Злочини у сфері лісовикористання, захисту рослинного і тваринного світу

Знищення або пошкодження об’єктів рослинного світу (ст. 245 КК).

Основний безпосередній об'єкт цього злочину – це встановлений порядок охорони і відтворення лісу як важливого екологічного й економічного багатства, тобто порядок використання у господарських, рекреаційних захисних, санітарно-гігієнічних цілях лісів і зелених насаджень та їх охорони. Додатковими факультативними об’єктами цього злочину можуть бути життя і здоров’я особи, громадська безпека, власність, інші блага.

Предмет злочину є об’єкти рослинного світу: лісові масиви (це деревостани та чагарники, що покривають земельні ділянки), зелені насадження навколо населених пунктів (це деревно-чагарникові рослини і трав’яна рослинність природного або штучного походження), вздовж залізниць (це насадження, зокрема у вигляді захисних смуг вздовж залізниць, автомобільних доріг, каналів, інших водних об’єктів, гідротехнічних споруд, полезахисних лісових смуг тощо), стерні (це нижні частини стеблин зернових культур, що залишилися на корені після збирання врожаю), сухі дикоростучі трави, рослинність або її залишки на землях сільськогосподарського призначення. Предметом цього злочину можуть бути визнані зелені насадження, розташовані вздовж транспортних магістралей, водних об’єктів, у містах та інших населених пунктах, навколо еколого-небезпечних об’єктів, за умови, що вони не відносяться до лісів. Предметом злочину не визнаються зелені насадження міст та інших населених пунктів за умови, що вони не віднесені до категорії лісів (міські парки, парки культури і відпочинку, ботанічні сади, сади житлових районів, сквери, бульвари, насадження на територіях шкіл, дитячих закладів, спортивних споруд, промислових підприємств тощо, вздовж вулиць, ліній електропередач високої напруги тощо). Знищення або пошкодження зазначених зелених насаджень за наявності підстав слід кваліфікувати як відповідний злочин проти власності.

Об’єктивна сторона слід виходити з того, що вона полягає у знищенні або пошкодженні об’єктів рослинного світу вогнем чи іншим загальнонебезпечним способом. Під знищенням розуміють повну втрату такими об’єктами свого екологічного, господарського та культурно-естетичного значення, через що вони перестають бути часткою природи, а під пошкодженням – заподіяння їм такої шкоди, яка значно погіршує їх якість, зменшує їх цінність, наприклад, коли припиняється ріст дерев і чагарників, коли вони засихають, трухлявіють або хворіють, коли ліс стає непридатним для проживання в ньому диких тварин тощо. Поняття знищення і пошкодження використовуються для позначення одночасно і суспільно небезпечного діяння, і шкідливих наслідків. Знищення або пошкодження лісових насаджень вогнем охоплює підпал, тобто свідоме спричинення пожежі шляхом застосування джерел вогню до лісу, якщо при цьому існувала загроза життю або здоров’ю людей чи заподіяння значних матеріальних збитків; необережне поводження з вогнем, порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки у лісах (розведення багаття у невстановлених місцях, заправка в лісах транспортних засобів пальним тощо). Інший загальнонебезпечний спосіб – це такий спосіб знищення або пошкодження лісових насаджень, який за силою свого руйнуючого впливу на флору та негативними для неї наслідками можна прирівняти до пожежі (наприклад, вибух, затоплення, обвал). Знищення або пошкодження лісових масивів у інший, ніж зазначені, спосіб, утворює склад відповідного адміністративного проступку (ст.ст. 65, 65-1, 66, 72 КУпАП). При відмежуванні злочину, передбаченого ст. 245 КК (у разі знищення або пошкодження об’єктів рослинного світу вогнем), від знищення або пошкодження лісу внаслідок необережного поводження з вогнем, а також порушення вимог пожежної безпеки в лісах, що призвело до виникнення лісової пожежі або поширення її на значній площі (ч. 2 ст. 77 КУпАП), слід виходити з того, що суспільна небезпека розглядуваного злочину визначається не тільки способом, а й кількісними, якісними і вартісними параметрами шкоди, заподіяної лісовим ресурсам.

Злочин визнається закінченим з моменту, коли настали вказані суспільно небезпечні наслідки.

Суб’єкт злочину загальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною або необережною формою вини. Психічне ставлення до загибелі людей або інших тяжких наслідків (ч. 2 ст. 245 КК) як правило є необережним. Якщо винна особа передбачає і бажає або свідомо допускає настання наслідків у виді позбавлення життя іншої людини або тяжких тілесних ушкоджень, її дії треба додатково кваліфікувати за ст.ст. 115 КК або 121 КК.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 245 КК) є спричинення загибелі людей, масової загибелі тварин або інших тяжких наслідків.Про зміст цих кваліфікуючих ознак див. положення передбачені статтями 239 КК.

Незаконна порубка лісу (ст. 246 КК).

Об'єктом злочину є встановлений порядок раціонального використання лісів, їх охорони та відтворення для теперішніх і майбутніх поколінь.

Предметом злочину є дерева і чагарники, що ростуть у лісі, захисних та інших лісових насадженнях, у заповідниках або на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, а також в інших особливо охоронюваних лісах, є живими і не відділеними від коріння. Дерева - це багаторічні рослини, що мають постійний твердий дерев'янистий стовбур або стебло, яке має гілки і зазвичай виростає до певної висоти. Чагарники - значна, чітко не окреслена територія земної поверхні, покрита змішаною багаторічною дикоростучою рослинністю, що не має чітко вираженого головного стовбура.

Не визнаються предметом цього злочину мертві стовбури дерев та їх частини, а також мертві частини чагарників.

