інвес­тування в цінні папери, подібно до інвестування в інші об'єкти, завжди супроводжується певним ризиком. Одним із засобів захи­сту інтересів інвесторів є надання їм інфо­рмації про емітента та його цінні папери, на підставі якої інвестори можуть при­ймати інвестиційні рішення. Відкрита публікація інформації про емітен­тів і цінні папери, які вони випускають, виконує також низку ін­ших функцій, наприклад слугує засобом підвищення довіри до ринку цінних паперів і прогресивного розви­тку останнього. З огля­ду на це, директива встановлює загальні стандарти стосовно складання та публікації проспектів щодо випуску цінних паперів незалежно від обігу їх на біржовому чи позабіржовому ринках.

Згідно з директивою № 89/298, будь-якому випуску цінних паперів у вільний обіг, якщо він здійснюється вперше, має пере­дувати оприлюднення відповідного проспекту. Разом із тим, як­що емітент, опублікувавши проспект емісії цінних па­перів, здій­снює лише їх частковий випуск, він не зобов'язаний публікувати новий проспект при випуску залишку.

Ця норма становить загальне правило для країн — учасниць ЄС, утім, дирек­тива визначає також низку випадків, яких це пра­вило не стосується. До винятків належать такі випадки: цінні па­пери розміщують серед осіб, яким емітент відомий як партнер з торгівлі, або ці особи є професійними учасниками ринку цінних па­перів (тобто дилерами); розміщення цінних паперів здійснюють серед обмеженого кола інвесторів; цінні папери являють собою інвестиційні сертифікати відкри­тих інвестиційних фондів; облі­гації випускають державні або муніципальні ор­гани чи міжнарод­ні організації, до складу яких належить країна, в якій здійс­нюєть­ся їх випуск; акції випускають у зв'язку зі злиттям і безкоштовно розмі­щують серед акціонерів або серед працівників і службовців емітента; акції ви­пускають з метою конвертації боргових цінних паперів, раніше випущених емі­тентом, або купують у зв'язку з реалізацією пільгових прав на передплату; ви­пуски єврооблігацій тощо.

Принцип уніфікації стандартів у цій директиві закріплено в таких нормах: а) держави — учасниці ЄС відповідальні за те, щоб емітенти, які випускають цінні папери у відкритий обіг, завжди публікували проспекти емісії, причому до того, як цінні папери будуть випущені; б) проспекти емісії цінних паперів по­передньо мають бути подані до комісії з цінних паперів; в) проспекти ви­пусків цінних паперів, що котируватимуться на фондовій біржі, мають містити відо­мості, зазначені у відповідних директивах ЄС; г) проспекти випусків цінних паперів, які перебуватимуть в обігу на позабіржовому ринку, мають містити інформацію про упоряд­ників проспекту, а також запевнення упорядників в об'­єктивності відомостей, викладених у проспекті.

Принцип взаємного визнання закріплений у нормі директиви, що надає краї­нам-учасницям право на визнання проспектів у разі, коли емітент випускає цінні папери в кількох країнах одночасно або з невеликим розривом у часі сто­совно випуску їх у власній країні. Емітенти в цих випадках зобов'язані публіку­вати перекла­ди своїх проспектів і надсилати їх до відповідних комісій з цін­них паперів.

Принцип координації діяльності комісій з цінних паперів та­кож закріплений у нормах директиви. Так, директива прямо зобо­в'язує їх співпрацювати одна з одною, у разі потреби здійснюва­ти обмін будь-якою інформацією в інтересах такої співпраці. Під час розгляду проспекту випуску цінних паперів, наданого емітен­том іншої країни, комісія з цінних паперів зобов'язана повідоми­ти про це країну-емітента й ухвалити відповідне рішення після проведення консультацій з останньою.

Еволюція міжнародно-правового регулювання ринків цінних паперів у ме­жах ЄС на початку 1990-х років характеризувалася не лише тим, що почали виникати нові принципи й розширюва­лася сфера нормативно-правового регу­лювання, а й тим, що від­бувався внутрішній розвиток кожного з принципів, унаслідок чого одні принципи перетворювалися на інші. Наприклад, у тексті ди­рективи №90/211 закріплено розвиток принципу взаємного ви­знання та перетво­рення його на принцип уніфікації стандартів.

Згідно з положеннями цієї директиви, емітенту надано право на визнання його проспекту в іншій країні-учасниці без звернення до комісії з цінних паперів цієї країни, якщо між поданням кло­потання про допуск до котирування на фондовій біржі цієї країни і випуском цінних паперів у своїй країні минуло не більше трьох місяців. Раніше такий проспект надавали комісії з цінних паперів іншої країни для відповідного визнання. Спрощення взаємодії у цьому конкретному випадку засві­дчує встановлення нового та єдиного для всіх країн-учасниць стандарту.

Тенденція посилення інтеграції ринків цінних паперів дедалі увиразнилася ух­валенням у 1993 р. директиви № 93/22, яка за­клала підвалини для створення єди­ного ринку цінних паперів у межах ЄС.

Ця директива була імплементована державами-учасницями до 1 січня 1996 р., а втілення її у життя спричинило радикальні зміни у сфері обігу цінних паперів не лише на біржовому, а й на поза-біржовому ринках. Компанії, що здійснюють інве­стиційну діяль­ність у власній країні, від 1996 р. можуть безперешкодно здій­сню­вати її на всій території ЄС. Така діяльність передбачає як створення в інших країнах дочірніх підприємств або філій, так і надання інвестиційних послуг в ін­ших країнах безпосередньо з головного офісу, розташованого у власній країні. При цьому ком­панії не потрібна згода комісій з цінних паперів в інших країнах; доста­тньо реєстрації у комісії з цінних паперів у власній країні.

Визнання реєстрації в інших країнах становить принцип взаєм­ного визнання. Встановлення норми, згідно з якою компанія має бути зареєстрована лише раз, до того ж у власній країні, є прого­лошенням принципу уніфікації стандартів.

Проте, поряд із викладеним, було запроваджено ще одну нор­му, згідно з якою контроль за здійсненням діяльності такої ком­панії і на своїй території, і на терито­рії інших країн має здійсню­вати комісія з цінних паперів, що зареєструвала цю компанію. Власне, це є свідченням інтеграції зазначених вище принципів у новий принцип міжнародно-правової співпраці у цій сфері — принцип координації дій національних комісій з цінних паперів.

