Теоретичні засади консультування

Відомо, що психологічне консультування належить до практичної психології, під якою розуміють перш за все психологічну допомогу, тобто емпірику. Розробка теоретичних засад для практики - справа досить складна і не дуже вдячна, бо джерелом емпірики є досвід, який може бути багатшим за будь-які теоретичні узагальнення. Тому таких розробок не існує. Зараз з'являється багато підручників із кон­сультування. Одні знайомлять нас із психотерапевтичними концепці­ями та запропонованими в їх парадигмі техніками, інші обмежуються формальними характеристиками ведення консультативної бесіди, треті пропонують орієнтири розв'язання конкретних консультативних проблем. У цьому розмаїтті теорій та підказок кожному спеціалісту - практику доведеться обирати необхідне, конструювати теоретико- методологічні засади згідно з специфікою саме своєї, конкретної, сфери практичної діяльності.

Оманливим та непрофесійним буде враження, ніби консультувати можна, покладаючись лише на свій здоровий глузд. Що ж становить основу консультування? Яким чином воно набуває рис професійності та ефективності? Що має послужити дороговказом при виробленні власної моделі консультування?

Щоб відповісти на ці запитання підемо від супротивного. Звернемо увагу на те, що інколи функції консультантів виконують люди, які ніколи не вважали себе психологами. Вони допомагають пережити важкі життєві ситуації (гадалки, провісниці), поправити здоров'я, пі­дірване психосоматичними хворобами (цілителі, знахарі), повернути сенс життя (духовні наставники). Часто в подібному амплуа опиня­ються волонтери, що мають успішний досвід позбавлення від узалеж- нення при алкоголізмі чи наркоманії, козалежності в лікуванні рідних тощо. Цікаво, що вони теж справляються з обов'язками консультантів іноді навіть краще, ніж дипломовані спеціалісти. На перший погляд здається, що всі ці люди добиваються результатів різними засобами, та в кожному такому випадку, звертаючись до них по допомогу, ви неодмінно почуєте (і не один раз) те, чому це вам має допомогти. В так званому "обґрунтуванні" дієвості впливу, буде окреслено певну структуру стосунків клієнта і так званого "консультанта", надано "свою легенду", іншими словами, теоретичне бачення, яке "прояснює" характер механізму впливу. Особливий наголос завжди робиться на цінностях, на базі яких будується цей вплив. Зауважуючи це, можна стверджувати, що всі вони мають чіткий концептуальний підхід до того, що роблять, і як саме добиваються успіху.

Недарма М. Гуліна наголошує, що консультування повинно відзнача­тись певними концептуальними засадами. Визначаючи концептуальні рамки консультування, слід виходити з трикомпонентної структури (Гулина М., 2001, с. 27):

В ідеалі, кваліфікований підхід повинен спиратися саме на цю вза­ємно пов'язану тріаду - концептуальна, процесуальна та ціннісна моделі консультування. Усі компоненти принципово нерозривні й однаково важливі. Всі вони повинні бути достатньо продуманими, вивіреними й добре відпрацьованими відповідно до конкретних за­вдань, які стоять перед фахівцем. При чому, вказаної триєдності не­обхідно дотримуватись, незважаючи на характер проблем, які вирі­шуються, чи набір технічних прийомів, що використовується і тоді, коли консультант схильний до еклектизму.

Потреба в наявності певних філософських підвалин декларується дослідниками багатьох прикладних областей психології. Консульту­вання теж не може бути винятком. Тому кожен консультант повинен усвідомлювати, хто йому "дихає в потилицю" - майстри психоаналізу, нейро-лінгвістичні програмісти (НАП) чи В.М. М'ясищев із його сис­темою ставлень особистості. Будь-яка психотерапевтична теорія має розроблені концептуальні засади, опис психотерапевтичного процесу, і в своїх термінах приховано або відкрито містить ряд цінностей, ко­трі мають визначати життєву позицію та філософію консультанта. Механічно вихоплюючи лише техніки, ми зводимо сам процес консу­льтування до маніпуляції. Приєднавшись до певної школи з уже сфо­рмованим психотерапевтичним досвідом, фахівець виграє відразу в усіх відношеннях, бо має завершену концептуальну основу.

Коли концептуальному і процесуальному моменту в програмах під­готовки фахівця приділено певну увагу, то ціннісним аспектом кон­сультування у традиційній підготовці консультанта практично зне­хтувано. Він залишається на совісті самої людини, її світоглядних пе­реконань та уявлень. Хоча в консолідації цінностей, на наш погляд, міститься основний резерв внутрішньої готовності спеціаліста до професійної діяльності. Серед концептуальних цінностей, які повинні бути в індивідуальній моделі консультанта, чільне місце посідають конструктивні уявлення про людину та функціонування її психіки, цінності особистісного зростання та трансформації, компетентності в часі, прагнення до самовираження та самоактуалізації (К. Роджерс), самодостатності, зрілості (Г. Олпорт), відкритості різноманітним пе­реживанням (Ф. Перлз), диференційованості (М.Боуен), спонтанності та креативності (Я. Морено), прийняття себе та навколишнього світу (К. Юнг), автономності та трансцендентності (В. Франкл), здатності до вищих переживань та буттєвої любові (А. Маслоу), почуття екзистен- ційної свободи (І. Ялом) та причетності до соціуму (А. Адлер), мужності бути (Р. Мей) та езксистенційної відваги жити (П. Тілліх).

Навіть маючи хорошу освіту, молодий фахівець переживе чимало складних емоцій, перш ніж усталиться саме його власна концептуа­льна модель консультування. Психолог з однаковим успіхом може стати прихильником якогось одного психотерапевтичного напрямку, або, освоївши сутність психотерапевтичного процесу взагалі, викори­стовувати у своїй роботі загальнотеоретичний підхід. Така скрупульо­зна, унікальна по своїй суті робота, є основою професійного зростан­ня, творчим пошуком особистості. Цей процес не може бути швидким і потребує достатніх знань та досвіду. Але він завжди буде "вдячним", бо спонукає до духовного росту і розвитку.

Свої уявлення про людину та функціонування її психіки позиційнуються у світлі сучасних інтегральних підходів до психології, які виходять з узагальнення кращих теоретико-практичних психологічних концепцій. Об'єднуючим стрижнем виступають принципи когнітивної (А. Бек, А. Еліс, Е. Берн) та процесуально-орієнтованої (А. Мінделл) парадигми. Щодо практики побудови психотерапевтичного діалогу, то його засади залишаються в площині особистісно-центрованої гуманістичної психоло гії (К. Роджерс), хоча навчання консультуванню краще просувається з опорою на моделі нейролінгвістичного програмування. Щодо ціннісних установок, то нам хотілося б спростувати враження про те, що в нашу інформаційну епоху "терапія вже вийшла з моди, тому що небагато те­рапевтів турбується про те, щоб бути корисними" (Минделл А., Минделл Э.). Ми знаходимо користь в тому, щоб пропагувати цінності екзистен­ції, які народжуються з вічних знань про світ та місце людини в ньому, їх "перевірив" не тільки час, але й підтверджує сучасна наука, і людині сьогодення вони потрібні точно так само, як це було тисячі років тому, бо мають духовне спрямування, тобто вчать Мудрості жити.