З об'єктивної сторони злочин виражається 1) у незаконній порубці дерев і чагарників, що заподіяло істотну шкоду, а також 2) у вчиненні цих дій у заповідниках або на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, або в інших лісах, що особливо охороняються.

Порубка являє собою не тільки відокремлення дерев або чагарників від кореня, алей їх пошкодження до ступеня припинення росту. Незаконною визнається порубка лісу, яка здійснюється: а) фізичними особами або представниками юридичної особи без спеціального дозволу (лісорубного квитка, ордера); б) за наявності спеціального дозволу, але з недотриманням передбачених у ньому вимог щодо території (зони порубки), способу (наприклад, шляхом викорчовування)» строків, породи чи об'єму дерев та/або чагарників; в) уповноваженими на проведення санітарно-оздоровчих заходів (зокрема, вибіркових та/або суцільних санітарних рубок, ліквідації захаращеності) особами, але без дотримання ними вимог, передбачених п.п. 5-34 Санітарних правил в лісах України, затверджених постановою КМУ від 27 липня 1995 р. № 555. Відповідно до абз. 1, 2 п. 9 постанови ПВСУ «Про судову практику у справах про злочини та ніші правопорушення проти довкілля» від 10 грудня 2004 р. № 17 кримінальна відповідальність за незаконну порубку лісу настає у випадках, коли остання здійснювалася з порушенням нормативних актів, які регулюють порядок порубки дерев і чагарників, у лісах, захисних та інших лісових насадженнях (якщо при цьому заподіяно істотну шкоду), або в заповідниках чи на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, або в інших особливо охоронюваних лісах. Зокрема, визнається незаконною порубка дерев і чагарників, вчинена: без відповідного дозволу; з дозволом, виданим із порушенням чинного законодавства; до початку чи після закінчення установлених у дозволі строків; не на призначених ділянках чи понад установлену кількість; не тих порід дерев, які визначені в дозволі; порід, вирубку яких заборонено.

Незаконна порубка дерев і чагарників у лісах, захисних та інших лісових насадженнях вважається закінченим злочином з моменту настання внаслідок цих дій істотної шкоди, а вчинення таких дій у заповідниках або на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, або в інших особливо охоронюваних лісах — з моменту відокремлення дерев та/або чагарників від кореня, а також їх пошкодження до ступеня припинення росту.

Згідно з абз. З п. 9 постанови ПВСУ «Про судову практику у справах про злочини та ніші правопорушення проти довкілля» від 10 грудня 2004 р. № 17, шкода визнається істотною, коли: були знищені певні види дерев у тій чи іншій місцевості; погіршилися породний склад, якість, захисні, водоохоронні й інші екологічні властивості лісу; виникли труднощі у відтворенні заліснення в певній місцевості; знизилась якість атмосферного повітря; змінились ландшафт місцевості, русло річки; сталась ерозія ґрунту; тощо. Якщо внаслідок незаконної порубки дерев, чагарників у лісах, захисних та інших лісових насадженнях істотна шкода не настала, винна особа за наявності до того підстав несе відповідальність за ст.ст. 64-67 КУпАп.

Вирішуючи питання про те чи є шкода істотною, суди повинні враховувати не тільки кількісні та вартісні критерії, а й інші обставини, що мають значення для вирішення цього питання (абз. 1 п. 5 постанови ПВСУ «Про судову практику у справах про злочини та ніші правопорушення проти довкілля» від 10 грудня 2004 р. № 17). Істотна шкода незаконної порубки дерев і чагарників визначається у кожному конкретному випадку з урахуванням таких критеріїв: кількості вироблених дерев та/або чагарників; цінності їх породи; діаметру дерев на пні; групи лісу; розмірів витрат, виділених, наприклад, на засадження території, новими рослинами; розмірів шкоди, заподіяної довкіллю. В останньому випадку шкода, заподіяна незаконною порубкою лісу, обчислюється за таксами, затвердженими постановами КМУ, зокрема, постановою «Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству» від 5 грудня 1996 р № 1464.

На практиці виникають ситуації, коли незаконні порубки дерев допускаються постійними або тимчасовими лісокористувачами при здійсненні рубок виділеного лісосічного фонду або веденні лісового господарства. У даному випадку за рубку дерев на непризначених для цього ділянках, рубку без лісорубного квитка (ордера) або не в такій кількості і не тих дерев, що зазначені в матеріалах відведення, а також за пошкодження цих дерев до ступеня припинення росту розмір /Завданих збитків визначається відповідно до глави 8 Правил відпуску деревини на пні в лісах України, затверджених постановою КМУ від 29 липня 1999 р. № 1378 (зокрема, десятикратна таксова вартість незаконно зрубаної або пошкодженої деревини). Крім того, у таких випадках необхідно надавати юридичну оцінку діям відповідальної службової особи підприємства-лісокористувача.

Порубка дерев і чагарників на територіях, не віднесених до лісового фонду (ст.4 ЛК України), не тягне відповідальності за ст. 246 КК. За наявності відповідних підстав такі дії можуть бути кваліфіковані як крадіжка, самоправство тощо. Заволодіння деревами, зрубаними та підготовленими до складування або вивезення, залежно від обставин справи слід кваліфікувати за відповідними частинами ст. 185 або іншими статтями, якими передбачено відповідальність за вчинення злочинів проти власності (абз. 4,5 п. 9 постанови ПВСУ «Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля» від 10 грудня 2004 р. № 17).

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини.

Суб'єктом даного злочину є фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Вчинення службовими особами незаконної порубки лісу, внаслідок чого заподіяно істотну шкоду, охоплюється ст. 246 і додаткової кваліфікації за ч. 1 ст. 364 не потребує. Ті самі діяння, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, утворюють сукупність злочинів, передбачених ст. 246 та ч. 2 ст. 364 КК.