Директива № 93/22 має велике значення для впорядкування ринкових відносин із цінними паперами в межах ЄС. У ній наго­лошено, що країни-учасниці не лише проголошують принцип свободи здійснення інвестиційної діяльності в межах ор­ганізації, а й створюють механізм, що дає змогу реалізувати цей принцип. Най­важливішими елементами такого механізму є: встановлення режиму державної реєстрації компаній, що здійснюють інвести­ційну діяльність; забезпечення до­статнього й ефективного конт­ролю з боку комісій з цінних паперів за поведін­кою зареєстрова­них ними компаній, причому такий контроль має поширюва­тися на території всіх країн-учасниць; наявність у національних комі­сій з цін­них паперів процедур, за якими дозволи на здійснення інвестиційної діяльності можуть бути призупинені або відкликані цими комісіями з повідомленням про це комісій інших країн; за­провадження з метою захисту інтересів інвесторів вимоги стосо­вно того, щоб орган управління зареєстрованої компанії складав­ся як мінімум із двох осіб; використання єдиної термінології; встановлення стан­дартів стосовно фінансового стану зареєстро­ваних компаній; заборона вжи­вання дискримінаційних заходів щодо компаній, зареєстрованих в інших краї­нах-учасницях; за­безпечення компаніям, що торгують цінними паперами на од­ній фондовій біржі, вільного допуску до торгівлі на будь-якій іншій або всіх фондових біржах, які діють у межах Європейського Со­юзу; встановлення тіс­ної співпраці між національними комісіями з цінних паперів у царині конт­ролю за діями зареєстрованих компаній тощо.

Важливе значення у сфері міжнародного регулювання фондо­вих ринків на­лежить Міжнародній організації комісій з цінних паперів (ІО8СО). Ця орга­нізація була створена в 1974 р. з метою стимулювання співпраці між комісіями з цінних паперів країн Північної та Південної Америки. Втім, 1984р. з регіона­льної між­народної організації вона перетворилася на всесвітню міжнарод­ну організацію; на початку 1990-х років її учасниками були комісії з цінних папе­рів близько 100 країн світу [11].

Головними завданнями ІО5СО є: налагодження співпраці між комісіями з цінних паперів з метою забезпечення ефективнішого державного регулювання національних ринків цінних паперів, обмін досвідом державно-правового ре­гулювання й на цьому грунті основі перетворення менш досконалих регулятив­них систем на досконаліші; об'єднання зусиль у створенні єдиних стандартів поведінки на ринках цінних паперів і здійснення державного на­гляду за міжна­родними угодами з цінними паперами; надання взаємної допомоги з метою за­безпечення єдності й неподільності ринків цінних паперів і боротьби з правопо­рушеннями.

Розвиток міжнародно-правового регулювання в межах ІО5СО мав кілька етапів. У 1986 р. виконавчий комітет ухвалив резолюцію, яка зобов'язувала на­ціональні комісії з цінних паперів нада­вати допомогу в межах організації у сфері захисту прав інвесто­рів і контролю за діяльністю посередників, що тор­гують цінними паперами, та посередників, що продають і купують ф'ючерсні контракти.

Наступним кроком у розвитку міжнародної співпраці було створення 1987 р. технічного комітету ІОSСО. Головними зав­даннями цього комітету є: ви­вчення проблем, що виникають у сфері правового регулювання національних ринків цінних паперів і ф'ючерсів; узагальнення результатів і укладання оглядів; розроб­лення пропозицій щодо заходів, котрі вможливлять розв'язання цих проблем у найстисліші терміни. Комітет вивчає міжнародні стандарти скла­дання звітів про діяльність, ведення бухгалтер­ського обліку, регулювання вто­ринних ринків цінних паперів і ф'ючерсів, регулювання посередницької діяль­ності, а також ме­ханізми забезпечення й дотримання правових норм та обміну ін­формацією.

У 1989р. в межах ІОSСО був створений ще один постійний орган — комі­тет з розвитку, головними завданнями якого є ви­вчення проблем, що виника­ють на новостворених ринках цінних паперів.

Комітет з розвитку відповідає за розроблення заходів стосовно стимулю­вання розвитку ринків і діяльності клірингових і розра­хункових систем, визна­чає характер впливу процесів інтернаціо­налізації на державне регулювання но­востворених ринків цінних паперів, розробляє пропозиції щодо застосування мінімальних стандартів поінформованості учасників ринкових стосунків.

Національне державно-правове регулювання здійснюють уповноважені органи конкретної держави на її території. Голов­ними елементами державно-правового регулювання ринку цінних паперів є: здійснення регулювання держав­ними органами, які мають на це відповідні повноваження; виконання цими дер­жавними ор­ганами регулятивних функцій у межах визначеної ними концепції; здійснення державно-регулятивної діяльності шляхом виконання певних дій, наприклад ухваленням обов'язкових нормативних ак­тів, здійсненням контролю за їх виконанням тощо.

Активне державне регулювання ринку цінних паперів зумов­лене необхідні­стю захисту суспільних інтересів, створення від­критого й упорядкованого ри­нку і надійної системи захисту прав та інтересів усіх учасників фондового ри­нку, й передусім інвес­торів, які безпосередньо впливають на розвиток ринку капіталів у країні.

Роль держави в регулюванні ринку цінних паперів зазвичай полягає у вико­нанні таких функцій:

* ідеологічна й законодавча функція (розроблення концепції розвитку ри­нку, програми її реалізації, управління програмою та законодавчих актів для розвитку ринку);

* концентрація ресурсів на створення інфраструктури фондо­вого ринку;

* встановлення «правил гри»;

* контроль за фінансовою сталістю й безпечністю ринку (ре­єстрація і конт­роль за входом на ринок, реєстрація цінних паперів, нагляд за фінансовою сталі­стю інституційних інститутів, контроль за виконанням правових та етичних норм, вжиття санкцій);

* створення системи інформації про стан ринку цінних папе­рів і забезпе­чення її відкритості для інвесторів;

* формування системи захисту інвесторів від втрат (зокрема державних і змішаних схем страхування інвестицій);

* запобігання негативному впливу на ринок цінних паперів інших видів дер­жавного регулювання (монетарного, фіскального, валютного);

* запобігання надмірному розвитку ринку державних цін­них паперів (який відволікатиме частину грошової пропозиції інвестиційних ресурсів на покриття невиробничих витрат дер­жави).

Іншим аспектом ролі держави на ринку цінних паперів є те, що вона також виступає:

значним емітентом (фінансування державного боргу) та інвес­тором (державна власність у цінних паперах підприємств, центра­лізовані капіталовкладення через інвестиції у цінні папери);

* макроекономічним регулятором, використовуючи інструмен­ти ринку цін­них паперів в операціях на відкритому ринку під час проведення грошової по­літики;

* значним дилером на ринку державних цінних паперів через НБУ.

Державне регулювання фондового ринку здійснюється у ви­гляді прямого впливу на його функціонування, а також у вигляді опосередкованого впливу на ринок. Прямий вплив держави на інвестиційний процес передбачає: комплекс законодавчих актів з проблем ринку цінних паперів; постанови і розпоря­дження ви­конавчих органів з цих проблем; заходи, яких вживають інші дер­жа­вні органи, з введення нових і зміни чинних положень і норм, які стосуються діяльності на ринку цінних паперів (ліцензування, реєстрація тощо).

До системи важелів опосередкованого впливу належать: подат­кова політика держави; процеси роздержавлення й приватизації; вихід держави на ринки по­зикових капіталів (емісія казначейсь­ких векселів, середньо- й довготермінових облігацій тощо); конт­роль за грошовою масою; зовнішньоекономічна політика держави (регулювання операцій з іноземною валютою, золотом, заходи зі сти­мулювання експорту тощо).

Інституційно-правове регулювання, як правило, здійснюють фондові біржі та інші саморегулівні організації, включно з тими, що об'єднують професійних учасників фондового ринку.

Інституційно-правове регулювання здійснюють відповідно до державно-правових норм і принципів. Джерелами такого регулю­вання слугують, зокрема, правила торгівлі цінними паперами, статути саморегулівних організацій тощо. На відміну від державно-правового регулювання, ґрунтованого на можливості застосуван­ня примусово-владного впливу на учасників ринку, Інституційно-правове регулювання значною мірою спирається на зацікавленість учасників до­тримуватися інституційно-правових норм, що, своєю чергою, зумовлене добро­вільним характером участі в саморегу-лівній організації.

Світовий досвід не дає однозначної моделі організації системи регулювання й контролю на ринку цінних паперів. Багатоманіття підходів у цій сфері визна­чається здебільшого рівнем розвитку ринку цінних паперів; особливостями за­конодавства, яке в різних країнах відрізняється за рівнем жорсткості; соціальною та правовою культурою суспільства; рівнем організації професійних об'єднань учасників фондового ринку, здатних здійснювати значну частину діяльності з регулювання окремих сегментів фондового ринку, тощо.

У світовій практиці вирізняють дві основні моделі державно­го регулю­вання ринку цінних паперів.

Перша модель - - регулювання фондового ринку зосереджу­ється переважно в державних органах, і лише невелику частину повноважень щодо нагляду, контролю, встановлення правил держава передає саморегулівним організаціям професійних учас­ників ринку. Прикладом даної моделі може бути ринок цінних паперів Франції.

Друга модель-- максимально можливий обсяг повноважень передається са­морегулівним організаціям; серед методів контро­лю переважають не жорсткі нормативні приписи, а переговорний процес, індивідуальні домовленості про­фесійних учасників рин­ку, але при цьому держава зберігає за собою основні контрольні функції, можливість будь-якої миті втрутитися в процес саморегу­лювання. Прикладом цієї моделі може слугувати ринок цінних паперів Великої Британії.

У практиці розвинених зарубіжних країн рівень централізації й жорсткість державного регулювання фондового ринку колива­ються між цими крайніми моделями.

Серед 30-ти країн із розвиненими ринками цінних паперів по­над 50 % мають самостійні відомства — комісії з цінних паперів (модель США), майже у 15 % країн за ринок цінних паперів від­повідає Міністерство фінансів, 15 % країн мають змішану систе­му управління [12]. У деяких країнах із банківською мо­деллю ринку (найвиразніші приклади - - Німеччина, Австрія, Бельгія) головну відповідальність за фондовий ринок несе Центральний банк і орган банківсь­кого нагляду (якщо він відокремлений від Центрального банку). Універсальною в цьому плані є Швейцарія, де немає єдиного державного органу з централізації регулювання ринку цінних паперів (ці функції розподілені за регіонами).

Отже, порівняльний аналіз структур державних органів регу­лювання націо­нальних ринків цінних паперів у різних країнах дає підстави для таких виснов­ків:

- структура державних органів регулювання ринку цінних
паперів залежить від його моделі, поширеної у конкретній країні
(банківська, небанківська); від рівня централізації управління в
країні та автономії регіонів (у країнах з федеральним устроєм час­
тину повноважень держави на ринку цінних паперів передано те­риторіям, на­приклад у США — штатам, у Німеччині — землям тощо);

- загальною тенденцією є створення самостійних відомств
або комісій з цінних паперів, які регулюють фондові ринки.

Як уже зазначалося, міжнародно-правове регулювання ґрун­тується на прин­ципах, що забезпечують успішну реалізацію рин­кових відносин. Далі ми роз­глянемо норми і принципи право­вого регулювання економічної взаємодії, на яких базується державно-правове регулювання.

Правові норми являють собою певні встановлені правила по­ведінки. Вони можуть дозволяти, обмежувати, вимагати, заборо­няти, передбачати або визна­чати конкретний варіант поведінки на ринку цінних паперів.

Під правовими принципами регулювання ринкової взаємодії розуміють пе­вну сукупність вимог або критеріїв, яким мають відповідати регулювальні дії учасників ринку. Залежність між ре­гулюванням і вимогами до нього така: якщо регулювання відпо­відає вимогам, воно відбувається як таке; якщо не задово­льняє вимоги, його як такого не існує. Одне слово, знання вимог стосов­но регу­лювання сприяє його здійсненню.

