Вади спадкового креслення

Великий борець зі смертю,славнозвісний лікар давнини Гіппократ,утомившись від битв з нездоланним ворогом, зробив сумний висновок: “Початок усього один і кінець усього один, і кінець, і початок — одне й те саме”. Ця істина зда­валася вченому одвічною й непохитною. Адже він добре знав, що витоки смерті слід шукати в житті; і в першому крику немовляти, яким воно стверджує себе в цім світі, зу­мів почути останній подих старця.

І справді, якщо життя розвивається в обмеженому сві­ті — чи в колбі для дослідів, чи то на планеті або в зоряній системі,— смерть є продовженим і завершенням життя. Ціл­ком природно, всі істоти, що народилися в такій обмеженій системі, повинні нести в собі витоки смерті, тобто спрацю­вання і самовиключення, коли організм уже виконав функ­цію продовження виду і забезпечив собі зміну. Постійне са­мооновлення — єдиний висхідний шлях розвитку і вдоскона­лення, шлях еволюції.

І окремий організм, і окремий вид проходять кілька ста­дій удосконалення. Вони можуть зайти в своєму розвиткові як завгодно далеко, але за умов замкненої системи повинні рано чи пізно звільнити місце для нового виду, інакше вся система виснажиться й зруйнується. Це природне і логіч­не коло, про яке в тій чи іншій формі говорять і різні релі­гії, і філософські концепції. Для будь-якого виду рослин, комах, тварин коло наперед визначене.

А для людини?

1964 року в Москві на міжнародному конгресі антропо­логів учені розповідали про розвиток гомо сапієнс у мину­лому й тепер, про тенденції його еволюції. Багато супере­чок виникло при обговоренні питання, як змінюватиметься організм людини в майбутньому. Одні антропологи доводи­ли, що вона матиме величезну голову і слабкі кінцівки; інші твердили, що спорт і поліпшення умов життя забезпечать гармонійний розвиток; ще інші вбачали еволюцію у виявленні й удосконаленні прихованих можливостей. Однак усі сходилися на тому, що, перетворюючи довколишній світ і змінюючись духовно, людина біологічно залишиться майже такою, якою є тепер, з тими ж принципами пере­робки енергії та інформації, з тими ж способами дихання і пересування.

Чи мали вчені рацію?

Згадаймо проблеми порушення екологічного балансу: забруднення повітря і води, зростання радіоактивності се­редовища, потовщення атмосферної “теплової ковдри” і стоншення озонового щита, який захищає від космічних променів; видозміна мікробів під впливом радіації, медич­них препаратів тощо; вичерпання запасів питної води і ко­рисних копалин.

Прийнято вважати, що багато цих проблем людина роз­в’яже, освоївши космос: знайде на інших планетах корисні копалини, транспортуватиме звідти мінерали і воду. Мільяр­ди земних колоністів заселять інші світи. Проте яким чи­ном людина підкорить їх, якщо її організм для цього непристосований? Житиме у скафандрі?Збудує міста під ков­паками? Створить атмосферу, подібну до земної? У будь-якому разі їй знадобляться помічники, такі ж розумні, як вона, котрі, однак,не потребуватимуть повітря, їжі, води, суворого температурного режиму.

Будова людського організму переконливо свідчить, що він був призначений природою для тих самих завдань, що й організм мавпи, птаха, комахи (хоч як це не прикро для “вінця природи”) — боротьба за існування, продовження ро­ду і поступове самовиключення. Проте людина як особис­тість спромоглася піднестися над своєю тваринною сутніс­тю, позбулася цього панцера і поставила собі за мету пізна­ти нескінченний світ, в якому живе. Цього природа не пе­редбачила. Усвідомивши вади її конструктивних рішень, лю­дина, проте, поки що неспроможна змінити спадкове крес­лення, за яким будуються організми її нащадків.

Замислимося хоча б над таким гірким парадоксом:чим зрілішою, досвідченішою, розумнішою стає людина, чим вона багатша як особистість, тим уразливішим, немічним стає її організм. А тим часом якби природа застосувала в його кон­струкції хоча б один принцип, який людина використовує у своїх витворах — машинах,— принцип замінності частин, то протягом життя могла б замінювати у своєму організмі спрацьовані частини і завдяки цьому в 70 років була б міц­нішою і здоровішою, ніж у 25. У 1000 років її особистість і сам організм були б набагато досконалішими, ніж у 100, а коли б їй виповнилося мільйон років, вона, можливо, на­стільки б змінила будову свого організму, що здобула б без­смертя… Йдеться про використання тих створених природою “про запас,про всяк випадок” механізмів, які в процесі еволюції давали б переваги у боротьбі за виживання. Далі людина замінила б свої системи дихання, перетворення енер­гії й інформації таким чином, щоб вільно існувати у будь-якому куточку Всесвіту.

Уже сьогодні ми намагаємось якось виправити природ­ний парадокс, дисбаланс особистості й організму, вдаючись до двох засобів одержання запчастин. Один — пересадка тканин і органів, другий — створення штучних.

Хірурги часто скаржаться на несумісність тканин, яка перешкоджає їм здійснювати пересадки. Та уявімо собі, що сталося б у недосконалому людському суспільстві, якби та­кого механізму в природі не існувало,— скільки б зловжи­вань і злочинів це породило! Фантасти вже розробляють цю тему — вони показали в своїх творах, як калічать і вбивають людей, забирають у них здорові органи для підстаркуватих багатіїв, як вирощують донорів, щоб брати в них органи для пересадок. На жаль, життя швидко підтвердило похму­рі прогнози фантастів.

Проте не тільки недосконалість людського суспільства, зокрема капіталістичного, с перешкодою у справі трансплан­тації. По-перше, пересаджені органи дуже швидко спрацьо­вуються; по-друге, одній і тій самій людині їх не можна пересаджувати багато разів, і, нарешті, є орган, який взагалі не можна пересаджувати,— це мозок, безпосередньо пов’я­заний з особистістю людини.

У недалекому майбутньому, на мою думку, вдасться вно­сити зміни у спадкове креслення організму та його частин з допомогою генної інженерії. Одначе це не змінить систем засвоєння енергії, переробки інформації тощо. Тобто гене­тичним шляхом людина зможе спрямовано вдосконалювати свій організм, але в певних межах. Адже й автомашину мож­на вдосконалювати, використовувати приховані резерви по­тужності двигуна і міцності матеріалів, довести швидкість з 120 до 200 і навіть 300 кілометрів на годину. Але для то­го, щоб підвищити швидкість до тисячі кілометрів, потрібні зовсім інші принципи конструкції, інші матеріали.

Коли людина вичерпає можливості вдосконалення з до­помогою генетичного та різних фізіологічних механізмів, у неї залишиться тільки один шлях — створити принципово новий організм.

Об’єднавши у своїй уяві досягнення таких різних наук, як кібернетика, генетика, хімія полімерів, пересадка органів і деяких інших, спроектувавши їх на розвиток людського суспільства і проблеми екології, що дедалі загострюються, я прийшов до гіпотези про можливість створення синтезова­ної людини, сигома (від си — синтезований, гомо — людина).