Методи управління та показники ефективності управління необоротними активами підприємства

Різноманітність видів та елементів необоротних активів підприємства визначає необхідність їх попередньої класифікації з метою забезпечення цілеспрямованого управління ними (таблиця 1.1).

Таблиця 1.1. Класифікація необоротних активів підприємства

№ з/п Види ознак Групи необоротних активів
  За функціональними видами 1. Основні засоби. 2. Нематеріальні активи. 3. Незавершені капітальні вкладення. 4. Устаткування, призначене для монтажу. 5. Довгострокові фінансові вкладення. 6. Інші види необоротних активів
  За характером обслуговування окремих видів діяльності підприємства 1. Операційні необоротні активи. 2. Інвестиційні необоротні активи. 3. Невиробничі необоротні активи
  За характером володіння 1. Власні необоротні активи. 2. Орендовані необоротні активи
  За формами заставного забезпечення кредиту й особливостями страхування 1. Рухомі необоротні активи. 2. Нерухомі необоротні активи

На етапі аналізу оцінюється стан необоротних активів за ступенем їх зношеності (амортизації). У процесі такої оцінки використовуються наступні основні показники:

1. Коефіцієнт зносу основних засобів розраховується за такою формулою:

, (1.1)

де: КЗоз – коефіцієнт зносу основних засобів;

Зоз – сума зносу основних засобів підприємства на визначену дату;

ПВоз – початкова вартість основних засобів на визначену дату.
2. Коефіцієнт придатності основних засобів. Для його розрахунку вико-ристовується така формула:

, (1.2)

де: КПоз – коефіцієнт придатності основних засобів;

ЗВоз – залишкова вартість основних засобів підприємства на визначену дату;

ПВоз – початкова вартість основних засобів підприємства на визначену дату.

3. Коефіцієнт амортизації нематеріальних активів. Його розрахунок про-водиться за такою формулою:

, (1.3)

де: КАна – коефіцієнт амортизації нематеріальних активів;

Ана – сума амортизації нематеріальних активів підприємства на

визначену дату;

ПВна – початкова вартість нематеріальних активів підприємства на

визначену дату.

4. Коефіцієнт придатності нематеріальних активів визначається за такою формулою:

, (1.4)

де: КПна – коефіцієнт придатності нематеріальних активів;

ЗВна – залишкова вартість нематеріальних активів підприємства на

визначену дату;

ПВна – початкова вартість нематеріальних активів підприємства на

визначену дату.

5. Зведений коефіцієнт придатності операційних необоротних активів, що використовуються підприємством, розраховується за такою формулою:

, (1.5)

де: КПова – зведений коефіцієнт придатності операційних необоротних активів, що використовуються підприємством;

ОВАзв – сума всіх операційних необоротних активів, що використовує підприємство за залишковою вартістю на визначену дату;

ОВАпв – сума всіх операційних необоротних активів, що використовує підприємство за початковою вартістю на визначену дату.

Для забезпечення своєчасного відновлення операційних необоротних активів на підприємстві визначається необхідний рівень інтенсивності відновлення окремих груп операційних необоротних активів; розраховується загальний обсяг активів, що підлягають відновленню в майбутньому періоді; встановлюються основні форми та вартість відновлення різноманітних груп активів.

Забезпечення ефективного використання операційних необоротних активів підприємства полягає в розробці системи заходів, спрямованих на підвищення коефіцієнтів рентабельності та виробничої віддачі операційних необоротних активів.

Принципово відновлення і приріст операційних необоротних активів можуть фінансуватися за рахунок власного капіталу, довгострокового позикового капіталу (фінансового кредиту, фінансового лізингу тощо) і за рахунок змішаного їх фінансування.

Послідовність розробки і прийняття управлінських рішень для забезпечення відновлення операційних необоротних активів підприємства характеризується такими основними етапами:

1. Формування необхідного рівня інтенсивності відновлення окремих груп операційних необоротних активів підприємства.