Незаконна порубка лісу, вчинена службовими особами при перевищенні влади або службових повноважень, утворює сукупність злочинів, передбачених ст. 246 та ст. 365 КК.

Порушення законодавства про захист рослин (ст. 247 КК).

Об'єктом цього злочину є встановлений порядок боротьби зі шкідниками і хворобами рослин, а також порядок захисту рослин.

Предмет злочину - сукупність дикорослих дерев та природних рослинних угруповань усіх видів несільськогосподарського призначення, судинних рослин, мохоподібних, водоростей, лишайників, грибів, а також їх місцезростання.

Об'єктивна сторона злочину характеризується діяннями у таких формах: 1) порушення правил, установлених для боротьби зі шкідниками і хворобами рослин, із спричиненням тяжких наслідків; 2) порушення інших вимог законодавства про захист рослин, що спричинило тяжкі наслідки.

Шкідники рослин - це види тварин, комах, кліщів, мікроорганізмів, здатних заподіяти шкоду рослинам, чагарникам, деревам та продукції рослинного походження, збитки від якої економічно доцільно відвернути. Хвороби рослин - порушення нормального обміну речовин у рослинах під впливом фітопатогенів (вірусів, бактерій, грибів) або несприятливих умов навколишнього середовища.

З метою обмеження розплодження шкідників та поширення збудників хвороб рослин, які можуть завдати значної шкоди рослинам або рослинній продукції, встановлюється спеціальний правовий режим (карантин), що передбачає систему державних заходів, спрямованих на захист рослин. Захист рослин - комплекс організаційно-господарських, агротехнічних, селекційних, фізичних, біологічних, хімічних та інших методів, засобів та спеціальних заходів, спрямованих на захист рослинного світу від шкідників, хвороб та бур'янів. Основними вимогами законодавства щодо захисту рослин є: додержання технології вирощування рослин, екологічне та економічне обгрунтування доцільності захисту рослин від шкідливих організмів, обов'язковість здійснення заходів щодо захисту рослин, суворе додержання регламентів зберігання, транспортування та застосування засобів захисту рослин, збереження корисної флори і фауни) недопущення пошкодження рослин, погіршення їх стану та забруднення продукції рослинного походження і довкілля надмірною кількістю засобів захисту рослин.

Склад злочину - матеріальний. Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких наслідків.

Питання про визнання наслідків тяжкими має вирішуватись у кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи. При цьому обов'язковому врахуванню підлягає: характер шкоди, заподіяної рослинному світу; розмір збитків, що є наслідком зараження хворобами або загибелі значної частини лісу чи посівів, насаджень інших культур тощо.

Диспозиція ст. 247 КК є бланкетною, тому необхідно встановити, які конкретно правила, встановлені для боротьби з хворобами і шкідниками рослин, порушив суб'єкт і які з них є причиною настання тяжких наслідків.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною виною щодо порядку боротьби зі шкідниками і хворобами рослин, а також щодо захисту рослин і непрямим умислом чи необережністю - щодо настання тяжких наслідків.

Суб'єктом злочину можуть бути як фізичні осудні особи, які досягли 16-річного віку, так і службові особи, на яких покладені обов'язки по здійсненню заходів щодо дотримання спеціальних правил боротьби зі шкідниками і хворобами рослин, а також та інших вимог законодавства про захист рослин (державні інспектори з карантину рослин, головні та провідні спеціалісти та спеціалісти усіх категорій прикордонних областей тощо).

Незаконне полювання (ст. 248 КК).

Безпосереднім об’єктом цього злочину є встановлений порядок охорони, раціонального використання і відтворення тваринного світу суходолу – диких звірів і птахів як невід’ємної складової частини довкілля.

Предмет – дикі звірі та птахи, які охороняються законом і перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах (у штучно створених ізольованих ділянках) у межах мисливських угідь і можуть бути об’єктами полювання. Не є предметом злочину: 1) комахи, плазуни, земноводні, риби, водні безхребетні тварини, морські ссавці; 2) шкідливі звірі і птахи, які не охороняються кримінальним законом, хоч їх відстріл і відлов відбувається у встановленому порядку (наприклад, ховрахи, хом'яки, криси, тушканчики, бродячі собаки і коти, сороки, сірі ворони, граки); 3) мисливські тварини у неволі (які утримуються у розплідниках, вольєрах, зоопарках, на фермах тощо). В останньому випадку дії особи, яка незаконно заволодіває дикими тваринами чи птахами, можуть бути кваліфіковані як відповідний злочин проти власності.

Об’єктивна сторона злочину виражається у:

1) порушенні правил полювання, якщо воно заподіяло істотну шкоду. Цей вид використання тваринного світу здійснюється без належного дозволу, в заборонений час, у недозволених місцях, забороненими знаряддями або способами тощо. Полювання без належного дозволу має місце тоді, коли воно здійснюється самовільно, без належного документа, виданого уповноваженим органом. Незаконність полювання слід вбачати і в тому разі, коли воно відбувається з відступом від умов, зазначених у дозвільних документах, наприклад добування тварин, які не зазначені у ліцензії або понад встановлену у дозволах норму, або в угіддях, не зазначених у дозволі. Полювання в заборонений час означає, що воно здійснюється тоді, коли займатись полюванням на будь-яких тварин заборонено: взагалі (наприклад, у темний період доби (пізніше години після заходу сонця і раніше години до його сходу) або на тварин, які зазнають лиха); у строки, протягом яких забороняється полювати на певних видів диких звірів і птахів. Полювання у недозволених місцях – це полювання у таких місцях, де воно взагалі заборонено, або де для цього потрібен спеціальний дозвіл. Забороненими слід визнавати ті знаряддя і способи, якими полювати взагалі не дозволяється або які заборонено використовувати для відстрілу чи відлову певних об’єктів тваринного світу.

