2015-07-04
519
Інвестуючи кошти, індивідуальний або інституційний інвестор розподіляє їх між різними видами фінансових інструментів, тобто формує свій портфель фінансових інвестицій. Отже, портфель фінансових інвестицій являє собою цілеспрямовано сформульовану сукупність об’єктів фінансового інвестування різних видів, призначених для здійснення інвестиційної діяльності в певному періоді згідно з розробленою інвестиційною стратегією інвестора. Такий портфель розглядається як вкладення інвестора в фінансові активи, які управляються ним як єдине ціле.
Різноманітність складу портфелів фінансових інвестицій визначається пріоритетними цілями різних груп інвесторів, видами фінансових інструментів, які включаються згідно з цими цілями і нормативно-правовими актами, схильністю інвесторів до ризику тощо. Така різноманітність портфелів у практиці інвестиційної діяльності певним чином типізується.
На практиці конкретний портфель фінансових інвестицій за кожним критерієм належить до певного типу. Поєднання (комбінація) типів портфелів за кожним із критеріїв характеризується створенням загальних типів портфелів. Так, комерційним банком може формуватися інституційний, дохідний, середньоризиковий, збалансований, диверсифікований портфель з активним управлінням.
Залежно від типу інвестора розрізняють інституційний, індивідуальний портфелі і портфель фінансових інвестицій підприємств.
В основі портфеля зростання лежать фінансові інструменти, які забезпечують високі темпи збільшення капіталу. До цих активів можуть належати акції тих підприємств, які велику частку прибутку реінвестують у свою діяльність, внаслідок чого покращуються їх фінансові показники та зростають курсові вартості акцій; акції успішно функціонуючих компаній; акції перспективних підприємств та венчурних (ризикових) компаній (за наявності звичайно певної ймовірності зростання їх курсових вартостей); довгострокові облігації з купонною ставкою, яка може забезпечити зростання ринкової ціни облігації в майбутньому за наявності ймовірності зниження відсоткових ставок; акції недооцінених ринком компаній; похідні фінансові інструменти за наявності ймовірності руху біржових цін на активи, який сприятиме зростанню капіталу, та інші цінні папери.
Портфель доходу формується з фінансових інструментів, які забезпечують високий рівень поточного доходу за незначного зростання капіталу. До них належать прості та привілейовані акції підприємств, які виділяють на дивіденди значну частину свого чистого прибутку; облігації, векселі, депозитні та ощадні сертифікати, а також банківські депозити які мають вищі відсоткові ставки порівняно із середньоринковими.
Можна вирізнити і проміжний тип портфеля, який спрямований на отримання дивідендів (відсотків) і зростання курсової вартості цінних паперів – портфель зростання і доходів. Формування даного типу портфеля здійснюють з метою уникнення можливих втрат на фінансовому ринку як від падіння курсової вартості, так і від низьких дивідендних чи відсоткових виплат. Одна частина фінансових активів, що входить до складу даного портфеля, приносить власнику зростання капітальної вартості, а інша – дохід. Втрата однієї частини може компенсуватися зростанням іншої.
До такого типу портфелів іноді відносять портфель подвійного призначення, який включає фінансові інструменти, що приносять його власнику високий дохід за зростання вкладеного капіталу. В даному випадку мова йде про цінні папери інвестиційних фондів подвійного призначення, які випускають власні акції двох типів: перші приносять високий дохід, другі – зростання капіталу.
За ступенем ризику портфелі фінансових інвестицій можна поділити на агресивні, середньоризикові та консервативні. В основі формування цих портфелів лежить різне співвідношення показників дохідності (в різних її формах – приросту дивідендів чи приросту курсової вартості) та ризику більшості фінансових інструментів, які належать до певного портфеля.
Типізація портфелів фінансових інвестицій за їх досягнутою відповідністю цілям інвестування пов'язана передусім з процесом реалізації цілей їх формування. Збалансований портфель характеризується повною реалізацією цілей його формування шляхом відбору фінансових інструментів, які найповніше відповідають даним цілям. Незбалансований портфель характеризується невідповідністю складу його фінансових інструментів цілям його формування. Різновидом незбалансованого портфеля є розбалансований портфель, який був раніше оптимізований, але через суттєві зміни умов інвестиційної діяльності вже не задовольняє інвестора, тобто вже не відповідає цілям формування портфеля.
Залежно від видів фінансових інструментів, які входять до портфеля фінансових інвестицій, розрізняють комбінований та спеціалізований портфелі. Комбінований портфель включає певну сукупність видів фінансових інструментів, які обертаються на ринку. Даний портфель може складатися з акцій, облігацій, банківських депозитів та інших фінансових інструментів. Склад спеціалізованого портфеля обмежується тільки одним видом фінансових інструментів. Тобто спеціалізований портфель може бути представлений вигляді таких видів портфелів:
Портфель акцій дозволяє забезпечувати високі темпи приросту інвестованого капіталу в довгостроковій перспективі. Його різновидом є портфель акцій венчурних (ризикових) підприємств.
