Процес формування портфеля цінних паперів

Портфельний підхід. Принципи формування портфеля цінних папе­рів

Відомо багато різних напрямів вкладення вільних коштів: у будівництво, розширення або реконструкцію підприємств, упро­вадження нової техніки з метою їх переозброєння, у нерухо­мість, різні фінансові інструменти, коштов­ності, раритети тощо. Тому інвестори рідко вдаються до вкладення коштів у один вид активів.

Більшість інвесторів інвестують зазвичай кілька об'єктів реаль­ного і/або фі­нансового інвестування, формуючи натомість сукуп­ність активів (портфель). Цілеспрямований підбір таких об'єктів розглядають як процес формування ін­вестиційного портфеля.

Портфельний підхід передбачає максимізацію корисності від активів, тобто зростання їх дохідності за умови диверсифікації з метою зниження інвестицій­них ризиків. Зниження ризиків шля­хом комбінації активів реалізує принцип, який відповідає при­слів'ю «не неси всі яйця в одному кошику» (ймовірність упусти­ти два кошики значно менша, ніж ймовірність упустити один). У такий спосіб за умови формування портфеля досягають компро­місу таких на перший погляд несумісних цілей, як максимізація доходу і мінімізація ризику.

Будь-який інвестиційний портфель формують за принципами, що виплива­ють із інвестиційної стратегії. Основними вважають кілька таких принципів:

* відповідність складу портфеля інвестиційній стратегії компанії;

* обов'язкове оцінювання всіх можливих варіантів для кожно­го проекту; об­меженість проектів ресурсними можливостями;

* забезпечення прийнятних для компанії співвідношень між
основними цілями: дохідністю, зростанням капіталу, мінімізаці­єю ризику та ліквідністю;

* колегіальність (для компанії) у прийнятті рішень щодо скла­ду портфеля;

* забезпечення керованості портфелем, можливість система­тично стежити за змінами на інвестиційному ринку і здійснювати необхідне реінвестування кош­тів (моніторинг).

Принцип відповідності складу портфеля інвестиційній стратегії компанії пе­редбачає залучення до портфеля проектів, які мають забезпечити інвестору ре­алізацію його стратегічних цілей. Звіс­но, залежно від статусу інвестора, його цілі можуть бути різними. Навіть більше, суб'єкти підприємництва зі зміша­ною формою власності (приватною і державною) можуть мати різні домінанти й альтернативні цілі.

Портфель реальних проектів здебільшого формують із середньо- і довготе­рмінових інвестицій. В окремих випадках до порт­феля можуть включати також короткотривалі проекти - при­дбання підприємств і виробництв, обладнання, що не потребує монтажу, незавершених об'єктів, іншої нерухомості. До коротко­термінових реальних інвестицій можна віднести також проекти реконструкції й технічного переозброєння підприємств, терміни проведення яких не переви­щують року.

Принцип обов'язкового оцінювання можливих варіантів вимагає розрахунку економічної ефективності інвестицій за всіма мож­ливими варіантами реалізації проекту: нове будівництво, рекон­струкція та розширення, технічне переозбро­єння діючого підпри­ємства або незакінченого об'єкта тощо. Зрозуміло, враху­вати всі можливі варіанти дуже складно, проте слід намагатися оцінити за­безпе­ченість ресурсами якомога більшу кількість таких варіантів.

Забезпечення прийнятних для компанії співвідношень між ос­новними ці­лями зумовлює взаємозв'язок цих цілей, з одного бо­ку, та різний характер і спрямування компаньйонів — з іншого.

Як правило, дохідність перебуває у зворотній залежності до зростання капі­талу, ліквідності й ризику. Проте залежно від пріо­ритетності цілей і спрямувань компаньйонів, інвестиційні мене­джери мають виробити певні пропозиції зна­чень цих показників, що приймаються компанією загалом.

Колегіальність у прийнятті рішень стосовно складу проекту вимагає єдно­сті думок (консенсусу), оскільки кожен компань­йон відповідає своїм капіта­лом (часткою) за реалізацію проек­ту і сподівається на отримання певного до­ходу на вкладений капітал.

Відповідальність за техніко-економічне обґрунтування, відбір проектів і фо­рмування портфеля несуть інвестиційні менеджери (розпорядники проектів).

