Встановлення та зміна меж адміністративно-територіальних утворень

Земельний кодекс України до адміністративно-територіальних утворень, для яких встановлюються та змінюються межі, відносить райони, села, селища, міста та райони у містах. Території зазначених утворень відокремлюються межею, тобто умовно замкненою лінією на поверхні землі.

Межі адміністративно-територіальних утворень не є постійними. Вони можуть змінюватися залежно від економічних, географічних, демографічних, екологічних та інших факторів. Разом з тим, включення земельних ділянок у межі відповідних утворень не тягне за собою припинення права власності чи права користування цими ділянками. Це надзвичайно важливе правило, яке є однією з гарантій захисту прав власників земельних ділянок і землекористувачів. Правовий режим цих земельних ділянок може бути змінений лише у разі їх вилучення (викупу) у певних суб'єктів у порядку, передбаченому ЗК України.

Коло суб'єктів, яким надано право приймати рішення стосовно встановлення та зміни меж адміністративно-територіальних утворень, залежить від різновиду таких утворень. Зокрема, Верховна Рада України приймає рішення про встановлення і зміну меж районів і міст. Підставою для прийняття такого рішення є подання Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міської ради. Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ приймають Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська чи Севастопольська міська рада за поданням районних та відповідних сільських, селищних рад. Міська рада за поданням відповідних районних у містах рад приймає рішення про встановлення і зміну меж районів у містах.

Відповідно до п. “д” ст. 17 ЗК України висновки щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів у містах та міст готують місцеві державні адміністрації.

Межі адміністративно-територіальних утворень посвідчуються державним актом України, який має містити повні відомості про межі конкретного району, села, селища, міста, району у місті.

Форма та порядок видачі державного акта України на межі адміністративно-територіального утворення встановлює Верховна Рада України. На відміну від державних актів, які посвідчують право власності на землю чи право постійного землекористування, державний акт України дає уявлення про просторові межі відповідного адміністративно-територіального утворення.

Планування використання та охорони земель

Існуюча раніше в Україні система планування використання та охорони земель була орієнтована на централізований розподіл земельних ресурсів. Роль землеустрою зводилася, головним чином, до міжгалузевого перерозподілу земель, найчастіше без врахування інтересів безпосередніх виробників продукції, територіальних властивостей землі.

В умовах ринкової економіки постало завдання максимального задоволення економічних інтересів як землекористувачів, так і держави з урахуванням перспектив розвитку.

У зв'язку з цим, метою робіт із планування використання та охорони земель, які повинні проводитись в даний час, є визначення довгострокової чи короткострокової перспективи раціонального використання земель з'сіх категорій незалежно від форм власності на землю і господарювання, розробка пропозицій для прийняття рішень щодо перерозподілу земель з урахуванням потреби в земельних ресурсах агропромислового комплексу, лісового господарства та об'єктів природно-заповідного, природоохо­ронного, оздоровчого, історико-культурного призначення, розвитку міст та інших поселень, промисловості, транспорту, гірничодобувних галузей, створення фонду перерозподілу земель з метою забезпечення земельними ділянками громадян для ведення садівництва, городництва, індиві­дуального житлового і дачного будівництва, забезпечення заходів щодо охорони земель та інших цілей.

Відповідно до ст. ст. 177 і 178 Земельного кодексу України планування використання та охорони земель здійснюється шля том проведення робіт:

по складанню загальнодержавних і регіональних програм

використання та охорони земель;

по природно-сільськогосподарському районуванню і зонуванню

земель та особливо охоронних територій;

по складанню схем зонування земель в межах населених пунктах; та

територій для розміщення садівничих, городницьких і дачних об'єднань;

• по складанню схем формування спеціальних земельних фондів.

Складовою частиною землевпорядної документації по плануванню

використання та охорони земель повинна стати розробка питань, які містять систему заходів щодо формування сталого землекористування та обгрунтованому розміщенню, відповідно до екологічних і економічних вимог, компактних і оптимальних по площі землеволодінь, створення сприятливих територіальних умов для ефективного ведення сільськр-господарської та іншої господарської діяльності, сталому розвитку міст і інших поселень відповідно до містобудівної документації, розробці комплексу заходів щодо охорони земель.

Для забезпечення системного планування та охорони земель кожне адміністративно-територіальне утворення повинне мати програму використання та охорони земель.

Реалізація програм повинна здійснюватися шляхом подальшої розробки і реалізації схем землеустрою адміністративно-територіальних утворень, схем (проектів) міського землекористування.

72. Зонування земель - це їх розмежування з виділенням особливих зон і ви­значенням для кожної з них цільового призначення, пріоритетних функцій і відповідних режимів землекористування.

Особливе поширення зонування земель одержало в західноєвропейських країнах, США і Канаді, де зони визначають основні напрями розвитку земле­користування на перспективу

Зонування земель здійснюють на основі схем землевпорядкування, схем використання й охорони земельних ресурсів, природоохоронної, землевпо­рядної, містобудівної й іншої документації на рівні регіонів і їх муніципаль­них утворень.