Портфель облігацій. – портфель, який формується для забезпечення високих темпів формування поточного доходу, мінімізації інвестиційних ризиків, одержання ефекту „податкового щита” в процесі фінансового інвестування.
Портфель міжнародних фінансових інструментів – формування такого портфеля здійснюють, як правило, інституційні інвестори шляхом придбання фінансових інструментів, емітованих іноземними суб’єктами господарювання. Зазвичай він націлений на забезпечення мінімізації рівня інвестиційних ризиків.
Портфель депозитів дозволяє забезпечувати необхідну ліквідність, отримання поточного інвестиційного доходу і мінімальний рівень інвестиційних ризиків.
Портфель інших фінансових інструментів включає вибір одного із інших видів фінансових інструментів інвестування, не розглянутих вище.
У разі коли портфель складається з певної кількості фінансових інструментів одного виду, він є недиверсифікованим. Портфель, який складається з різних видів фінансових інструментів, називається диверсифікованим (широкодиверсифікованим).
Також портфелі фінансових інвестицій залежно від методів управління ними можуть класифікуватися як пасивні (фіксовані) та активні (гнучкі) портфелі.
Пасивний портфель являє собою сукупність фінансових інструментів, які залишаються на весь період існування портфеля незмінними. Як правило, цей портфель складається з державних цінних паперів. Термін існування пасивного портфеля визначають останні дати погашення за фінансовими інструментами портфеля. Цей вид портфеля може гарантувати відносно високу безпеку вкладання коштів у фінансові активи для інвестора, але не здатний забезпечити високих доходів.
На відміну від пасивного, формування інвестором активного портфеля передбачає управління ним упродовж усього періоду його існування згідно з інвестиційними цілями інвестора. Інвестори використовують такі стратегії активного управління портфелем, як перекидання коштів; пошук акцій недооцінених ринком компаній та підприємств, що реорганізуються; спекуляція новими випусками цінних паперів тощо.
Метою вкладання інвестором коштів у фінансові інструменти може бути отримання доходу або інша специфічна ціль (доступ через цінні напери до дефіцитної продукції, майнових прав; створення холдингових структур; розширення сфери впливу та перерозподіл власності тощо). Тобто можна виокремити дві основні вигоди, які може отримати інвестор, вкладаючи кошти в фінансові інструменти: 1) дохід від фінансових інструментів та 2) контроль за підприємствами. Виходячи з цього, за деякими класифікаціями, портфелі фінансових інвестицій можна класифікувати за цілями інвестування: дохідний портфель та спеціальний портфель. Дохідний портфель формують задля отримання доходу від фінансових інструментів чи у вигляді дивідендів, чи у вигляді приросту курсової вартості, а спеціальний портфель формується інвестором згідно з його специфічними цілями. В такому випадку існування специфічного портфеля приносить інвестору певні доходи, але не від фінансових інструментів, які входять до даного портфеля, а від корпоративних прав.
Існують й інші класифікаційні ознаки портфелів фінансових інвестицій.
Будь-який інвестиційний портфель формують за такими основними принципами:
1. Відповідність складу портфеля інвестиційній стратегії компанії.
2. Принцип забезпечення відповідності портфеля інвестиційним ресурсам.
3. Забезпечення прийнятних для інвестора співвідношень між основними цілями: дохідністю, зростанням капіталу, мінімізацією ризику та ліквідністю.
4. Колегіальність (для компанії) у прийнятті рішень щодо складу портфеля.
5. Забезпечення управління портфелем, можливість систематично стежити за змінами на фінансовому ринку і здійснювати необхідне реінвестування коштів (моніторинг).
Мета формування портфеля — поліпшити результати інвестування, надати сукупності активів такої інвестиційної якості, яка можлива лише за умови комбінації їх. На практиці немає ідеальної загальної програми формувань ефективного портфеля, але визначені цілі і стратегії успішного вкладання капіталу.
Пасивне управління є характерним для консервативних і поміркованих інвесторів і має наступні ознаки:
1. Інвестиції в більшості випадків мають довгостроковий характер.
2. Відсутність значних оборотів за операціями купівлі-продажу фінансових інструментів.
3. Високий рівень диверсифікації, коли можна звисокою точністю розрахувати дохідність, ризик і ліквідність.
4. Відносна в’ялість операцій з фінансовими інструментами. Найбільш розповсюдженою стилем пасивного управління є стратегія “купив-і-тримай”. Тут потрібно брати до уваги, що ефективність цієї стратегії значною мірою залежить від рівня оцінки цінних паперів і обраного періоду часу.
Інший різновид стилю пасивного управління – це стратегія індексного фонду. Вона базується на тому, що структура портфеля повинна бути адекватною руху обраного фондового індексу, який характеризує стан всього ринку цінних паперів. Види цінних паперів та їх частка визначаються у такий самий спосіб, що й підрахунок індексу. Головна задача інвестора – відтворення у своєму портфелі структури ринку з періодичним його коригуванням принаймні через півроку або рік. При цьому управління здійснюється через уточнення відхилення структури портфеля від структури індексу.
