Великий мозок

ТЕМА: «Вищі коркові функції та їх порушення.

Топічна діагностика ураження окремих долей

Головного мозку та внутрішньої капсули».

1. АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ.

Базуючись на даних сучасної нейропсихології і проблемі локалізації функцій в корі великих півкуль головного мозку, лікар отримує реальну можливість об’єктивно оцінювати синдроми ураження даної структури мозку. В плані загальної лікарської підготовки центральне місце при вивченні даної теми посідає проблема свідомості та її порушень при тих чи інших патологічних станах.

2. ЗАВДАННЯ ДЛЯ ДОМАШНЬОЇ ПІДГОТОВКИ.

Повторити будову і функції кори головного мозку. Вивчити порушення вищих коркових функцій та їх топіко-діагностичне значення. Вивчити симптоми ураження часток головного мозку та внутрішньої капсули.

3.ГОЛОВНІ ПИТАННЯ ТЕМИ.

1.Вищі коркові функції та їх порушення

2. Симптоми подразнення та руйнування різних ділянок кори головного мозку.

4. ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ.

1. Чи виникають афазії при ураженні правої півкулі головного мозку?

2. Чи збережений слух у хворих з сенсорною афазією?

3. Чи може хворий з астереогнозією описати окремі властивості предмета?

4. Чи виникають явища парезу у хворого з апраксією?

5. Чи може хворий з амнестичною афазією описати призначення і властивості предмету?

6. Чи може хворий з алексією переказати прочитаний текст?

7. Чи можлива правильна послідовність дій у хворого з ідіаторною апраксією?

8. Чи порушена чутливість у хворого з астереогнозією?

5. Завдання для самостійної роботи.

1. Методика дослідження вищих коркових функцій.

2. Вміти дати топіко-діагностичну оцінку порушенням вищих коркових функцій та симптомам і синдромам ураження внутрішньої капсули, окремих часток мозку.

Тести вихідного рівня знань та контроль кінцевого рівня знань додаються.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА.

1. Конспект лекцій.

2. Богородинский Д.К. Руководство к практическим занятиям по нервным болезням. М., 1974.

3. Мартынов Ю.С. с соавт., Практикум по нервным болезням и нейро­хи­ру­р­гии», М.-1988.-С.37-44

4. Мисюк Н.С. Основы топической диагностики заболеваний нервной системы. Минск, 1974.

5. Неймарк Б.З. Семиотика и топическая диагностика заболеваний нервной системы.К.,1987.

6. Пулатов А.М. Пропедевтика нервных болезней. Ташкент,1979.

7. Ромоданов А.В. с соавт. Атлас топической диагностики заболеваний нервной системы. - Киев. - 1987.

8. Скоромец А.А. Топическая диагностика заболеваний нервной системы. - Москва. - 1990.

9. Триумфов А.В. Топическая диагностика заболеваний нервной системы. - Москва. - Техлит. - 1996.

10. Ярош О.А. Нервові хвороби. - Київ. - Здоров’я - 1995.

11. Віничук С.М., Дубенко Є.Г. Нервові хвороби. - Київ. - Здоров’я. - 2001.

Методичну розробку підготувала ___________________ ас. Ткачук Н. П..

Методична розробка затверджена на засіданні кафедри неврології

Протокол № від „___” ________ 200 р.

Великий мозок

Великий мозок складається з двох півкуль — лівої і правої. Вони поділені між собою поздовжньою щілиною великого мозку, у глибині якої, міститься велика спайка, яка з'єднує обидві півкулі. Ця спайка складається з нервових волокон і називається мозолистим тілом.

Поверхня кожної півкулі вкрита корою, яка складається з клітин, і поділена великою кількістю борозен. Ділянки кори, розміщені між борознами, називаються звивинами. Найглибші борозни ділять кожну півкулю на частки: лобову, тім'яну, потиличну і вискову (див. мал..).

Кожна півкуля має три поверхні: верхньолатеральну (верхньобічну), медіальну (внутрішню) і нижню поверхні. Найбільшою борозною верхньолатеральної поверхні півкулі великого мозку е латеральна (бічна) борозна, яка ще називається по імені автора- Сільвіева борозна. Дно цієї борозни становить острівцеву частку (острівець). Латеральна борозна відділяє скроневу долю від тім’яної та лобної долей.

