Системи ОП: сутність, ознаки, взаємозв’язок та взаємозалежність

Найчастіше застосовують дві основні форми заробітної пла­ти – відрядну й почасову. Кожна з них відповідає певній мірі кількості праці: відрядна – кількості виробленої продукції; почасова – кількості відпрацьованого часу. Щоб підвищити стимулюючу роль форм оплати праці, ви­користовують їх різновиди – системи заробітної плати. Різни­ця між ними полягає в способах обчислення заробітку і в рів­нях залежності від кількісних і якісних результатів праці не тільки самого працівника, а й організації (фірми) в цілому (або її структурних підрозділів). Серед багатьох систем заробітної плати можна виділити традиційні:

· залежно від показників оцінки трудового внеску працівників системи можуть бути прості або преміальні;

· за характером впливу на результат праці системи поділяються на прямі і непрямі (опосередковані);

· залежно від оцінки результатів праці розрізняють системи оплати праці колективні, що ґрунтуються на оцінці колективної праці, та індивідуальні, які ґрунтуються на оцінці результатів праці кожного окремого пра­цівника.

Від прийнятої моделі ЗП та способів її об­числення залежить виконання заробітною платою основних її функцій. Використання відрядної і почасової оплати праці має відпові­дати таким вимогам: найповніше враховувати результати праці; створювати передумови для зростання ефективності та якості праці; сприяти підвищенню матеріальної заінтересова­ності працівників у постійному виявленні і використанні резервів підвищення продуктивності праці та якості продукції.

Основними (загальними) умовами застосування тієї чи іншої форми заробітної плати є рівень технічної озброєності виробниц­тва, характер технологічного процесу та організації виробництва і праці, ступінь використання виробничих потужностей і устат­кування, стан нормування праці тощо. Окрім загальних, є кілька специфічних умов застосування від­рядної та почасової форм оплати праці – для відрядної оплати праці необхідна наявність прямопропорційної залежності між за­тратами живої праці й одержаними результатами (робітник повинен мати реальну можливість збільшувати випуск продукції, що відповідає потребам виробництва).

2. Відрядна форма оплати праці: сутність та види

Сутність відрядної форми заробітної пла­ти полягає в тому, що її розмір залежить від кількості виробленої робітником продукції (виконаної роботи) належної якості на ос­нові попередньо установлених норм часу (виробітку) і розцінок з урахуванням складності та умов праці. Основою відрядної оплати праці є норма виробітку (часу) і та­рифна ставка. Ефективне застосування відрядної форми оплати праці можливе за певних умов:

· наявності кількісних показників виро­бітку, з допомогою яких установ-люють норми й розцінки та визначають заробіток відповідно до результатів праці;

· у разі можливості й необхідності підвищення індивідуальної або групової продуктивності праці на даному робочому місці;

· за­безпечення науково обґрунтованого нормування праці і правильного обліку виконаної роботи, чіткого контролю за якістю продукції.

Системами відрядної форми ОП є: пряма відрядна; від­рядно-преміальна; відрядно-прогресивна; непряма-відрядна; акордна; колективна (бригадна) відрядна.

Пряма відрядна система оплати праці. Сутність їїполягає у тому, що залежить оплата праці від результатів роботи кожного робітника. Виготовлена робітником продукція або виконана ним робота оплачується за індивідуальними розцінками.

Індивідуальна відрядна розцінка визначається двояко:

· для тих виробництв, в яких за характером виробничого процесу застосову-ються норми виробітку, – діленням погодинної (денної) та­рифної ставки, яка відпо-відає певному розряду виконаної роботи, на погодинну (денну) норму виробітку;

· там, де застосову­ються норми часу, – множенням погодинної тарифної ставки на норму часу.

Пряма індивідуальна відрядна система оплати праці матеріа­льно заінтересовує кожного робітника в підвищенні виробітку, проте при цьому вона не заінтересовує робітника в поліпшенні інших показників – економії сировини, матеріалів, пального, енергії, підвищенні якості продукції; досягненні найкращих за­гальних кількісних і якісних показників роботи дільниці, зміни, цеху в цілому.

Відрядно-преміальна система оплати праці. Сутність її по­лягає в тому, що робітникові нараховується, крім заробітку за прямою відрядною системою, премія за виконання і перевиконання певних кількісних і якісних показників. Розмір премії установлюється у відсотках до заробітку, визначеному за відряд­ними розцінками. Конкретні показники й умови преміювання, а також розміри премій установлюються керівником за згодою ко­мітету профспілки.

Відрядно-прогресивна система. За цієї системи оплати пращ виробіток робітників у межах завдання виплачується за твердими нормами (розцінками), а виробіток понад завдання – за підви­щеними розцінками, причому розцінки збільшуються прогресив­но зі збільшенням кількості продукції, виробленої понад завдан­ня. Вихідною базою, тобто межею виконання норм виробітку, понад яку оплата за виконану роботу здійснюється вже за підви­щеними розцінками, є фактичне виконання норм за останні три місяці.

