Середньовіччя і Відродження

Протягом VI—XII ст. у Західній Європі зусилля

вчених були спрямовані переважно на засвоєння

латинської спадщини.

Граматику розглядали як допоміжну дисципліну, яка служить суто практичним потребам оволодіння читанням і письмом. Граматику Доната застосовували для тлумачення явищ інших мов.

Лише з XIII ст., у передренесансний період, коли

європейські вчені ширше і глибше ознайомились із працями Арістотеля, граматика стає частиною філософії. На основі логічних ідей у XIII ст. виникає логіко-граматична школа «модистів». Основою її концепції було розмежування в мові трьох компонентів — речі, поняття, слова, яким відповідали три категорії модусів — модуси існування, модуси поняття і модуси позначення.

Основну увагу модистів було зосереджено на

загальних способах позначення. Розвиток мореплавства й торгівлі сприяв контактам з різномовними країнами, що стимулювало укладання багатомовних словників. У XVII ст. почалися пошуки універсальних

властивостей мови. Виникає ідея створення «всесвітньої

мови»,

Порівняльно-історичне мовознавство. Мовознавство XIX - поч. XX століття.

Порівняльно-історичне мовознавство — один з основних напрямів лінгвістики, головною метою якого є вивчення споріднених мов з допомогою порівняльно-історичного методу.

Поступово починає формуватися уявлення про спорідненість семітських, германських, романських, словянських мов. Основоположники пор-істор мов-ва є: Франц Бонн - уперше розробив заг теорію пор-істор м-ва,увів термін індо-європ мови; Я.Грімм - написав першу пор-істор граматику герман.мов; Расмус Раска - вважав що всі індоєвроп мови походять від мертвої і незафіксованої фракійської мови сліди якої зберегла давньогрецька мова; О.Востоков - виявив спорідненість словянських мов,перша праця з істор фонетики словян групи індоєвроп мов.

Мовознавство XIX - поч. XX століття.