Мета формування портфеля — поліпшити результати інвесту­вання, надати сукупності активів такої інвестиційної якості, яка можлива лише за умови ком­бінації їх.

На практиці немає ідеальної загальної програми формувань ефективного портфеля, але визначені цілі і стратегії успішного вкладання капіталу.

Портфель цінних паперів формують, як правило, після визна­чення інвести­ційної політики компанії, а також після формування портфеля реальних інвес­тицій.

Формування і управління портфелем цінних паперів грунту­ються на певних принципах, серед яких засадовими вважають:

- забезпечення реалізації загальної інвестиційної стратегії емітента;

- забезпечення відповідних тактичних цілей портфеля мож­ливостям залу­чення інвестиційних ресурсів;

- забезпечення прийнятного співвідношення дохідності і ри­зику, а також до­хідності й ліквідності;

- уможливлення керованості портфелем (моніторинг, коригування, реінвесту­вання, адаптація тощо).

Процес формування портфеля цінних паперів передбачає п'ять етапів:

1. Формулювання інвестиційних цілей (пріоритетів).

2. Формування інвестиційної політики.

3. Вибір портфельної стратегії.

4. Вибір активів і аналіз інвестиційних рішень.

5. Оцінка ефективності інвестицій.

Як показано на рис. 1.5, всі п'ять етапів утворюють замкне­ний, циклічний процес, в якому оцінка ефективності може при­зводити до коригування цілей, політики, стратегії й структури портфеля.

Рис. 1.5. Процес формування портфеля цінних паперів

Перший етап — формулювання інвестиційних цілей - - зале­жить від завдань інвестора. До основних цілей інвестора під час формування портфеля цінних паперів можна віднести:

* забезпечення високих темпів зростання капіталу;

* забезпечення високих темпів збільшення доходу;

* мінімізацію інвестиційних ризиків;

* забезпечення достатньої ліквідності портфеля;

* участь в управлінні, контроль над підприємством-емітентом
(рис. 1.6).

Рис. 1.6. Система «мета — пріоритети» портфельного інвестування

Зазначені пріоритети формування портфеля цінних паперів значною мірою є альтернативними. Так, забезпечення високих темпів зростання капіталу пев­ною мірою досягають за рахунок зниження рівня поточної дохідності. Високі доходи зазвичай су­проводжуються високим рівнем ризику. Забезпечення до­статньої ліквідності може обмежити наявність у портфелі високодохідних фі­нансових активів (особливо довготермінових). Усвідомлюючи

альтернативність цілей формування портфеля цінних паперів, кожний інве­стор повинен сам визначити пріоритети на певному етапі портфельного інвес­тування, враховуючи їх у відповідних критеріальних показниках. Кожний інве­стор встановлює прийня­тні значення мінімальних темпів зростання капіталу, мінімально­го рівня дохідності, верхнього рівня інвестиційного ризику, міні­ма­льну частку високоліквідних фінансових активів.

Розглянемо як приклад пенсійний фонд, що зобов'язаний у майбутньому ви­плачувати своїм учасникам пенсію, тобто має «потік зобов'язань». Інвестицій­ною метою в цьому разі може бути умова, за якої майбутні надходження, гене­ровані інвестиційним портфелем, достатньою мірою забезпечуватимуть вико­нання зо­бов'язань фонду. Як інший приклад розглянемо компанію, що займа­ється страхуванням життя. Компанія продає на ринку низку продуктів, кожен з яких гарантує чи то грошовий платіж у певний момент часу в майбутньому, чи то потік платежів (тобто ренту) впродовж певного періоду. Таким чином, інвес­тиційною метою страхової компанії буде виконання всіх зобов'язань за прода­ними страховими полісами й одержання доходу. Кредитні інститути, якими є банки, акумулюють активи шляхом випуску ощадних сертифікатів. Ці кошти потім інвестують у ринкові цінні папери або видають як кредити. Інвестицій­ною метою в цьому разі є умова, що дохідність цих інвестицій має перевищу­вати вартість залучених ресурсів.