Істотною шкодою у ст. 248 КК, якщо вона полягає у заподіянні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка у двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Такою шкодою, зокрема, можуть бути визнані: зникнення того чи іншого виду тварин у певній місцевості; знищення місць компактного проживання та розмноження звірів і птахів, їхніх жител, споруд; руйнування об’єктів природного середовища; знищення тварин, відтворення яких з урахуванням особливостей або чисельності того чи іншого виду (видів) пов’язане зі значними труднощами; тощо. Якщо внаслідок незаконного полювання істотна шкода не настала, винна особа за наявності до того підстав може нести відповідальність за ч. 1 або ч. 2 ст. 85 КпАП (абз. 3 п. 10 ППВСУ від 10 грудня 2004 р. № 17). За незаконне полювання в заповідниках чи на інших територіях та об’єктах природно-заповідного фонду або на звірів, птахів чи інші види тваринного світу, занесені до Червоної книги України, кримінальна відповідальність настає незалежно від того, чи мали місце шкідливі наслідки;

2) незаконному полюванні в заповідниках або на інших територіях та об’єктах природно-заповідного фонду;

3) полюванні на звірів, птахів чи інші види тваринного світу, що занесені до Червоної книги України.

Загалом під поняттям “полювання” розуміють дії людини, спрямовані на вистежування, переслідування з метою добування і власне добування (відстріл, відлов) мисливських тварин (тобто диких звірів та птахів, які можуть бути об’єктами полювання), що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах (ст. 1 Закону України від 22 лютого 2000 р. № 1478-ІІІ “Про мисливське господарство та полювання”). До полювання прирівнюється перебування осіб: у межах мисливських угідь, у тому числі на польових і лісових дорогах (крім доріг загального користування), з будь-якою стрілецькою зброєю або з капканами та іншими знаряддями добування звірів і птахів, або з собаками мисливських порід чи ловчими звірами та птахами, або з продукцією полювання; на дорогах загального користування з продукцією полювання або з будь-якою зібраною розчохленою стрілецькою зброєю (ст. 12 названого Закону) (абз. 2 п. 10 ППВСУ від 10 грудня 2004 р. № 17).

Документами на право полювання є: посвідчення мисливця; щорічна картка обліку добутої дичини і порушень правил полювання з позначкою про сплату державного мита; дозвіл на добування мисливських тварин (ліцензія, відстрільна картка тощо); відповідний дозвіл на право користування вогнепальною мисливською зброєю; паспорт на собак мисливських порід, інших ловчих звірів і птахів з відміткою про допуск до полювання у поточному році у разі їх використання під час полювання. Ліцензія з незаповненими реквізитами, виправленнями, простроченими термінами полювання або не зареєстрована у відповідних журналах, вважається недійсною, а полювання за нею – незаконним. Відстріл та відлов хижих і шкідливих тварин, добування мисливських тварин для наукових потреб або переселення у нові місця перебування може здійснюватись у встановленому порядку поза межами мисливського сезону.

Злочин вважається закінченим: 1) у разі порушення правил полювання (вчинення злочину у першій формі), – з моменту заподіяння істотної шкоди (матеріальний склад злочину); 2) у разі вчинення злочину у другій формі, з моменту вчинення дій, що утворюють незаконне полювання в заповідниках або на інших територіях та об’єктах природно-заповідного фонду (формальний склад злочину); 3) у разі вчинення злочину у третій формі, – з моменту полювання на звірів, птахів чи інші види тваринного світу, що занесені до Червоної книги України, незалежно від того, чи були фактично здобуті відповідні мисливські тварини (формальний склад злочину).

Суб’єкт цього злочину загальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Це можуть бути громадяни України, громадяни іноземних держав, особи без громадянства. Іноземці можуть здійснювати полювання на території України відповідно до Правил організації полювання та надання послуг іноземним туристам-мисливцям, затверджених наказом Державного комітету лісового господарства України від 9 вересня 1999 р. № 83 (в редакції наказу від 8 вересня 2000 р. № 101).

Суб’єктивна сторона в його першій формі характеризується умислом щодо діяння та непрямим умислом або необережністю щодо наслідків у вигляді заподіяння істотної шкоди, а в другій та третій формах – лише прямим умислом.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 248 КК) є його вчинення:

1) службовою особою з використанням службового становища (дії службових осіб, котрі вчинили їх із використанням свого службового становища не повинні кваліфікуватися також за відповідними статтями КК, якими передбачено відповідальність за злочини у сфері службової діяльності);

2) за попередньою змовою групою осіб;

3) способом масового знищення звірів, птахів чи інших видів тваринного світу. Під способом масового знищення звірів, птахів, риби, інших видів тваринного світу (ч. 2 ст. 248 та 249 КК) треба розуміти такі дії, які здатні спричинити чи спричинили загибель великої кількості представників дикої фауни, знищення популяції або певного виду тваринного світу в тій чи іншій місцевості чи водоймі, наприклад: застосування отруйних або вибухових речовин, газу, диму, електроструму, автоматичної зброї, спрямування стада тварин на болото, тралення риби за допомогою заборонених прийомів тощо). При вирішенні питання про те, чи здійснювалося незаконне полювання або рибальство способом масового знищення, слід ретельно досліджувати характерні властивості застосованих знарядь, зокрема їхню руйнівну силу, характер взаємодії з оточуючим середовищем, обсяги шкідливого впливу на довкілля тощо (п. 13 ППВСУ від 10 грудня 2004 р. № 17);

4) з використанням транспортних засобів (тобто вертольотів, автомашин, мотоциклів, моторних човнів, тракторів тощо, і при цьому саме ці транспортні засоби застосовувалися для вистежування, переслідування, добування звірів або птахів, наприклад, для підсвічування мішеней фарами автомобіля);

5) особою, раніше судимою за цей злочин(вчинюється особою, яку вже було засуджено за ст. 248 КК, і судимість з неї не знята і не погашена у встановленому порядку).

Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (ст. 249 КК).

Безпосередній об’єкт цього злочину – встановлений порядок раціонального використання, охорони і відтворення риб та інших об’єктів водної фауни як важливої складової частини навколишнього природного середовища.

Предметом злочину виступають водні живі ресурси, тобто організми, життя яких постійно або на окремих стадіях розвитку неможливе без перебування (знаходження) у воді (риби різних видів на всіх стадіях свого розвитку, морські ссавці, ракоподібні і голкошкірі водні безхребетні тварини, молюски, промислові морські рослини і водорості, які використовуються для виготовлення продуктів харчування, добрив, медичних препаратів і які підлягають спеціальному правовому захисту). Предметом злочину не визнаються: а) водні організми, добування яких нормативними актами не регламентується (планктон, шкідливі види риб, жаби); кормові угіддя, місця зимування, нерестові ділянки, тобто ділянки водних об'єктів, де відбувається розмноження риб та інших водних живих ресурсів; водоплаваючі птахи, а також бобри, ондатри, хохулі, видри, які є хутровими звірами їх незаконний вилов чи відстріл тягне відповідальність за незаконне полювання – ст. 248 КК); б) риби та інші водні живі організми, які завдяки вкладеній праці людини вже не виступають як природні багатства в їх природному стані, а включені у виробничо-трудовий процес і набули внаслідок цього якості товару. Дії осіб, винних у незаконному вилові риби, добуванні водних тварин, що вирощуються підприємствами, організаціями або громадянами у спеціально влаштованих чи пристосованих водоймах, або заволодіння рибою, водними тваринами, відмовленими цими організаціями, підлягають кваліфікації як викрадення або інший злочин проти власності.

Об’єктивна сторона злочин характеризується сукупністю трьох ознак:

1) діяння – незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (це дії, які полягають у вилученні (ловля, збирання, добування тощо) будь-якими знаряддями (промисловими, любительськими, забороненими) водних живих ресурсів із природного середовища);

2) наслідки у вигляді істотної шкоди;

3) причинний зв’язок між діянням і наслідками.

Зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом визнається кримінально караним за умови його незаконності. Під незаконним заняттям рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (ст. 249 КК) треба розуміти таке вилучення водних живих ресурсів із природного середовища, яке здійснюється з порушенням чинного законодавства, що регулює порядок і умови промислового, любительського, спортивного рибальства, іншого використання водних живих ресурсів. Зокрема, незаконним є промисел, який здійснюється всупереч існуючим правилам: без належного на те дозволу, в заборонений час, у недозволених місцях, із застосуванням заборонених знарядь лову, з перевищенням установлених лімітів чи норм вилову (абз. 1 п. 12 ППВСУ від 10 грудня 2004 р. № 17). Під промислом розуміються як один акт добування риби, тварин чи рослин, так і неодноразове вчинення таких дій.

Відповідальність за злочин, передбачений ст. 249 КК, настає лише за умови, що діями винної особи заподіяно істотну шкоду. На те, що шкода є істотною, можуть вказувати, зокрема, такі дані: знищення нерестовищ риби; вилов риби в період нересту, нечисленних її видів або тих, у відтворенні яких є труднощі; добування великої кількості риби, водних тварин чи рослин або риби чи тварин, вилов яких заборонено; тощо(1). Якщо внаслідок вчинених дій істотна шкода не настала, винна особа за наявності до того підстав може нести відповідальність за ч. 3 або ч. 4 ст. 85 КпАП. Вилов риби чи водних тварин зі спеціально облаштованих або пристосованих водоймищ, у яких вони вирощуються підприємствами, організаціями чи громадянами, за ст. 249 КК кваліфікувати не можна. За наявності відповідних підстав дії винної особи можуть кваліфікуватись як посягання на чужу власність.

Рибальство у заборонений час означає, що воно здійснюється тоді, коли зайняття будь-яким водним добувним промислом заборонено: взагалі (наприклад, забороняється рибальство у новостворених водосховищах до особливого розпорядження, любительський лов дельфінів, тюленів, усіх видів осетрових та їх гібридів, лосося, форелі, харіуса, деяких інших видів риб, всіх видів крабів, устриць та інших видів, занесених до Червоної книги України); у строки, на які встановлено заборону для певних видів водних тварин чи водоймищ (конкретні терміни зайняття водним добувним промислом визначаються за басейно-територіальним принципом і закріплюються у правилах промислового, любительського і спортивного рибальства). До недозволених місць потрібно відносити ті водойми або їх ділянки, в яких водний добувний промисел заборонений завжди або дозволяється лише протягом певного часу. Забороненими слід визнавати ті знаряддя та способи зайняття рибним та іншим водним добувним промислом, якими взагалі не дозволяється користуватись або які не дозволяється застосовувати для добування певних об'єктів водної фауни(пр., лов водних живих ресурсів із застосуванням вибухових і отруйних речовин, електроструму, колючих знарядь лову тощо). Забороняється промислове рибальство способом багрення, за допомогою брязкал і бовтання.

Злочин є закінченим з моменту спричинення істотної шкоди. Незаконне зайняття водним добувним промислом, яке не потягло за собою вказаних наслідків, утворює склад адміністративного правопорушення (ч. 3 або 4 ст. 85 КУпАП). Дії осіб, які скуповують або збувають завідомо незаконно здобуту продукцію водного, рибного чи іншого добувного промислу кваліфікуються за сукупністю ст. 249 КК та ст. 198 КК.