Існує чимало принципів правового регулювання ринку цінних паперів, але на особливу увагу заслуговують такі:

• принцип законності передбачає обов'язкове виконання ви­мог, які прямо викладені в законах або підзаконних актах; обов'я­зок не виходити за межі до­зволеного, якщо такі межі визначено законом або підзаконними актами; право на регулювання на влас­ний розсуд, якщо закон або підзаконний акт його не об­межують;

• принцип делегування повноважень полягає в тому, що пра­ва й обов'язки щодо розв'язання певних питань передаються від одного регулюючого органу або інституту до іншого. Фактично йдеться про внутрішньодержавне, держа­вно-інституційне та вну-трішньоінституційне делегування повноважень. Слід зазначити, що орган або інститут, який передає права й обов'язки з регулю­вання певних відносин, сам має бути уповноважений здійснюва­ти регулювання цих відносин на законних підставах;

• принцип раціонального моделювання. При регулюванні взаємовідносин важливим кроком є прийняття і виконання відпо­відного рішення. Цей процес передбачає визначення проблеми, розроблення сукупності різноманітних роз­в'язань цієї проблеми, вибір найраціональнішого рішення, втілення обраного рішення в практику, оцінювання впливу рішення на стан проблеми, яка під­лягає регулюванню;

• принцип структурної побудови нормативних актів поля­гає у вимогах щодо розташування статей і розділів документа в певній послідовності, що за­безпечує його дієвість і відповідно є засобом ефективного правового регулю­вання;

• принцип лексичної визначеності правових текстів полягає у виразності та зрозумілості слів, вжитих у нормативних актах, бо дуже важко керувати тим і дотримуватися того, що незрозуміле.

Ринок цінних паперів має приваблювати інвесторів законністю, чесністю та порядком. Цього можна досягти лише шляхом дер­жавного регулювання індус­трії цінних паперів у тісній взаємодії з її представниками.

Держава має втручається не в свободу ринку цінних паперів, а задля сво­боди. Саме на цих засадах сформовано цілі й завдан­ня державного регулю­вання ринку цінних паперів України, які закріплено в Законі України «Про державне регулювання рин­ку цінних паперів в Україні» від ЗО жовтня 1996 р. № 448/96-ВР.

Законодавством визначено, що державне регулювання ринку цінних папе­рів — це здійснення державою комплексних заходів щодо упорядкування, ко­нтролю, нагляду за ринком цінних папе­рів та їхніх похідних та запобігання зловживанням і порушенням у цій сфері.

Цілями державного регулювання є:

* реалізація єдиної державної політики у сфері випуску й обігу цінних паперів та їхніх похідних;

* створення умов для ефективної мобілізації й розміщення
цінних паперів учасниками фінансових ресурсів з урахуванням інших інтере­сів суспільства;

* одержання учасниками ринку цінних паперів інформації про умови випу­ску й обігу цінних паперів, результати фінансово-господарської діяльності емі­тентів, обсяги й характер угод із цінними паперами та іншої інформації, що впливає на формування цін на ринку цінних паперів;

* забезпечення рівних можливостей для допуску емітентів, ін­весторів і по­середників на ринок цінних паперів;

* гарантування прав власності на цінні папери;

* захист прав учасників фондового ринку;

* інтеграція в європейський та світовий фондові ринки;

* дотримання учасниками ринку цінних паперів вимог зако­нодавчих актів;

* запобігання монополізації й створення умов розвитку чесної конкуренції на ринку цінних паперів;

* контроль за прозорістю й відкритістю ринку цінних паперів.
Для досягнення поставлених цілей держава використовує такі

форми регулювання:

* ухвалення законодавчих актів з питань діяльності учасників ринку цін­них паперів;

* регулювання випуску та обігу цінних паперів, прав та обов'язків учасни­ків ринку цінних паперів;

* видання спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення про­фесійної діяль­ності на ринку цінних паперів і забезпечення конт­ролю за такою діяльністю;

* заборону та зупинення на певний термін (до року) профе­сійної діяльності на ринку цінних паперів у разі відсутності спе­ціального дозволу (ліцензії) на цю діяльність та притягнення до відповідальності за здійснення такої діяльно­сті згідно із чинним законодавством;

* реєстрацію випусків (емісій) цінних паперів та інформацію про випуск (емі­сію) цінних паперів;

* контроль за правдивістю емітентами порядку реєстрації ви­
пуску цінних паперів та інформації про випуск цінних паперів, умов продажу (розміщення) цінних паперів, передбачених такою інформацією;

* створення системи захисту прав інвесторів і контролю за до­триманням цих прав емітентами цінних паперів та особами, які здійснюють професійну дія­льність на ринку цінних паперів;

* контроль за достовірністю інформації, що надається емітен­тами й осо­бами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, контро­люючим органам;

* встановлення правил і стандартів здійснення операцій на ринку цінних па­перів та контролю за їх дотриманням;

* контроль за дотриманням антимонопольного законодавства на ринку цін­них паперів;

* контроль за системами ціноутворення на ринку цінних паперів;

* контроль за діяльністю осіб, які обслуговують випуск та обіг цінних папе­рів;

* вжиття інших заходів державного регулювання і контролю за випуском та обігом цінних паперів.

Зазначимо також, що за ст. 17 закону, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, інші державні органи, що здійснюють регулювання фондового ринку, можуть делегувати саморегулівним організаціям частину своїх повнова­жень. Отже, маємо підстави го­ворити про певні досягнення у сфері правового ре­гулювання фон­дового ринку України, в якому відбувається делегування повнова­жень між державними органами та саморегулівними організаціями й здійсню­ється постійний рух до загальних принципів і норм між­народних стандартів регу­лювання ринку цінних паперів.

3.2. Система державного регулювання ринку цінних паперів. Державні органи регулювання і контролю, функції їх. Державні нормативні акти з регулювання фондового ринку і процесу портфельного інвестування в Україні

Система регулювання ринку цінних паперів охоплює:

* регулятивні органи (державні органи, СРО);

* регулятивні функції та процедури (реєстраційні, ліцензійні, наглядові);

* законодавчу інфраструктуру ринку (регулятивні норми, що діють на фон­довому ринку);

* етику фондового ринку (правила ведення чесного бізнесу);

* традиції та звичаї.

Державне регулювання має забезпечувати захист суспільних інтересів, спра­ведливість і рівноправність ринку та доступність і відкритість інформації. Фун­кції регулювання і контролю за рин­ком цінних паперів держава здійснює шля­хом формування спеці­альних структур, потреба в яких зумовлена організацією реєстрації випусків цінних паперів і професійних учасників ринку цінних па­пе­рів; специфікою способів регулювання, пов'язаних з контролем за наданням ве­ликих масивів інформації; необхідністю постійної адаптації законодавства та підзаконних норм фондового ринку, який швидко розвивається і змінюється; необхідністю для широ­кого загалу інвесторів створення органу, здатного захис­тити їхні інтереси.