Рішення із зонування земель приймають, виходячи з таких основних принципів щодо комплексної їх організації:

- орієнтації на інтенсивне використання і раціональну організацію;

- установлення науково обгрунтованого балансу земель різного призначен­ня, збереження особливо охоронних природних територій, сільськогоспо­дарських угідь і місцевостей з цінною історико-культурною спадщиною і створення необхідної інженерно-транспортної інфраструктури;

- чіткого розмежування земель сільськогосподарського, лісогосподарського, природоохоронного призначення й урбанізованих територій із закріплен­ням у законодавчому порядку відповідних режимів їхнього функціональ­ного використання;

- раціонального використання природних ресурсів;

- охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологіч­ної безпеки;

- забезпечення найбільш сприятливих організаційно-територіальних умов для ведення сільського господарства.

До складу земель поселень, наприклад, можуть входити земельні ділянки, віднесені згідно містобудівних регламентів до наступних територіальних зон:

• житлова;

• суспільно-ділова;

• виробнича;

• інженерних і транспортних інфраструктур;

• рекреаційна;

• сільськогосподарського використання;

• спеціального призначення;

• військових об’єктів;

• інші територіальні зони.

Матеріали із зонування земель виготовляють у складі текстової і графіч­ної частин.

У текстовій частині обгрунтовують умови встановлення зон, їхньої гра­ниці, площі земельних угідь і т. п.

Графічна частина включає схематичну оглядову карту, на якій у кольорі показують розташування кожної з установлених зон. Масштаб карти залежить від розміру території зонування і може бути:

- для території регіонів України - 1: 100 000... 1: 250 000;

- адміністративних районів - 1: 25 000... 1: 50 000;

- території сільських та селищних рад, що знаходяться в межах адміністра­тивних районів, - 1: 10 000... 1: 25 000.

Схеми зонування поселень відповідно до містобудівних вимог у залеж­ності від розміру території затверджують постановою відповідних органів влади або рішенням органів місцевого самоврядування.

Розміщають об’єкти промислового, сільськогосподарського, житлово-ци­вільного і рекреаційного будівництва, об’єкти інженерно-транспортної інф­раструктури, установлюють режими використання територій, планують ви­користання земель відповідно до встановлених зон.

Зміна форм власності на землю, купівлю, продаж і оренду земельних ді­лянок, установлення плати за землю здійснюють, дотримуючи вимоги зону­вання територій і режим використання земель.

Специфічною формою планування використання та охорони земель є їх зонування, яке здійснюється у межах населених пунктів.

Зонування земель у межах населених пунктів нерозривно пов’язане з плануванням і забудовою територій, правове регулювання яких здійснюється Законом України «Про планування і забудову територій» та іншими норматив­ними актами. Зонування земель реалізується шляхом розроблення відповідного плану, який є елементом місцевих правил забудови. Такі правила є нормативно- правовим актом, який установлює порядок планування і забудови та іншого використання територій, окремих земельних ділянок, а також перелік усіх до­пустимих видів, умов і обмежень забудови та іншого використання територій і окремих земельних ділянок у межах зон, визначених планом зонування.

Місцеві правила складаються з двох частин: текстової та графічної. Саме у текстовій частині місцевих правил забудови визначається перелік переважних і допустимих видів забудови та іншого використання земельних ділянок у межах окремих зон. Що ж стосується графічної частини місцевих правил - плану зо­нування, то на ньому встановлюється поділ території населеного пункту на зони з допустимими та переважними видами використання земельних ділянок.

План зонування та перелік переважних і допустимих видів забудови та іншого використання земельних ділянок розробляються для всієї території на­селеного пункту або окремої його частини.

Для кожної окремої зони згідно з державними будівельними нормами встановлюються єдині умови і обмеження забудови та іншого використання земельних ділянок, які стосуються:

- граничнодопустимої поверховості будинків і споруд та щільності забудови;

- мінімальних відступів будинків і споруд для червоних ліній, ліній регулю­вання забудови, меж суміжних земельних ділянок;

- вимог до впорядкування доріг та під’їздів до будинків і споруд, місць пар- кування транспортних засобів;

- вимог до забезпечення експлуатації інженерно-транспортної інфраструкту­ри, озеленення та впорядкування територій, утримання будинків і споруд;

- переліку обмежень використання земельних ділянок (містобудівних, інженер­них, санітарно-епідеміологічних, природоохоронних, історико-культурних);

- інших вимог

Зонування земель здійснюється відповідно до затверджених в установ­леному законом порядку стандартів, норм і правил, і є одним з основних до­кументів стратегічного управління.

До землевпорядних дій із зонування земель відноситься також кадастро­ве зонування. Кадастрове зонування включає:

• встановлення меж обмежень щодо використання земель;

• встановлення меж кадастрових зон та кварталів;

• встановлення меж оціночних районів та зон;

• створення системи кадастрових номерів (кадастрова нумерація земельних ділянок).

Порядок кадастрового зонування визначається Державним комітетом України по земельних ресурсах.