Основні теоретичні відомості

На утворення образу сучасного об’єкту архітектури мають вплив елементи, які за послідовністю сприйняття умовно можна розділити на елементи дальнього, середнього і ближнього рівнів. Формування цілісного образу в процесі сприйняття починається із виділення „фігури” із „фону”, тобто окреслення об’єкту. Так, ритмічно пульсуючі лаконічні окреслення сприймаються як ділові і раціональні. Наявність гостро кутових елементів в симетричних лаконічних силуетах надає їм строгості і урочистості, але з відтінком холодності. Отже, на самому дальньому рівні сприйняття вже за силуетом і контурами можна розпізнати об’єкт архітектури.

При ближчому спогляданні глядач сприймає особливості об’єму: уособленість чи цільність, замкненість чи просторову відкритість, їх геометричну форму, розміри, співвідношення і взаємозв’язок, систему побудови просторової структури. Якщо говорити про адміністративні будинки, то на цьому рівні на представницьку функцію споруди вкажуть такі елементи-знаки: оригінальні завершення, дахи, куполи, державна символіка і емблематика на фронтоні, або над будинком (прапор), верхні поверхи, що закінчуються масивним карнизом, вікна, з майже відсутнім переплетінням, реклама, корпоративна символіка тощо.

В процесі наближення до будинку і його подальшого візуального вивчення, на середньому рівні сприйняття, осмислюється фасад будинку, основні композиційні закономірності його побудови. Елементами-знаками представництва на цьому рівні виступають середні поверхи (часто вирішені як головні офіційні, бо вміщують зальні приміщення), форма балконів чи еркерів (їх відсутність не менш красномовна ніж їх наявність), державна чи корпоративна символіка і емблематика, реклама тощо.

Уточнюється семантична сторона твору на ближньому рівні, де головним елементом-знаком представництва є вхід в будинок, та частини, пов’язані із ним: ландшафтні елементи (клумби, ялини, скульптури, тощо), парадні сходи, двері, цоколь, вікна, державна, або корпоративна символіка і емблематика, реклама, декор, вивіска, тощо. На цьому рівні, при розгляданні деталей будівлі, прояснюється набір композиційних засобів, принципи їх використання, пластика поверхні.

За дослідженням О. Тіца та О. Воробйової декор є інтерпретантом архітектурної форми, тому його відсутність є не менш красномовною ніж його збитковість. Розглядаючи сукупність пластичних засобів, які формують образ архітектурного об’єкту, і таких, що розкривають його ідейний зміст, автори поділяють архітектурну пластику на структурну, тематичну і орнаментальну.

Структурна пластика виявляє конструктивно-просторову організацію об’єкту – розділяє поверхню стіни, підкреслює вхід або обмежовує будинок, може органічно входити в систему структури, покриваючи орнаментом окремі її елементи, або доповнювати тематичну композицію. Структурна пластика набуває свого максимального семантичного значення в карнизах і фризах та у частому використанні вертикальних пілонів-ребер, як праобразу класичних колон на фасадах. Її значення в створенні ідейно-художнього образу має непрямий характер. В силу не зображуваних форм вона може лише підсилити загальну ідейну концепцію, що отримала вираження в об’ємній композиції твору.

Тематична пластика – включає в зображення сюжетні або символічні рельєфи. Останні найчастіше займають добре видні місця в композиції, фіксуючи головні вісі, підкреслюючи входи, акцентуючи увагу на значних фрагментах будівлі. Вона має найбільші можливості для конкретизації інформації, так як її мова використовує історико-літературні і фольклорні сюжети, символічні і міфологічні образи, а також явища сучасного життя. Тематична пластика виражає семантичні аспекти і розкриває образ будівлі. Вона широко використовувалась у всі часи – від скульптури античних фронтонів, романських і готичних тимпанів, фризів класицизму, масок модерну до сучасних композицій із скла, бетону, кераміки та сталі.

При аналізі об’єктів представницької архітектури виявлено, що для головних споруд формації, в завершеннях використовуються фігури вождів, а сам будинок стає постаментом для фігури (конкурс на проект Будинку Рад в 30-і роки, в СРСР (рис.1).

Рис. 1. Один із варіантів проекту Палацу Рад СРСР

(арх. Щуко Б. та Гельфрейх О.), 1930-і роки

Менш значні будинки, або ті, що знаходяться на деякій відстані від головного центру завершуються шпилями, баштами, антенами. В наш час оригінальні завершення дають змогу виділитись офісному представницькому об’єкту із рівновисокої з ним рядової забудови, акцентувати місце і будівлю, стати міським орієнтиром.

Більшості декоративних деталей, (особливо тих, що знаходяться перед входом в будинок, чи на його головному фасаді) як скульптурних, так і живописних з давнини надавалось символічне охоронне значення. У давньоєгипетському зодчестві навіть перед входами в невеликі сакральні спорудження створювали своєрідні акценти-стели, що мали охоронне значення. Такі форми прикрашалися ієрогліфічними зображеннями, символами божественних сил. В середньовіччя вхід в замок зміцнювався вежами, що спеціально влаштовуються обрамляючи його. В епоху бароко символами охорони стають скульптури левів перед будинками, а в класицизмі, як і в усіх його реінкарнаціях – колони портику. На початку ХХ ст. охоронну функцію виконували маскарони, а в ІІ пол. ХХ ст., коли вхід в представницьку будівлю став тільки температурним бар’єром і позначався козирком великого виносу, ознакою офіційності споруди, а її „охоронцями” ставали ялини перед головним фасадом. Сьогодні ця тенденція збереглася разом із традицією оформлення головного входу колонами із металу.

Орнаментальна пластика має принцип побудови подібний орнаменту, що базується на закономірностях ритму і симетрії. Композиційно організовані елементи, що повторюються можуть складатись із геометричних форм, рослинних орнаментів, зображень птахів, тварин, людей та фантазійних образів. Для орнаментальної пластики є типовим стрічкоподібне або килимове заповнення площини з чітким метричним чергуванням одно типових форм чи зображень, як правило, взаємопов’язаних із основними композиційними осями фасадів. Зазвичай, вона зустрічається поряд із структурно, доповнює її і художньо підсилює, розміщуючись в найбільш композиційно відповідальних частинах будинку. Орнаментальна пластика більш безпосередньо, ніж структурна, пов’язана із образно-семантичною стороною твору і може приймати участь, використовуючи асоціативні уявлення, в розкритті і конкретизації ідейно-художнього змісту.

З давнини фронтони будівель були своєрідним тлом для скульптурних рельєфів. Ця традиція є настільки сильною, що навіть в СРСР, навіть після позбавлення будинків надлишкових декоративно-орнаментальних засобів, герб і прапор залишались головними і обов’язковими атрибутами влади. В радянських провінційних урядових установах 70-х – 80-х років це був обов’язковий мінімум декоративно-пластичних засобів. Причому, в скульптурних фронтонах часто розміщувались не просто герб держави, або рельєфні розповіді про подвиги радянського народу, із робочими і селянами, але й прапори, у вигляді сувоїв, на тлі яких розміщувався державний герб. Це було характерним для будинків інших типологічних груп (рис.2.)

Рис. 2. Фронтон палацу культури залізничників у Луганську

Синтез архітектури і монументального живопису (особливо під гаслом соцреалізму) став можливим і набув значного розмаху в масштабах всього СРСР завдяки тому, що ідейний зміст є вербальним, тобто таким, що можна перевести на природну мову. І справді, ще в конкурсних проектах на Палац Рад ступінчата тричастинна композиція була ілюстрацією до Ленінської праці „Три джерела, три складові частини марксизму”, що створювало збитковість інформації, а отже сприяє правильному прочитанню інформації. (рис. 2). Можливість повної вербальної розшифровки композиції призводила до втілення мовою архітектури великих лозунгів партії в виставкових будівлях як на міжнародних виставках, так і на всесоюзних. Нерухомість, вертикальність, ієрархічність – ознака перших, і пафос урожайності, урочистості, великих досягнень – других.

Сучасний стиль гай-тек – супертехніцизм, доведений до своєї протилежності і такий, що надбав декоративного характеру сягає своїм корінням в конструктивізм 20-30-х років. Технічні деталі в будинках використовуються як елементи декору, атрибути техніки стають символами сучасності, людського прогресу. Багате використання металевих конструкцій і новітніх технологій, створення будь-якої форми, яка наче не підвладна законам тяжіння – демонстрація фінансових можливостей, продовження традиції ототожнення багатства із духовністю, започаткованою в давнину.

Позолота ліпних деталей в інтер’єрах давніх палаців, багате їх прикрашення, недоступне рядовій будівлі, знайшли своє продовження і в символіці кольору. Золото – символ сонця, божественного начала. Замінник золота – жовтий колір, який відповідає земному центру, началу всіх начал. Недарма майже всі представницькі об’єкти класицистичного характеру мають жовтий колір – знак офіційності, главенства, позначення місця. Сьогодні ж головні кольори – кольори металу, символи вічності. В людських масштабах нержавіюча сталь матеріал майже вічний, адже строк її служби перевищує сто років. Легкі і тонкі металеві конструкції, завдяки металевому блиску не виглядають ненадійними, а навпаки, втілюють в підсвідомість ідеї стабільності і довгого існування, не уступаючи в цьому своїм кам’яним попередникам.