Нині в Україні функції державного регулювання ринку цінних паперів роз­поділені між різними міністерствами та відомствами. Всі ці органи можна по­єднати в чотири групи:

1. Верховна Рада України, Президент України та Кабінет Міністрів Укра­їни, які шляхом ухвалення законодавчих актів та
нормативних актів з питань ринку цінних паперів, визначення
напрямів державної політики щодо ринку цінних паперів, при­
значення складу Державної комісії з цінних паперів та фондового
ринку забезпечують загальні засади державного регулювання. До
цієї групи належить також Міністерство юстиції, що виконує за­гальну нормот­вірну функцію у державі.

2. Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку
(ДКЦПФР), яка безпосередньо формує й забезпечує реалізацію
єдиної державної політики з розвитку й функціонування в Украї­ні ринку цін­них паперів та їхніх похідних. ДКЦПФР підпорядко­вана Президентові Укра­їни й підзвітна Верховній Раді України.
До системи цього органу входять ДКЦПФР, її центральний апа­рат і територі­альні органи.

3. Державні органи, які в межах своєї компетенції здійснюють
контроль або функції управління на ринку цінних паперів Украї­ни. Це Фонд державного майна, Міністерство фінансів, Національ­ний банк України, Анти­монопольний комітет, Міністерство економіки, Державна податкова адмініст­рація.

Фонд державного майна, покликаний упродовж перехідного періоду впли­вати на розширення інвестиційної діяльності, вико­нує такі завдання:

* здійснює захист майнових прав України на її території та за
кордоном;

* розпоряджається майном державних підприємств у процесі
їх приватизації або створення спільних підприємств;

* здійснює повноваження щодо проведення приватизації май­на підприємств загальнодержавної власності.

Відповідно до цих завдань Фонд виконує функції щодо роз­роблення й кон­тролю за проектами державних програм прива­тизації, заміни в процесі прива­тизації форм власності шляхом перетворення державних підприємств на від­криті акціонерні то­вариства.

Важливим є податкове регулювання, адже для забезпечення сприятливого інвестиційного клімату, інвестиційної привабли­вості національної економіки, окремих галузей та регіонів держа­ва завдяки податковим пільгам чи канікулам, пільговим кредитам і державним субсидіям намагається заохотити вітчизняних та іноземних інвесторів.

Національний банк України виконує своєрідну роль на ринку цінних паперів, бо виступає водночас його професійним учасни­ком, що активно здійснює опе­рації з цінними паперами, та держав­ним органом регулювання ринку цінних па­перів, тобто:

— НБУ є агентом з розміщення державних цінних паперів. У цьому разі він виконує функції інвестиційної компанії з обслугову­вання первинного розміщення цінних паперів. При цьому, вкладаю­чи в державні цінні папери власні ресурси, НБУ виступає як дилер;

— створює вторинний ринок цінних паперів;

— виконує функції депозитарію, клірингового та розрахунко­вого центру, тобто виступає спеціалізованою організацією з облі­ку, зберігання та розрахунків за операціями з державними цінними паперами;

—використовує операції з державними цінними паперами як
інструмент грошово-кредитної політики;

—є органом державного регулювання для комерційних бан­ків — професій­них учасників ринку цінних паперів;

— виступає в ролі консультанта уряду та інших державних ор­ганів, співавто­ром розроблення законодавчих актів стосовно ринку цінних паперів.

Антимонопольний комітет України здійснює контроль за придбанням ве­ликих пакетів акцій підприємств, що мають моно­польне становище на ринку; він контролює дотримання антимо-нопольного законодавства у процесі здійс­нення спільного інвес­тування інвестиційними фондами та іншими учасниками ринку.

4. Державні органи, що виконують спеціальні функції контро­лю та нагляду за дотриманням законодавства в державі. До цієї групи належать Міністерство внутрішніх справ, Генеральна про­куратура, Служба безпеки України, Вищий арбітражний суд.

Центральним органом державної виконавчої влади, що забез­печує реаліза­цію єдиної державної політики щодо цінних паперів і функціонування фондо­вого ринку в Україні й координації діяль­ності міністерств та інших центральних органів державної вико­навчої влади у цій сфері, є Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Комісію було створено Указом Президента України від 12 червня 1995 р. № 446/95.

Організація діяльності ДКЦПФР, її склад, завдання, повнова­ження й відно­сини з іншими державними органами визначено в Законі України «Про держа­вне регулювання ринку цінних папе­рів» від ЗО жовтня 1996 р. Основними за­вданнями Державної ко­місії з цінних паперів та фондового ринку є:

1) формування й забезпечення реалізації єдиної державної політики щодо роз­витку та функціонування ринку цінних паперів
та їхніх похідних в Україні, сприяння адаптації національного
ринку цінних паперів до міжнародних стандартів;

2) координація діяльності державних органів з питань функціонування в Укра­їні ринку цінних паперів та їхніх похідних;

3) здійснення державного регулювання й контролю за випус­ком і обігом цін­них паперів та їхніх похідних на території України,
дотримання законодавства у цій сфері;

4) захист прав інвесторів шляхом вжиття заходів щодо запобі­гання й припи­нення порушень законодавства на ринку цінних
паперів, застосування санкцій за порушення законодавства у ме­жах своїх пов­новажень;

5) сприяння розвитку ринку цінних паперів;

6) узагальнення практики застосування законодавства України
з питань випуску та обігу цінних паперів у державі, розроблення
пропозицій щодо його вдосконалення.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку від­повідно до по­кладених на неї завдань виконує такі основні фу­нкції:

1) визначає вимоги щодо випуску (емісії) й обігу цінних папе­рів та їхніх похі­дних, інформації про випуск і розміщення цінних паперів, встановлює по­рядок реєстрації випуску цінних паперів та інформації про випуск цінних па­перів;

2) видає дозволи на обіг цінних паперів українських емітентів за межами України;

3) здійснює реєстрацію випуску цінних паперів та інфор­мації стосовно випуску цінних паперів, зокрема цінних папе­рів іноземних емітентів, які перебувають в обігу на території України;

4) визначає вимоги стосовно допуску цінних паперів інозем­них емітентів та обігу їх на території України;

5) встановлює порядок і видає дозволи на здійснення окремих
видів професійної діяльності на ринку цінних паперів, а також анулює ці до­зволи (ліцензії) у разі порушення вимог законодав­ства про цінні папери;