Суб’єкт цього злочину загальний, тобто фізична осудна особа з 16-річного віку. Це можуть бути громадяни України, громадяни іноземних держав, особи без громадянства. Дії службових осіб, які незаконно використовували з метою зайняття водним промислом транспортні засоби, що перебували в їх розпорядженні, мають кваліфікуватися додатково як зловживання службовим становищем, якщо цими діями заподіяно істотної шкоди або тяжких наслідків (ст. 364 КК). Якщо у злочинні угоди з браконьєрами вступають службові особи органів охорони природи або останні самостійно вчинюють незаконне зайняття водним добув ним промислом, вони повинні нести відповідальність не лише за злочин, передбачений ст. 249 КК, а і за відповідний злочин у сфері службової діяльності. Дії осіб, які вчинили опір працівникам міліції або членам громадського формування з охорони громадського порядку при виконанні ними обов’язків по охороні рибних запасів і боротьбі з порушенням правил полювання і рибальства, кваліфікуються за сукупністю ст. 249 КК та ст. 342 КК чи ст. 350 КК.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною формою вини.

Кваліфікуючими ознаками (ч. 2 ст. 249 КК) є вчинення злочину:

1) із застосуванням вибухових, отруйних речовин, електроструму або іншим способом масового знищення риби, звірів чи інших видів тваринного світу (загалом до способів масового знищення риби, звірів чи інших видів тваринного світу потрібно відносити такі прийоми рибальства, які здатні викликати загибель значної кількості водних біоресурсів: застосування вибухових і отруйних речовин, електроструму, спорудження гаток, запруд, спускання води з рибогосподарських водойм, спосіб тралення при ловлі закидними неводами і волокушами із суден, одночасне або чергове закидання неводів з протилежних берегів “у замок”, перекриття будь-якими засобами чи знаряддями лову більше 2/3 ширини русла річки або протоки тощо);

2) особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею(коли незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом здійснюється особою, яку вже було засуджено за цей злочин, і судимість з неї не знята і не погашена у встановленому законом порядку).

Проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів (ст. 250КК)

Об'єктом злочину є встановлений порядок проведення вибухових робіт, спрямований на охорону рибних запасів або деяких водних тварин.

Предмет злочину - риба та деякі водні тварини, що перебувають у стані природної волі. Рибні запаси - це кількість живої риби - об'єкта рибного господарства, - яка утримується у водних об'єктах з метою одержання різних видів харчової, кормової, технічної та медичної продукції, а також створення умов для задоволення матеріальних, рекреаційних та оздоровчих потреб населення,

Об'єктивна сторона злочину полягає у проведенні вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів або деяких водних тварин.

Вибуховими роботами є діяльність, пов'язана з використанням вибухових матеріалів (речовин) у промислових цілях. Згідно з абз. З ч. 2 ст. 26 Гірничого Закону вибухові (підривні) роботи проводяться за спеціальними проектами із зазначеними параметрами буропідривного комплексу та в суворій відповідності з єдиними правилами безпеки при підривних роботах. Вимоги щодо здійснення вибухових робіт у рибогосподарських водоймах містяться у Правилах використання водойм, наданих колгоспам, радгоспам та іншим сільськогосподарським підприємствам і організаціям, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР від 23 березня 1959 р. № 402 в редакції від 21 червня 1983 р. № 275.

Слід звернути увагу, що згідно з наказом Державного комітету України по водному господарству від 5 вересня 2005 р. № 257 втратило чинність Положення про порядок видачі дозволу на будівельні, днопоглиблювальні і вибухові роботи, видобування піску, гравію, прокладання кабелів, трубопроводів та інших комунікацій на землях водного фонду, затверджене наказом Державного комітету України по водному господарству від 29 лютого 1996 р. № 29, яким передбачалось, що вибухові роботи (зокрема, пов'язані з будівництвом, поглибленням дна, видобуванням корисних копалин (крім піску, гальки і гравію в руслах малих та гірських річок), прокладанням кабелів, трубопроводів, інших комунікацій) на землях водного фонду, в тому числі на прибережних захисних смугах, земельних ділянках дна річок, озер, водосховищ, морів та інших водних об'єктів могли проводитись лише за умови отримання дозволу (п. 2). Такий дозвіл видавався органами водного господарства за погодженням з: місцевими органами виконавчої влади, державними органами охорони навколишнього природного середовища, геології, земельних ресурсів, відповідними водокористувачами, власниками землі і землекористувачами - у всіх випадках; відповідними органами Мінрибгоспу - при проведенні робіт на рибогосподарських водоймах; відповідними органами Мінтрансу - при проведенні робіт на судноплавних водних шляхах; Держкомгідрометом України і його органами на місцях - при проведенні робіт в охоронних зонах гідрометеорологічних станцій; відповідними органами МОЗ - при проведенні робіт у зонах призначених для задоволення питних, побутових та інших потреб населення та віднесених до категорії лікувальних, а також у межах зон санітарної охорони курортів та джерел централізованого водопостачання. Якщо вибухові роботи проводяться на водних об'єктах загальнодержавного значення, то відповідний дозвіл видають басейнові водогосподарські об'єднання, а на водних об'єктах місцевого значення - облводгоспи (п. 3). Вибухові роботи виконувались заявником після здійснення заходів щодо попередження небезпечних екзогенних геологічних процесів (зсувів ґрунту, обвалів берегів тощо). А проведення вибухових робіт під час льодоходу чи здійснення протиповеневих та протипаводкових заходів дозволялося після погодження з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства. Видача дозволу на проведення робіт на землях водного фонду здійснювалась за умови виконання водоохоронних заходів, що передбачали недопущення: порушення стійкості прибережних схилів (берегообвалення, ерозійні, зсувні процеси, осідання); утворення зосереджених будь-яких забруднюючих речовин, сміття, дерев, кущів від вирубок на будівельних майданчиках та трасах; створення навіть тимчасових перетинів водних потоків; перекриття вільної течії води через допропускні споруди різних типів та прольоти мостів; затоплення та підтоплення прибережних територій (п.п. 4,8 та 10 зазначеного Положення про порядок видачі дозволу на будівельні, днопоглиблювальні і вибухові роботи, видобування піску, гравію, прокладання кабелів, трубопроводів та інших комунікацій на землях водного фонду, що втратило чинність на підставі Державного комітету України по водному господарству від 5 вересня 2005 р. № 257).