Непряма-відрядна система заробітної плати. її застосовують для оплати праці допоміжних робітників, зайнятих обслуговуван­ням основних робітників-відрядників. При цьому заробіток допо­міжних робітників залежить від результатів роботи робітників-відрядників. яких вони обслуговують. Ця система заінтересовує до­поміжних робітників у поліпшенні обслуговування верстатів, агре­гатів автоматичних ліній для безперебійної і ритмічної їх роботи.

Акордна система оплати праці. Вона застосовується для окремих груп робітників. Її сутність полягає у тому, що відрядна розцінка установлюється не на окрему виробничу операцію, а на весь комплекс робіт, виходячи із чинних норм часу і розцінок. Порівняно з прямою відрядною оплатою за акордної заздалегідь визначені обсяг робіт і строк їх виконання, відома сума заробіт­ної плати за нарядом залежно від виконання завдання. Ця система заінтересовує робітників у скороченні строків роботи проти установлених норм.

3. Погодинна форма оплати праці: сутність та види

Застосування почасової оплати праці потребує:

· точного обліку і контролю за фактично відпрацьований час;

· правильного присвоєння робітникам тарифних розрядів відповідно до їхньої кваліфікації і з урахуванням кваліфікаційно­го рівня виконуваних робіт;

· розроблення й правильного застосування обґрунтованих норм виробітку (часу), нормованих завдань, норм обслуговуван­ня і нормативів чисельності.

Зауважимо, що на сучасних підприємствах праця робітників з почасовою оплатою має нормуватися й оцінюватися на основі показників, які враховують результати їхньої праці. Такими показниками можуть бути:

· нормовані (виробничі) завдання, які визначають кожному почасовику обсяг роботи за зміну, тиждень або місяць;

· планові норми або завдання щодо випуску продукції брига­дою, дільницею, цехом;

· норми праці, які можуть бути установлені як ступінь вико­нання технологічних параметрів, режимів, норм витрат сировини, матеріалів та інших виробничих ресурсів, строків виконання пев­них видів робіт тощо.

Почасова форма оплати праці застосовується:

· за умови, коли у робітника відсутня реальна можливість для збільшення випуску продукції, наприклад, якщо його виробіток обумовлений режимом роботи устаткування, продуктивністю машин і агрегатів;

· якщо результати праці робітника не можуть бути конкретно виміряні і кількісно виражені (налагодження верстатів, інструктаж);

· коли економічно недоцільно стимулювати зростання виро­бітку понад оптимально передбачений технологічними парамет­рами, а також коли перевиконання цих норм може досягатися че­рез порушення технологічних режимів і відповідно погіршення якості робіт, а відтак і продукції (від робітника вимагається старанне дотримання параметрів, а також виконання кількісного завдання, установленого на рівні, що забезпечує відпо­відну якість).

Системами почасової форми оплати праці є: пряма почасова, почасова-преміальна, колективна (бригадна) почасова.

За простої почасової системи розмір заробітку визначається залежно від тарифної ставки робітника і кількості відпрацьовано­го ним часу.

Ефективнішою системою є почасово-преміальна, за якою опла­чується праця як основних, так і допоміжних робітників. Згідно з цією системою заробіток робітникові нараховується не тільки за відпрацьований час, а й за досягнення певних кількісних і якісних показників (кількісні показниками – відпрацьований час, виконання планових і нормованих завдань; якісні – здавання продукції з першого подання, підвищення сортності продукції, економія сировини, матеріалів, пального, інструментів, до­тримання технологічних режимів тощо).

На багатьох підприємствах широко застосовується почасово-преміальна система з нормованими завданнями. Робітники-почасовики преміюються за виконання установлених їм нор­мованих завдань. У разі застосування цієї системи до кожного робітника дово­диться конкретне змінне або місячне завдання (в штуках, нормо-годинах або гривнях), і результати враховуються під час нараху­вання премій за даний період. Уведення цієї системи супроводжується посиленням нормування праці, впровадженням техніч­но-обґрунтованих норм і нормативів чисельності.

Для оплати праці професіоналів, фахівців, технічних служ­бовців застосовується почасова форма зарплати. Преміювання даної категорії працівників здійснюється за конкретні досягнення у виробничій діяльності. У зв'язку з цим найпоширенішою сис­темою оплати їх праці є почасово-преміальна, за якою заробітна плата складається з посадового окладу, доплат, надбавок і суми премій.

У сучасних умовах розвиток систем ЗП полягає в подальшому підвищенні ролі почасової оплати праці, в поши­ренні стимулюючих і гнучких систем оплати праці, систем вина­городи за кваліфікацію і особисті заслуги, за працею і власністю, що ураховують фінансові результати діяльності підприємств.

Окрім того, використовується система додаткових доходів, дже­релами яких можуть бути собівартість, прибуток, внутрішньофірмове страхування тощо.