6) встановлює вимоги й стандарти щодо обов'язкового надан­ня інформації емітен­тами та особами, які здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, забезпечує створення інфор­маційної бази даних про ринок цінних па­перів відповідно до чинного законодавства;

7) бере участь у розробленні та вносить на розгляд у встанов­леному порядку про­екти актів законодавства, що регулюють пи­тання розвитку ринку цінних па­перів України;

8) координує роботу з підготовки фахівців з питань ринку
цінних паперів, установлює кваліфікаційні вимоги щодо осіб, які
здійснюють професійну діяльність із цінними паперами, прово­дить сертифіка­цію фахівців;

9) розробляє й організовує виконання заходів, спрямованих на запобігання по­рушенням законодавства України про цінні папери;

10)встановлює порядок здійснення професійної діяльності на
ринку цінних паперів іноземними юридичними особами та під­приємствами з іноземними інвестиціями;

11)роз'яснює порядок застосування чинного законодавства про цінні папери, має деякі інші функції.

Комісія під час виконання покладених на неї завдань взаємо­діє з іншими центральними органами виконавчої влади, відповід­ними органами Автономної Ре­спубліки Крим, місцевими органа­ми виконавчої влади й відповідними органами самоврядування.

Для виконання окреслених завдань Державній комісії з цінних паперів та фон­дового ринку надаються відповідні повноваження. Комісія має такі основні права:

1) встановлювати обов'язкові нормативи достатності власних
коштів та інші показники і вимоги, що обмежують ризики з опе­рацій із цінними паперами під час діяльності з випуску та обігу
цінних паперів, інших видів професійної діяльності на ринку цін­
них паперів (за винятком банківських операцій);

2) встановлювати обмеження щодо суміщення видів профе­сійної діяльності на ринку цінних паперів;

3) у разі порушення законодавства про цінні папери, норма­тивних актів Держа­вної комісії з цінних паперів та фондового ринку попереджати, зупиняти на термін до року розміщення (продаж) та обіг цінних паперів того чи іншого емітента, дію спеціальних дозволів (ліцензій), виданих Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, анулювати дію таких.до­зволів (ліцензій);

4) здійснювати контроль за достовірністю інформації, що на­
дається емітентами й особами, які здійснюють професійну діяль­ність на ринку цінних паперів, та її відповідністю до встановле­них стандартів;

5)проводити самостійно чи спільно з іншими відповідними
органами перевірки та ревізії фінансово-господарської діяль­ності емітентів, осіб, які здійснюють професійну діяльність на
ринку цінних паперів, фондових бірж та саморегулівних орга­нізацій;

6) розробляти й затверджувати коло питань, що належать до її
компетенції, обов'язкові для виконання нормативні акти;

7) накладати адміністративні стягнення, штрафні та інші санкції за порушення чинного законодавства на юридичних осіб та їхніх співробітників, аж до ану­лювання дозволів на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів;

8) здійснювати моніторинг руху інвестицій в Україну та за її
межі через ринок цінних паперів;

9) здійснювати сертифікацію програмного забезпечення й встановлювати ви­моги до програмних продуктів на фондовому ринку, а також інші права.

ДКЦПФР також має значні повноваження щодо застосування санкцій до учас­ників ринку цінних паперів за порушення чин­ного законодавства України. Комі­сія може накладати адмініст­ративні стягнення на посадових осіб — учасників ринку цінних паперів.

Державно-правове регулювання ринку цінних паперів здійс­нюють на підставі законодавчих і підзаконних актів. Ст. 8 Кон­ституції України визначає принцип верховенства права. Кон­ституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції, вони мають від­повідати їй.

На початковому етапі становлення ринкових відносин в України були прийняті закони загальногосподарського приз­начення, які послугували по­штовхом для розвитку ринку цін­них паперів. Серед основних законодавчих ак­тів слід назвати:

• Закон України «Про цінні папери і фондові біржу» від 18 червня 1991 р. № 1201-XII;

• Закон України «Про приватизаційні папери» від 6 березня 1992р. №2173-ХII;

• Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. № 697- XII;

• Закон України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р. № 698-ХІІ;

• Закон України «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 р. № 2163-ХII;

• Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 20 березня 1991 р. № 872-ХІІ (втратив чинність згідно із Законом України №2121-111);

• Закон України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХII;

• Закон України «Про обмеження монополізму та недопущен­ня недобросовіс­ної конкуренції у підприємницькій діяльності»
від 18 лютого 1992 р. № 2132-ХII;

• Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Укра­їні» від 30 жовтня 1996 р. № 448/96-ВР;

• Закон України «Про національну депозитарну систему та особливості еле­ктронного обігу цінних паперів в Україні» від 10 грудня 1997 р. № 710/97 ВР.

Державне регулювання ринку цінних паперів має спиратися на попередньо розроблену і науково обґрунтовану концепцію. 22 ве­ресня 1995 р. постановою Верховної Ради України № 342/95-ВР було схвалено «Концепцію функціону­вання та розвитку фондо­вого ринку України». Головною метою Концепції ви­значено ста­новлення цілісного, високоліквідного, ефективного і справедли­вого ринку цінних паперів в Україні, регульованого державою та інтегрованого у світові фондові ринки.

Для формування фондового ринку України як ефективного механізму обігу цінних паперів, який сприяє економічному роз­витку і забезпечує належні умови для інвестицій та надійний за­хист інтересів, Концепція визначала заса­дові принципи створення й функціонування фондового ринку:

* соціальна справедливість — створення рівних можливостей та спрощення умов доступу інвесторів і позичальників на ринок фінансових ресурсів, недо­пущення монопольних виявів дискри­мінації прав і свобод суб'єктів ринку цін­них паперів;

* надійність захисту інвесторів — створення необхідних умов
(соціально-політичних, економічних, правових) для реалізації інтересів суб'єк­тів фондового ринку та забезпечення захисту їхніх майнових прав;

* регульованість — створення гнучкої й ефективної системи регулювання фо­ндового ринку;

* контрольованість — створення надійного механізму обліку
і контролю, запобігання і профілактики зловживань та злочинно­сті на ринку цінних паперів;

* ефективність—- максимальна реалізація потенційних мож­ливостей фондо­вого ринку щодо мобілізації та розміщення фінан­сових ресурсів у перспективні сфери національної економіки, що сприятиме забезпеченню її прогресу та задо­воленню життєвих потреб населення;

* правова впорядкованість -- створення розвиненої правової інфраструк­тури забезпечення діяльності фондового ринку, яка чітко регламентує пра­вила поведінки і взаємовідносин йо­го суб'єктів;

* прозорість, відкритість — забезпечення надання інвесторам повної й доступ­ної інформації стосовно умов випуску та обігу на ринку цінних паперів, гласності фінансово-господарської діяльності емітентів, усунення виявів дис­кримінації суб'єктів фондо­вого ринку;

* конкурентність - забезпечення необхідної свободи під­приємницької діяль­ності інвесторів, емітентів і ринкових посе­редників, створення умов для зма­гання за найвигідніше залу­чення вільних фінансових ресурсів і встановлення немоно-польних цін на послуги фінансових посередників за умов конт­ролю за дотриманням правил чесної конкуренції учасниками фондового ринку.