На сьогодні механізм видачі дозволу на будівельні, днопоглиблювальні роботи, видобування піску і гравію, прокладання кабелів, трубопроводів та інших комунікацій на землях водного фонду визначений Порядком видачі дозволів на Проведення робіт на землях водного фонду, який затверджений постановою КМУ від 12 липня 2005 р. № 557. Дія цього Порядку поширюється на випадок проведення робіт, пов'язаних з: природоохоронною та протипаводковою діяльністю, яку провадять органи Державного комітету України по водному господарству; безпекою судноплавства на внутрішніх водних шляхах України; будівництвом і реконструкцією водних об'єктів у лісах для протипожежних цілей (п. 2). Згідно з п. З названого Порядку, дозволи видаються: а) територіальними органами Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства за погодженням з територіальними органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища України та Державного комітету України по водному господарству — у разі проведення на землях водного фонду робіт з будівництва об'єктів гідротехнічного, гідрометричного та лінійного призначення; б) територіальними органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища — у разі проведення робіт на землях прибережних захисних смуг морів і на землях, зайнятих морями; в) територіальними органами Державного комітету України по водному господарству за погодженням з територіальними органами Міністерства охорони навколишнього природного середовища - у разі проведення днопоглиблювальних робіт, видобування піску і гравію, прокладання кабелів, трубопроводів та інших комунікацій (крім будівельних робіт та робіт на землях прибережних захисних смуг морів і на землях, зайнятих морями). Дозвіл видається за умов недопущення: порушення стійкості прибережних схилів (берегообвали, ерозійні та зсувні процеси, осідання); зосередження будь-яких забруднюючих речовин, сміття, деревини тощо; утворення перетинів водних потоків; перекриття течії води через водопропускні споруда різних типів та прогони мостів; затоплення та підтоплення прибережних територій (п. 4 цього Порядку).

Відповідно до підпункту 9.14.7 п. 9 Правил промислового рибальства в рибогосподарських водних об'єктах України, затверджених наказом Державного комітету рибного господарства України від 18 березня 1999 р. № 33 забороняється здійснювати вибухові роботи в рибогосподарських водних об'єктах без погодження з державними органами рибоохорони, за винятком проведення невідкладних днопоглиблювальних робіт для підтримки судноплавства на обмілілих ділянках річок. Про проведення вибухових робіт у зазначених випадках потрібно негайно повідомити державні органи рибоохорони.

Склад даного злочину є формальним, тому злочин вважається закінченим з моменту проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів або диких водних тварин.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною або необережною формою вини.

Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, якій на момент вчинення злочину виповнилося 16 років.

Проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів або диких водних тварин, якими 1) була створена загроза загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків, 2) було заподіяно шкоду здоров'ю потерпілого або 3) було спричинено загибель людей або інші тяжкі наслідки, кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених ст. 250 КК та (у перших двох випадках) ч. 1 ст. 272 або (у третьому випадку) ч. 2 ст. 272 КК.

Порушення ветеринарних правил (ст. 251 КК).

Основним безпосереднім об’єктом злочину є встановлений порядок захисту тваринного світу в частині дотримання ветеринарних правил, попередження і боротьби із заразними хворобами диких і свійських тварин, а додатковими факультативними безпосередніми об’єктами можуть бути здоров’я населення (у разі поширення безпосередньо або через інфіковані продукти тваринництва хвороб, здатних передаватись від тварин людям) та інші блага.

Предметом злочину є: тварини (свійські, дикі, сільськогосподарські, зоопаркові, циркові, лабораторні тощо), птиця, інші представники фауни, здоров’я яких охороняється спеціальними правилами (бджоли, риби, раки, молюски, шовкопряди), їхні ембріони, запліднена ікра; продукти тваринного походження (м’ясо і м’ясопродукти, молоко і молокопродукти, рибопродукти, яйця, продукти бджільництва); сировина тваринного походження (шкіра, кістки, кров); корми тваринного походження і кормові добавки.

Кваліфікуючи цей злочин за об’єктивною стороною, треба звернути увагу, що вона характеризується сукупністю трьох ознак:

1) діяння – порушення ветеринарних правил (може бути вчинене як діями, так і бездіяльністю особи: реалізацією хворих тварин, заражених продуктів і сировини тваринного походження на сільськогосподарському ринку; допущенням ввезення на територію України такої продукції; невжиттям заходів щодо запобігання і ліквідації інфекційних захворювань тварин; не проведенням необхідних лабораторно-діагностичних та радіологічних досліджень харчових продуктів і сировини та інших ветеринарно-санітарних і протиепізоотичних заходів; не проведенням забою тварин, не проведенням знезараження продуктів і сировини тваринного походження чи їх утилізації при встановленні заразних хвороб чи виникненні підозри на наявність особливо небезпечних захворювань тварин тощо); 2) спричинення епізоотії(одночасне розповсюдження інфекційних хвороб серед великої кількості тварин (як домашніх, так і диких) одного чи кількох видів на значній території) або інших тяжких наслідків (втрата поголів’я худоби чи птиці від падежу; масова загибель дичини, бджіл, риби; захворювання людей на хвороби, спільні для людей і тварин; великий розмір шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, тощо). При цьому питання про визнання наслідків порушення ветеринарних правил тяжкими повинно вирішуватись окремо в кожному випадку з урахуванням усіх обставин справи; 3) причиновий зв’язок між діянням і наслідками.