2. Визначення необхідного обсягу відновлення операційних необоротних активів у майбутньому періоді.

3. Вибір найбільш ефективних форм відновлення окремих груп операційних необоротних активів підприємства.

4. Визначення вартості відновлення окремих груп операційних необорот-них активів у розрізі різноманітних його форм.

1) Формування необхідного рівня інтенсивності відновлення окремих груп операційних необоротних активів підприємства.

Амортизаційна політика підприємства є складовою частиною загальної політики управління операційними необоротними активами, що полягає в індивідуалізації рівня інтенсивності їх відновлення відповідно до специфіки їх експлуатації в процесі операційної діяльності.

Амортизаційна політика підприємства в значній мірі відбиває амортизаційну політику держави на різноманітних етапах його економічного розвитку. Вона базується на встановлених державою принципах, методах і нормах амортизаційних відрахувань. Водночас кожне підприємство має можливість індивідуалізувати свою амортизаційну політику, враховуючи конкретні фактори, що визначають її параметри.

У процесі формування амортизаційної політики підприємства, що визначає рівень інтенсивності відновлення окремих груп операційних необоротних активів, враховуються такі основні фактори:

– обсяг операційних основних засобів і нематеріальних активів, що використовуються підприємством. Вплив амортизаційної політики підприємства на інтенсивність відновлення операційних необоротних активів і на кінцеві фінансові результати його діяльності зростає пропорційно збільшенню обсягу власних основних засобів і нематеріальних активів;

– методи відображення в реальній вартості використовуваних основних засобів і нематеріальних активів. Здійснювана переоцінка цих видів операційних активів підприємства носить у сучасних умовах періодичний характер і не повною мірою відображає ріст цін на них. У зв’язку з цим амортизаційні відрахування не характеризують повною мірою фактичний знос цих активів і втрачають своє реноваційне значення. Заниження показників реального зносу операційних необоротних активів призводить не тільки до зменшення швидкості їх відновлення, але і до формування зайвої фіктивної суми прибутку підприємства, а відповідно, й до вилучення з нього додаткових фінансових засобів у вигляді сплати податку на прибуток;

– реальний термін використання підприємством амортизаційних активів. Установлений у процесі розробки норм амортизації середній термін використання окремих видів основних засобів носить знеособлений характер і повинен конкретизуватися на кожному підприємстві з урахуванням особливостей їх використання в операційній діяльності. Це стосується й окремих видів нематеріальних активів, що використовуються в операційному процесі, термін служби яких підприємство встановлює самостійно (але не більше 10 років);

– дозволені законодавством методи амортизації. Закордонний досвід свідчить про велику кількість дозволених щодо використання методів амортизації необоротних активів, що дає можливість підприємствам формувати альтернативні варіанти амортизаційної політики в широкому діапазоні;

– склад і структура основних засобів. Методи амортизації, дозволені для використання в нашій країні, диференціюються в розрізі рухомої і нерухомої (активної і пасивної) частин операційних основних фондів. Цю ж диференціацію визначають і встановлені норми амортизаційних відрахувань;

– темпи інфляції. В умовах високої інфляції постійно занижується база нарахування амортизації, а відповідно, і розміри амортизаційних відрахувань. Крім того, інфляція робить негативний вплив на реальну вартість накопичених засобів амортизаційного фонду, що негативно впливає на фінансові можливості збільшен-ня швидкості відновлення операційних необоротних активів;

– інвестиційна активність підприємства. Вибір методів амортизації значною мірою визначається рівнем поточної потреби в інвестиційних ресурсах, готовністю підприємства до реалізації окремих інвестиційних проектів, що забезпечують відновлення операційних необоротних активів.


Понравилась статья? Добавь ее в закладку (CTRL+D) и не забудь поделиться с друзьями:  



double arrow
Сейчас читают про: