Порушення вищих кіркових функцій

Праксис — уміння здійснювати цілеспрямовані рухи, вироблені досвідом і практикою за принципом умовних рефлексів. Гнозис — пізнавальна функція нервової системи. У здійсненні гнозису і праксису беруть участь асоціативні зони кори великого мозку, які розміщуються на стику різних аналізаторів.

Апраксією називають розлад цілеспрямованих складних дій при збереженні м'язової сили і механізмів координації. При цьому хворий не може вдягнутися, запалити сірника, користуватися ви­делкою чи ложкою, плутає напрям рухів тощо.

Агнозія — це порушення упізнавання тих подразників, які діють на організм. Розрізняють агнозію поверхневої і глибокої чутливості (порушення відчуття локалізації подразників, штрихо­вого, астереогноз), що виникає при ураженні кори тім'яної частки великого мозку.

Зорова агнозія вказує на патологічний процес у потиличній частці. При ушкодженні кори вискової частки виникає слухова, нюхова і смакова агнозія.

Порушення мови

У здійсненні мови беруть участь складні механізми, які включають гнозис — процес упізнавання умовних сигналів і праксис — складні рухи язика, губів, гортані. Функціональні системи кори великого мозку, які забезпечують ці складні процеси, містять центр Брока — частину рухового аналізатора, пов'язану з проек­ційною зоною для рухів язика, губів і гортані і розміщену в задньому відділі нижньої лобової звивини лівої півкулі (у правшів), і центр Верніке—спеціалізовану ділянку аналізу і синтезу умовних звукових сигналів у ділянці заднього відділу верхньої ви­скової звивини, лівої півкулі, поблизу кіркового кінця слухового аналізатора.

Втрата моторної або сенсорної (рухової або чутливої) функції мовлення має назву афазії. Розрізняють моторну, сенсорну і семантичну афазію.

Моторна афазія виникає при ураженні центру Брока і характе­ризується втратою мовленнєвої здатності при відсутності паралічу м'язів, які забезпечують відтворення звуків. Нервово-м'язовий апарат фонації та артикуляції при цьому не ушкоджений. Хворі чують і розуміють звернену до них мову, але самі говорити не мо­жуть, бо в них втрачена здатність перетворювати поняття в слова. Маючи здатність вимовляти звуки, хворий не може переключатися з одного звуку на інший і вимовляти склади і слова, страждає та­кож структура речень, з них випадають окремі слова. Іноді від­сутня ініціатива мовлення, але окремі слова хворий може повто­рювати.

Моторна афазія звичайно поєднується з аграфією — неможли­вістю писати. При ураженні задніх відділів середньої лобової зви­вини аграфія може бути ізольованим симптомом.

Сенсорна афазія являє собою втрату здатності розуміти слова, звернену мову. Вона виникає при ураженні центру Верніке і харак­теризується збереженням моторної функції мови. Проте, не розу­міючи слів, хворі втрачають можливість контролювати свою мову і роблять в ній помилки. У тяжких випадках мова таких хворих стає зовсім незрозумілою, є набором слів, не пов'язаних між собою за змістом.

При сенсорній афазії страждає не лише усне мовлення, а й пов'язані з ним читання і письмо (алексія і аграфія), внаслідок цього увійти в контакт з такими хворими надзвичайно важко.

Семантична афазія виникає при ураженні висково-тім'яно-поти-личної ділянки великого мозку і характеризується двома основни­ми дефектами — забуванням слів і труднощами у використанні складних логіко-граматичних структур. При цій формі афазії хворі можуть вільно спілкуватися з оточуючими, їх мова зрозуміла, хоч і бідна на іменники. Приховуючи свій дефект, хворі замість найме­нувань предметів вживають описи їх: ручка — «щоб писати», чаш­ка — «щоб пити» тощо. Разом з тим хворі знають правильні назви предметів і, якщо їм підказати, стверджують правильні відповіді - і відкидають неправильні. Звичайно досить підказати початковий склад забутого хворим слова, щоб він правильно його закінчив.

Характерним для семантичної афазії є те, що хворі не можуть уловити змістову різницю речень, які складаються із схожих слів (наприклад, «брат матері» і «братова мати»), не можуть ро­зібратися у взаємному розміщенні предметів тощо. При такій самій локалізації вогнища спостерігається порушення лічби — акалькулія.

Слід пам'ятати, що порушення мовлення може виявлятися не ли­ше у вигляді афазії. При парезі або паралічу артикуляційного апа­рату, у першу чергу язика, виникає порушення можливості вимов­ляти слова. Мова стає нерозбірливою, незрозумілою, у тяжких ви­падках вимовляння слів неможливе (анартрія). При паркінсонізмі також страждає мова. Вона стає маловиразною, монотонною.

При захворюваннях мозочка, які супроводяться атаксією, спо­стерігається скандована мова. Порушується мовлення і в людей, які втратили слух у ранньому дитинстві. У цих випадках розви­вається глухонімота, або сурдомутизм. Мутизм (німота) може на­стати також внаслідок істерії.