Диспозиція ст. 251 КК є бланкетною, що у кожному конкретному випадку вимагає встановлення того, які саме ветеринарні правила порушені особою і в яких нормативних актах ці правила закріплені. Для притягнення особи до відповідальності за ст. 251 КК потрібно встановити, що спричинення епізоотіїабо тяжких наслідків перебувають у причиновому зв’язку з порушенням ветеринарних правил, а не викликані іншими факторами, наприклад, природними чинниками або діями, які не пов’язані з порушенням таких правил (скажімо, використання води із джерела, забрудненого токсичними речовинами).

Злочин вважається закінченим з моменту спричинення епізоотіїабо тяжких наслідків. Порушення ветеринарних правил, що не спричинило вказаних наслідків, тягне за собою адміністративну відповідальність (ст.ст. 107, 107¹ КУпАП).

Суб’єкт злочину – загальний. Ним можуть бути як службові, так і приватні особи, які досягай 16-річного віку та діяльність яких пов’язана з утриманням, транспортуванням, торгівлею тваринами, із виробництвом, переробкою, зберіганням та реалізацією продуктів і сировини тваринного походження, а також працівники ветеринарної медицини та органів охорони здоров’я.

Із суб’єктивної сторони цей злочин характеризується умислом або необережністю щодо порушення ветеринарних правил та необережністю щодо наслідків.

Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду (ст. 252 КК).

Основний безпосередній об’єкт – встановлений порядок охорони, відтворення і використання об’єктів природно-заповідного фонду України, інших територій та об’єктів, взятих під охорону держави, як специфічних елементів, що мають особливий екологічний статус, а його додатковим факультативним безпосереднім об’єктом можуть бути життя особи або інші блага.

Відносно предмету злочину, то ним є: 1) території, взяті під охорону держави; 2) об’єкти природно-заповідного фонду, які становлять ділянки суходолу і водного простору, природні комплекси, що мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність.

До територій, взятих під охорону держави, належать, зокрема, водно-болотні угіддя загальнодержавного значення (цінні природні комплекси боліт, заплавних лук і лісів, а, також водних об'єктів), наукові об’єкти, що становлять національне надбання, які не піддаються відтворенню і втрата або руйнування яких матиме серйозні негативні наслідки для розвитку науки та суспільства (полігони тощо). До об’єктів природно-заповідного фонду належать: 1) природні території та об’єкти – природні та біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища; 2) штучно створені об’єкти – ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки пам’ятки садово-паркового мистецтва.

Умисне нищення, руйнування чи псування тих об’єктів, які є пам’ятками історії і культури (зокрема, об’єктів садово-паркового мистецтва, ландшафтних об’єктів історико-культурних заповідників, унікальних документальних пам’яток Національного архівного фонду України), потрібно кваліфікувати за ст. 298 КК, а забруднення моря у межах такого об’єкта особливої охорони як виключна (морська) екологічна зона – за ст. 243 КК. Посягання на особливо охоронювані об’єкти рослинного і тваринного світу, занесені до Червоної книги, слід кваліфікувати не за ст. 252 КК, а за статтями цього розділу, що передбачають відповідальність за злочини, предметом яких є зазначені об’єкти (ст.ст. 245 КК, 246 КК, 248 КК, 249 КК). Незаконна порубка лісу та порушення правил охорони надр, якщо при цьому знищуються або пошкоджуються території, взяті під охорону держави та об'єкти природно-заповідного фонду, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 240 КК, ст. 246 КК і ст. 252 КК.

З об’єктивної сторони необхідно враховувати, що вона полягає у знищенні (приведення території чи об’єкта до повної непридатності з втратою можливості відновлення) або пошкодженні (спричинення території чи об’єкту ушкоджень, внаслідок чого вони втрачають свою цінність, але можуть бути відновлені) будь-яким способом (наприклад. механічним, хімічним, біологічним тощо) територій, взятих під охорону держави, та об’єктів природно-заповідного фонду. Необережне знищення чи пошкодження цих територій чи об’єктів утворює злочин, передбачений ст. 196 КК. Порушення правил охорони та використання об'єктів і територій природно-заповідного фонду, не пов’язане з їх умисним знищенням чи пошкодженням, тягне адміністративну відповідальність (ст. 91 КУпАП).

Суб’єкт цього злочину загальний. Ним може бути як службова, так і приватна особа, яка досягла 16-річного віку.

Здійснюючи кваліфікацію вчиненого за суб’єктивною стороною, слід зазначити, що вона характеризується виною у формі умислу (прямого чи непрямого).

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 252 КК) є вчинення його: 1) шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом; 2) зі спричиненням загибелі людей або інших тяжких наслідків.

1) Вирішуючи питання про те, чи є шкода, заподіяна незаконним водним добувним промислом, істотною, потрібно у кожному конкретному випадку враховувати кількість, вартість та екологічну цінність здобутих або знищених водних біоресурсів, визначаючи розмір шкоди, заподіяної водній фауні, слід керуватись спеціальними таксами, затверджені постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду України” від 21 квітня 1998 р. № 521.