Другим етапом формування портфеля є формування основних напрямів ін­вестиційної політики для досягнення обраних цілей. Цей етап починається з прийняття рішення щодо приросту акти­вів, тобто інвестор має вирішити, яким чином розподілити свої кошти між основними класами активів. Основні класи активів за­звичай включають акції, облігації, нерухомість та іноземні цінні па­пери. Під час формування інвестиційної політики слід брати до уваги обме­ження, що накладають органи державного регулюван­ня на розміщення коштів.

Вибір портфельної стратегії ґрунтується на обраній інвести­ційній політиці. Портфельні стратегії можна розподілити на ак­тивні й пасивні. Активні портфе­льні стратегії використовують доступну інформацію та методи прогнозування для підвищення ефективності інвестицій порівняно з простою диверсифіка­цією. Найістотнішим моментом для всіх активних стратегій є прогнозу­вання чинників, здатних вплинути на інвестиційні характеристики цього класу активів. Наприклад, активні стратегії під час роботи з портфелями простих акцій мо­жуть охоплювати прогнозування майбутніх доходів, дивідендів або показника відношення ціни до доходу. Облігаційні стратегії базуються на прогнозуванні майбут­нього рівня відсоткових ставок, а стратегії роботи з іноземними цінними паперами — на очікуваних обмінних курсах валют.

Пасивні портфельні стратегії вимагають мінімуму інформації про майбутнє. Підґрунтя таких стратегій становить диверсифіка­ція портфеля, що забезпечує максимальну відповідність його до­хідності обраному ринковому індексу (певній усередненій статис­тичній характеристиці, яка відображає поведінку конкретної гру­пи активів). Пасивні стратегії ґрунтовані на припущенні, що вся доступна інформація на ринку відображається в ринкових коти­руваннях цінних паперів.

Для управління облігаціями часто використовують так звані структурні портфельні стратегії. Структурна портфельна стратегія допомагає сконструю­вати портфель таким чином, щоб забезпе­чити потрібний потік платежів у май­бутньому. Ці стратегії за­стосовують тоді, коли треба сформувати майбутній по­тік надхо­джень від інвестицій (активний потік) залежно від потоку зо­бов'язань.

Обравши портфельну стратегію, треба визначити активи, які будуть включені до портфеля. Цей крок вимагає оцінки окре­мих цінних паперів. За ак­тивної стратегії завданням менеджера є пошук недооцінених активів. На цьому етапі здійснюють спробу сформувати ефективний портфель, який має або най­більшу очі­кувану дохідність за заданого рівня ризику, або найменший ри­зик за заданої очікуваної дохідності. Це питання розглядатиметь­ся далі.

Оцінку ефективності інвестицій вважають останнім етапом процесу фор­мування портфеля цінних паперів. Насправді це не зовсім так, адже інвестицій­ний процес є безперервним, постійно відтворювальним процесом. На цьому етапі відбувається обчис­лення реалізованої дохідності портфеля і зіставлення одержаного результату з обраним базисним показником. Базисним показни­ком у цьому разі є певна кількісна характеристика поведінки ра­ніше обраного на­бору цінних паперів. На Заході як базисний по­казник використовують будь-який загальновідомий фондовий ін­декс або один з облігаційних індексів, опри­люднюваних провід­ними консалтинговими компаніями. Останнім часом інсти­туційні інвестори (страхові компанії, пенсійні фонди, інститути спільно­го інве­стування тощо) разом із фірмами, які займаються аналізом фондового ринку, розробили спеціальні індекси, зорієнтовані на конкретні типи клієнтів.

Контрольні запитання і завдання

1. Що таке фінансова інвестиція? Коли виникає потреба у здійс­ненні фінан­сових, інвестицій?

2. Чим фінансове інвестування відрізняється від реального?

3. Як можна класифікувати фінансові інвестиції?

4. У чому полягають особливості обліку фінансових інвестицій?

5. Що таке інвестиційний портфель?

6. Які умови слід виконувати під час формування портфеля?

7. Хто є суб'єктами портфельного інвестування?

8. Чи існує зв'язок між кредитним портфелем і портфелем цінних паперів?

9. У чому полягають особливості формування інвестиційного
портфеля комерційного банку?

10.Які цінні папери включає банк до інвестиційного портфеля?

11.За якими ознаками можна класифікувати інвестиційні портфелі?