Друга велика борозна верхньолатеральної поверхні півкулі – центральна, яку ще по імені автора називають Роландовою борозною. Вона відокремлює лобову частку від тім'яної. Ззаду тім'яна частка примикає до потиличної. Межею між ними є тім'яно-потилична борозна, розташована переважно на медіальній поверхні півкулі великого мозку (див.).

Борозна, розташована попереду центральної борозни, називається передцентральною. Разом вони виділяють прецентральну звивину. Прецентральноазвивина відноситься до лобної долі.

На латеральній поверхні лобної долі, окрім того, розрізняють три горизонтально розміщені звивини — верхню, середню і нижню лобові звивини.

Позаду центральної борозни міститься постцентральна борозна, між яким знаходиться постцентральна звивина. Постцентральна звивина відноситься вже до тім’яної долі. Внутрішньотім'яна борозна поділяє тім'яну долю на верхню і нижню тім'яні часточки. В останній розрізняють надкрайову і кутову звивини.

На верхньолатеральній поверхні вискової частки поздовжньо розташовані верхня, середня і нижня вискові звивини.

Кількість і напрям звивин і борозен верхньолатеральної поверхні потиличної частки півкуль дуже непостійні.

На медіальній поверхні півкуль над мозолистим тілом дугоподібно розміщується поясна звивина, яка переходить у парагіпокампальну звивину (звивину морського коника). На медіальну поверхню півкуль переходять також звивини верхньолатеральної поверхні лобової, тім'яної і потиличної часток. На межі між лобовою і тім'яною частками лежить парацентральна часточка, яка утворюється в результаті переходу прецентральної звивини у постцентральну. На внутрішній поверхні потиличної частки проходить гостюкоподібна борозна. Над нею лежить звивина яка носить назву клина, під нею — язикова звивина.

Борозни і звивини нижньої поверхні півкуль належать до різних часток.

Окрім кори сіра речовина в говлоному мозку мітиться ще в глибині півкуль і це скупчення сірої речовини носить назву базальних або підкіркових вузлів. Базальні вузли представлені смугастим тілом – corpus striatum, яке в свою чергу складається з хвостатого ядра (nucleus caudatus) та сочевицеподібного ядра (nucleus lentiformis). Тут слід сказати що всі назви в анатомії надзвичайно логічні. Так, хвостате ядро має вигляд коми з довгим хвостиком за що і отримало свою назву. Сочевицеподібне ядро нагадує за своєю формою плід з родини бобових – сочевицю. Видно та людина, яка дала таку назву цьому ядру любила їсти сочевицю. Зовнішня чистина сочевиценподібного ядра носить цілком логічну назву лушпини (putamen) і внутрішня частина носить назву блідої кулі, оскільки складається з малої кількості сірих клітин та великої кількості білих провідників.

Бліда куля в свою чергу складається з двох відділів – медіального та латерального члеників. Хвостате ядро та лушпина, хоча і розділені передньою ніжкою внутрішньої капсули, настільки близькі за своєю будовою та функціями, що є по суті єдиним утворенням.

Людина і її нервова система є продуктом еволюційного розвитку. Тому в функціональній анатомії нервової системи прийнято виділяти більш молоді в філогенетичному плані структури та більш старі. З цих позицій хвостате ядро та лушпина відносять до нової підкірки - до неостріатума. А бліду кулю разом з деякими утвореннями стовбура мозку, а саме з чорною речовиною та червоними ядрами - до старої частини підкірки - до палеостріатума.

Підкіркові вузли відносяться до екстрапірамідної системи, яка відповідає за автоматизовані, завчені рухи і підготовлює м’язи до сприйняття імпульсу довільних рухів, а також виконує багато інших функцій, про які детальніше буде сказано у відповідному розділі.

Біла речовина півкуль великого мозку представлена мієлінови­ми волокнами (відростками нервових клітин), які мають різне функціональне значення. Асоціативні волокна з'єднують між со­бою сіру речовину кори у межах однієї півкулі; комісуральні волокна зв'язують в основному симетричні ділянки кори, розташовані у різних півкулях; проекційні волокна є провідними шляхами, які з'єднують кору з розміщеними нижче відділами головного мозку і зі спинним мозком. Провідні шляхи утворюють променистий вінець, який складається з віялоподібно розсипаних волокон, і внутрішню капсулу. Остання лежить між базальними ядрами. У ній розрізняють передню і задню ніжки і розміщене між ними коліно. Передня ніжка відокремлює хвостате ядро від сочевицеподібного, задня — сочевицеподібне ядро від таламуса.