Щодо активного управління, то воно передбачає спекуляції на майбутніх процентних ставках, надання дилерських послуг і постійні котирування цін покупця і продавця.
Основними ознаками активного управління є:
1. Ретельний моніторинг ринку, оперативне придбання фінансових інструментів;
2. Активна гра на підвищення з недооціненими активами і на зниження з переоціненими.
3. Великі обороти за операціями купівлі-продажу фінансових інструментів.
4. Низький рівень диверсифікації.
5. Висока концентрація окремих високоризикових фінансових інструментів.
Як правило, активні менеджери мають власні прогнози, оскільки прогнози ризику і очікуваної дохідності можуть відхилятись від загальної думки. Одні менеджери можуть бути налаштовані як „бики”, інші – як „ведмеді” порівняно з загальною думкою відносно того чи іншого цінного паперу. Перші можуть тримати цінні папери в пропорції, що більша за нормальну середньозважену, а інші – в пропорції, що менша за нормальну.
Тому розміщення активів передбачає розподіл портфеля між різними категоріями активів (акції, облігації, короткострокові цінні папери, золото, нерухомість тощо) з метою збереження капіталу за негативних змін ситуації та отримання переваг за позитивних. Тобто збереження капіталу є захистом від негативного впливу ринку, а використання сприятливого – головна мета схеми розміщення активів. Розміщення активів можна умовно розділити за такими схемами: фіксоване, стратегічне, динамічне і тактичне.
Розміщення з фіксованою структурою портфеля означає, що в кожній з категорій активів (як правило, їх кількість становить від 3 до 5) розміщується фіксована частина портфеля.
Стратегічне розміщення ресурсів є рішенням про розміщення ресурсів на тривалий період часу. При цьому інвестор прагне знайти найбільш прийнятний набір довгострокових „нормальних” активів, що має забезпечувати йому ідеальну комбінацію контрольованого ризику і максимально можливої дохідності. Варто пам’ятати, що найбільш перспективні з погляду одержання стійких доходів стратегії є одночасно і найбільш ризикованими. І навпаки, найбільш безпечні стратегії відрізняються тим, що пропонують досить низькі доходи. Балансування між цими суперечними один одному цілями і формує стратегією (чи політику) розміщення ресурсів.
Деякі стратегії, що конкурують з традиційними і з’явилися порівняно недавно, звуться динамічними, або адаптивними, стратегіями, тобто йдеться про стратегії, що обумовлюють „автоматичну” зміну набору активів відповідно до змін в стані ринку. Найбільш відомим методом в цьому плані є портфельне страхування. Воно спрямоване на побудову портфеля, а потім за необхідністю його коригування таким чином, щоб, забезпечуючи базовий (чи мінімальний) рівень дохідності, зберігати потенціал його зростання.
Стратегічне розміщення ресурсів потребує періодичного контролю (моніторингу) відхилень від „нормального” набору активів. Сформований набір довгострокових активів, скажімо, складається такій пропорції: 60% акцій і 40% цінних паперів з фіксованим рівнем доходу. За деяких обставин може допускатися певне відхилення від цього процентного співвідношення. Якщо рішення про відхилення від даного співвідношення грунтується на основі строгих об’єктивних критеріїв оцінки активів, то воно зазвичай називається тактичним розміщенням ресурсів. Не можна сказати, що тактичне розміщення ресурсів являє собою єдину, чітко визначену методику, оскільки все залежить від намірів інвестора або інвестиційного менеджера.
Узагальнено моделі тактичного розміщення ресурсів можна розділити на наступні три групи: 1) оціночні стратегії; 2) циклічні стратегії; 3) комбінація першої і другої стратегій.
Оціночні стратегії. В загальному випадку класи активів, що вважаються дорогими, повинні бути продані, а ті, котрі вважаються дешевими, – куплені. Але дилема полягає в тому, як визначити, чи є актив дорогим чи дешевим. Мета оціночних стратегій полягає в знаходженні відносної вартості класу активів.
Циклічні стратегії. Цей підхід виходить з передумови про наявність тісного зв’язку між змінами ціни акцій і дохідністю облігацій, обумовленої дією макроекономічних факторів. Наприклад, змінам стану фондового ринку, як правило, передують зміни економічної кон’юнктури. Прихильники цієї стратегії прагнуть виділити один чи більше загальноекономічних чинників, які можна використовувати в якості „пріоритетних” індикаторів руху фондового ринку. Як правило, цей підхід використовується при ретроспективному аналізі для побудови циклічних індексів акцій і облігацій.
Для всіх моделей (стратегій) розміщення ресурсів рішення знаходяться за допомогою методівматематичного програмування. Ці методи спрямовані на вирішення задач знаходження оптимального (найбільшого чи найменшого) значення деякої величини за заданих обмеженнях або в крайньому разі наближення до такої величини. Найпоширеніші з них – це лінійне програмування, квадратичне програмування, динамічне програмування тощо.