Наразі питання прискореного розвитку і розширення фондо­вого ринку Україні також порушено в низці нормативних актів: Указі Президента України «Про додаткові заходи щодо розвитку фондового ринку України» від 26 бере­зня 2001 р. № 198/2001; «Програмі розвитку інвестиційної діяльності на 2002—2010 ро­ки», затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 р. № 1801; «Програмі розвитку фондового ринку України 2001—2005 років» від 13 грудня 2000 р.

Указом Президента України «Про додаткові заходи щодо роз­витку фондо­вого ринку України» від 26 березня 2001 р. № 198/200 визначено цілі й завдання функціонування фондового ринку на 2001—2005 роки, заходи щодо розвитку Національної депозитар­ної системи, інститутів спільного інвестування, інфра­структури фондового ринку, корпоративного управління, податкового сти­му­лювання розвитку фондового ринку й удосконалення регулю­вання ринку цін­них паперів.

Метою «Програми розвитку інвестиційної діяльності на 2002— 2010 роки», за­твердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 р. № 1801, є створення привабливого інвестицій­ного клімату та розвитку інфраструк­тури інвестиційної діяльності для забезпечення сталого економічного зростання й підвищення життєвого рівня населення. Одним із напрямів Програми є розвиток фондового ринку. Основними завданнями у цій сфері визначено:

* створення умов для підвищення рівня капіталізації та ліквід­ності фондо­вого ринку України;

* розширення співробітництва з Організацією економічного
співробітництва і розвитку, ІО5СО та іншими міжнародними організаціями з питань запровадження міжнародних стандартів на­дання інформації;

* спрощення процедури розрахунків за угодами із цінними паперами за уча­стю нерезидентів;

* удосконалення системи обліку, розрахунків та звітності учас­ників фондо­вого ринку;

* здійснення заходів щодо концентрації торгівлі на органі­зованих ринках, діяльність яких відповідає міжнародним стандартам;

* розроблення механізму страхування учасників ринку цінних паперів тощо.

«Програма розвитку фондового ринку України 2001—2005 ро­ків» від 13 гру­дня 2000 р. також присвячена питанням конкуренто­спроможності фондового ри­нку України, політиці щодо інвесторів та емітентів, розбудові інфраструктури й інформаційній прозорос­ті фондового ринку. В цій Програмі також визначено принципи, які сприятимуть ефективності державного регулювання:

* визначення повноважень держави загалом та розподіл їх між
окремими органами виконавчої влади;

* незалежність органів виконавчої влади з регулювання фон­дового ринку від політичного тиску чи незаконного втручання окремих зацікавлених груп;

* звітування посадовців органів виконавчої влади стосовно виконання по­кладених на них повноважень;

* послідовність регулювання й координації діяльності окре­мих органів вико­навчої влади;

* відповідність працівників органів виконавчої влади з регу­лювання фондо­вого ринку високим професійним стандартам.

Основні законодавчі та інші нормативні акти України, що ви­значають пра­вове підґрунтя діяльності ринку цінних паперів, ви­кладено в табл. 3.1.

Таблиця 3.1

ПРАВОВА БАЗА РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ УКРА­ЇНИ

№ з/п	Назва нормативного акту	Основні положення нормативного акту
	Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» від 18 червня 1991 р. № 1201-ХІІ (Зі змінами, внесеними згідно із Зако­ном № 7 1 9-ХІУ від 03.06. 1 999*)	Визначено умови і порядок випуску цінних паперів (акцій, облігацій, казначейських зобов'язань, ощадних сертифікатів, векселів, приватизаційних паперів); регу­люється посередницька діяльність в організації обігу цінних паперів. Також визначено пра­вове положення та порядок діяльності фондових бірж
	Закон України «Про приватизаційні па­пери» від 6 березня 1992 р. № 2173-ХІІ (Зі змінами, внесеними згідно із Зако­ном № 2544-ХІІ від 07.07.1992)	Визначено поняття і види приватизаційних паперів, умови та порядок їх випуску, розміщення серед Грома­дян України, обліку, використання й погашення; роз­глянуто посередницьку та представницьку діяльність з обігу приватизаційних паперів і дер­жавні гарантії вла­сникам приватизаційних паперів. Зазначено, що рі­шення про ви­пуск приватизаційних паперів ухвалює Кабінет Міністрів України згідно із Держав­ною про­грамою приватизації; емісію приватизаційних паперів здійснює НБУ; приватизаційні папери використовують громадяни України для придбання частки майна дер­жавних підприємств та інших об'єктів, державного жи­тлового фонду та земельного фонду; приватизаційні папери вільному обігу не підлягають, а продаж або відчуження їх іншим способом є недійсним
	Закон України «Про державне регулю­вання ринку цінних паперів в Україні» від ЗО жовтня 1996р. №448/96-ВР (Зі змінами, внесеними згі­дно із Зако­ном № 3047-111 від 07.02.2002)	Визначено правові засади здійснення державного регу­лювання і контролю за ринком цінних паперів. Висвіт­лено мету, форми державного регулювання та органи, що його здійснюють. Визначено повноваження й за­вдання ДКЦПФР та повноваження саморе-гулівних ор­ганізацій ринку цінних паперів. Розкрито поняття «уча­сники ринку цінних паперів», надано характеристику професійної діяльності на ринку цінних паперів
	Закон України «Про На­ціональну депо­зитарну систему та особливості елект­ронного обігу цін­них паперів в Україні» від 10 грудня 1997 р. № 710/-ВР	Визначено правові засади електронного обігу цінних паперів, форми випуску цінних паперів (документарна та бездокументарна), схарактеризовано учасників На­ціона­льної депозитарної системи. Визначено дворів­неву структуру Національної депози­тарної системи (нижній рівень — зберігачі та реєстратори власників іменних цінних паперів; верхній рівень — Національ­ний депозитарій України і депозитарії)
	Закон України «Про гос­подарські това­риства» від 19 вересня 1991 р. № 1576-XII (Зі змінами, внесеними згідно із За­коном № 3095-ІИ від 07.03.2002)	Визначено поняття та види господарських товариств (акціонерні товариства, това­риства з обмеженою від­повідальністю, товариства з додатковою відповідальні­стю, повні та командитні товариства). Висвітлено пра­віша створення та діяльності їх, а також права й обо­в'язки їхніх учасників та засновників

