Кримінально-правова характеристика приховування злочину (ст. 396) та його відмінність від співучасті у злочині (ст. 26-31)

Приховування злочину – це умисна д-ть, що полягає в активних діях, спрямованих на те, щоб факт злочину або особа, яка його вчинила, не стали відомі правоохоронним органам. Заздалегідь не обіцяне приховування – це згода на здійснення дій, спрямованих на приховування злочину, тобто такі дії відбуваються вже після того, як виконавець вчинив злочин. Об`єкт – суспільні відносини, які забезпечують нормальне функціонування органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, суду а також установ, які виконують судові вироки, рішення. Безпосередній о. – сус. Відносини, що регулюють окремі аспекти д-ті з відправлення правосуддя. Об`єктивна сторона виражається лише в активній діяльності із приховування злочину або злочинця. Злочин визнається закінченим з моменту здійснення зазначених дій незалежно від того, чи досяг своєї мети суб`єкт. (формальний склад). Суб`єктивна сторона – прямий умисел. мета - - перешкодити правоохоронним органам у розкритті злочину. Мотив може бути різним: користь, бажання, щоб конкретна сособа уникла крим в-ті. С уб`єкт фіз особа 16 р. крім тих які зазначені в ч. 2 ст. 396. Поняття приховування злочину дається у ч. 5 ст. 27, відповідно до якої воно може полягати в приховуванні злочинця, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом. КК розрізняє два види приховуванні злочинів: заздалегідь обіцяне і заздалегідь не обіцяне. Перше, відповідно до ч. 5 ст. 27 розцінюється як співучасть у злочині, а саме як пособництво. Заздалегідь не обіцяне приховування визначається як самостійний злочин проти правосуддя у ст. 396.

Види: – злочини, що посягають на конституційні права громадян у сфері правосуддя; - злочини, що посягають на регламентований законодавством порядок всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи; - злочини, що посягають на відносини, пов`язані з виконанням судових рішень і постанов.