12.Які відмітні риси мають портфелі реальних проектів?

13.Які принципи становлять підґрунтя формування інвестиційного
портфеля?

14.За якими ознаками можна класифікувати портфелі цінних паперів?

15.Із яких етапів складається процес формування портфеля цінних папе­рів?

16.Чим інвестиційна політика відрізняється від інвестиційної стратегії?

17.Яких інвестиційних цілей прагнуть досягти інституційні інвес­тори?

18.Що таке структурна інвестиційна стратегія?

19.Які принципи складають підґрунтя формування портфеля цінних
паперів?

Рекомендована література

1.Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 22 тра­вня 1997 р. № 283/97-ВР.

2.Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 12 «Фінансові ін­вестиції»: Затв. наказом Міністерства фінансів України від 26 квітня
2000 р. № 91, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17 травня
2000р. за№284/4505.

3. Агарков М. А. Учение о ценных бумагах. — М.: Финстатинформ, 1993.

4. Ачексеев М. Ю. Рынок ценных бумаг. — М.: Финансы и статисти­ка, 1992.

5.Банківська енциклопедія / За ред. А. М. Мороза — К.: Ельтон, 1993.

6. Бернар Й., Колли Ж.-К. Толковый экономический и финансовый
словарь: В 2 т. — М.: Междунар. отношения, 1994. — Т. II.

7. Бланк Й. А. Основы финансового менеджмента Т. 2. — К.: Ника-центр, 1999.

8 Гитман Л.Дж., ДжонкМ.Д. Основы инвестирования: Пер. с англ. —М.:Дело, 1999.

9. Губський Б. В. Інвестиційні процеси в глобальному середови­щі. — К.: Наук, думка, 1998.

ІО.Дідик В. Г. Міжнародні інвестиційні ресурси та фактори їх ефек­тивного використання в Україні: Автореф. дис.... канд. екон. наук. -К., 1999.

\].ЖуковЕ.Ф. Ценные бумаги и фондовые рынки: Учеб. пособие для вузов. — М.: Банки и биржи: ЮНИТИ, 1995.

12. Пересада А. А. Інвестиційний процес в Україні. — К.: Лібра, 1998.

13. Пересада А. А. Управління інвестиційним процесом. — К.: Лібра.
2002.

14.Словник фондового ринку / Авт.-упоряд. В. Ф. Кобзар; За заг. ред.
Ю. М. Тараторіна. — К., Кіровоград, 1997.

15.Ценные бумаги: Учебник / Под ред. В. И. Колесникова, В. С. Тор-
кановского.— 2-е изд., перераб. и доп. — М.: Финансы и статистика.
2001.

16. Фабоцци Ф. Управление инвестициями: Пер. с англ.-- М.:
ИНФРА-М, 2000. — (Университетский учебник).

11. Шарп У., Александер Г., БэйлиДж. Инвестиции: Пер. с англ.— М.: ИН­ФРА-М, 1999.

Тема 2. ЦІННІ ПАПЕРИ ЯК ОБ'ЄКТИ ПОРТФЕЛЬНОГО ІНВЕСТУ­ВАННЯ

2.1.Цінні папери: поняття та види. Класифікація цінних паперів за різними
ознаками. Інвестиційні якості цінних паперів

2.2.Цінні папери іноземних емітентів. Депозитарні розписки: види і моти­ва­ція придбання. Ринок єврооблігацій і його інструменти

2.3.Види вартісної оцінки. Оцінювання якості цінних паперів міжнарод­ними рейтинговими агенціями. Спліт і консолідація акцій як методи штучного регулювання їхньої курсової ціни

2.1. Цінні папери: поняття та види. Класифікація цінних паперів за різними ознаками. Інвестиційні якості цінних паперів

Природні джерела існування, запаси, засоби виробництва і можливості, якими можна скористатися в разі потреби, а також кошти, цінні папери, інші цінності та результати діяльності — це ресурси. Вони можуть бути об'єктом власності, використання, володіння, позики тощо.

Майнові права можуть виокремлюватися від ресурсів та існу­вати у само­стійній формі — як цінні папери. Систему відповід­ності ресурсів конкретним видам цінних паперів наведено у табл. 2.1.

Таблиця 2.1