Продовження табл. 3.1

№ з/п	Назва нормативного акту	Основні положення нормативного акту
	Закон України «Про об­меження моно­полізму та недопущення недобросо­віс­ної конкуренції у під­приємницькій діяль­ності» від 18 лютого 1992 р. № 2132-ХІІ	Визначено правові засади обмеження й запобігання моно­полізму в підприємницькій дія­льності, здійснення держа­вного контролю за дотриманням норм антимонопольного за­конодавства. Зазначено зловживання монопольним ста­новищем та антиконкурентні уз­годжені дії, визначено штрафні санкції за порушення антимонопольного законо­давства
	Закон України «Про обіг векселів в Україні» від 5 квітня 2001 р. № 2374-ІП	Визначено особливості видання переказних і простих векселів, здійснення операцій із векселями та виконання вексельних зобов'язань у господарській діяльності. Ви­значено, що зобов'язуватися та набувати чинності за векселями на території Украї­ни можуть юридичні й фі­зичні особи. Наголошено, що прості та переказні век­селі можна видавати лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені то­вари, виконані роботи, надані послуги
	Закон України «Про ін­ститути спільно­го інвес­тування (пайові та корпо­ративні інвестиційні фо­нди)» від 15 березня 2001 р. № 2299-ІІІ	Визначено правові й організаційні засади створення, дія­льності та відповідальності суб'єктів спільного інвесту­вання (ІСІ), особливості управління їхніми активами; окрес­лено вимоги до складу, структури й зберігання акти­вів, особливості розміщення та обігу цінних паперів ІСІ (акцій корпоративного інвестиційного фонду та інвести­ційних сертифі­катів пайового інвестиційного фонду), по­рядок та обсяг надання інформації ІСІ з метою залучення та ефективного розміщення фінансових ресурсів інвесто­рів
	Закон України «Про ба­нки і банківську діяль­ність» від 7 грудня 2000 р. № 2121-ІП	Визначено структуру банківської системи, економічні, організаційні й правові заса­ди створення, діяльності, реорганізації й ліквідації банків, а також порядок форму­вання та розмір статутного капіталу банку; наве­дено перелік банківських операцій (зокрема й операцій із цінними паперами)
	Закон України «Про опо­даткування прибутку під­приємств». У редакції За­кону від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР (Зі змінами, внесеними згідно із Зако­нами № 40-ІV від 04.07.2002 та № 43-ІV від 04.07.2002)	Визначено поняття: дериватив, форвардний контракт, ф'ючерсний контракт, опціон, емі­сійний дохід тощо. Роз­глянуто питання визначення об'єкта оподаткування. При цьому до валового доходу віднесено: загальні доходи від продажу товарів (виконання робіт, на­дання послуг), до­ходи від продажу цінних паперів (крім операцій з їх пер­винного випус­ку (розміщення) та операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації); доходи від здійснення банківсь­ких, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валют­ними цінностями, цінними папе­рами, борговими зобов'язаннями та вимогами; доходи від спільної діяльності та у вигляді дивідендів, отриманих від нерезидентів, відсотків, володіння борговими вимогами тощо. Визначені особливості оподаткування операцій з торгівлі цінними паперами та деривативами; оподатку­вання дивідендів емітента корпо­ративних прав; оподатку­вання операцій з борговими вимогами та зобов'язаннями

	Декрет Кабінету Міністрів України «Про довірчі то­вариства» від 17 бере­зня 1993р. №23-93 (Зі змінами, внесеними згі­дно із Законом № 90/95-ВР від 14.03.1995)	Визначено особливості створення й діяльності довірчих товариств. Визначено дові­рчі операції, які здійснює то­вариство для громадян (збереження та представницькі послуги для обслуговування майна довірителів) та для юридичних осіб (агентські послуги, розпорядження майном, ведення рахунків для власників цінних паперів та управління голосувальними акціями, переданими довірчому товариству шляхом участі у загальних збо­рах акціонерного товариства)
	Правила здійснення тор­говцями цінни­ми папе­рами комерційної та ко­місійної діяльності з цін­них паперів. Затверджено наказом ДКЦПФР від 23 грудня 1996р. № 33 1 (Зі змінами, внесеними згідно з Рі­шенням ДКЦПФР № 1 1/1 від 10.06.1997)	Визначено поняття: брокерська діяльність, дилерська дія­льність. Зазначено види дого­ворів на здійснення комісій­ної діяльності з цінних паперів (договір на виконання ра­зо­вого замовлення, договір з обслуговування впродовж певного терміну) та вимоги до цих договорів (вид по­слуги, умови виконання договору, опис цінних паперів, перелік обов'язків та прав сторін, умови розрахунків тощо). Визначено права й зобов'язання торговців цін­ними паперами, порядок ведення і зберігання докумен­тів та контроль і регулювання діяльності торговців цін­ними паперами з випуску та обігу цінних паперів
	Положення про реєстрацію фондових бірж Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:   3456789  Сейчас читают про: Цели, задачи и функции предпринимательства Индукция и дедукция. Анализ и синтез Анализ актива баланса Правовое положение сословий в Российском государстве в XVIII веке Калибры, виды и назначение. Контроль параметров макрогеометрии деталей калибрами Классификация методов обучения Самый сильный аргумент, почему эволюция человека не могла быть  Человек должен научиться понимать мотивы себе подобных, их иллюзии и их страдания. © Эйнштейн ==> читать все изречения... 6185 5849 Понравился сайт? Поделись им с друзьями: