2015-07-14
785
Суперечливими були шляхи розвитку італійської музичної культури першої половини 20-го століття. Після першої світової війни відбулося розмежування художньої інтелігенції. Літературна група футуристів під керівництвом засновника футуризму – Ф. Марінетті зімкнулася з політичною партією, яка пізніше стала партією італійського фашизму. Навколо Д’Аннунціо, Марінетті та Муссоліні об’єдналися діячі мистецтва, які віддали свій талант служінню фашизму. Інші представники інтелігенції об’єдналися біля газети «Ронда». Вони відділилися від фашистської ідеології, відокремили мистецтво від політичної діяльності. Такі позиції наклали відбиток на творчість молодого покоління композиторів: І. Піццетті, Дж. Ф. Маліп’єро, А. Казелли, сприяли виникненню неокласичного напрямку.
У руслі неокласицизму склалась творчість цих композиторів. Вони прагнули відродити традиції італійського барокко, мелодику григоріанського хоралу. Дослідник старовинної музики Маліп’єро опублікував повне зібрання творів К. Монтеверді, інструментальні твори А. Вівальді та музику багатьох італійських композиторів 17-18 ст.
В 1922 році до влади прийшли фашисти. В 1928 році видатний диригент А. Тосканіні йде з театру «Ла Скала» та назавжди залишає Італію як протест проти фашистського режиму. Найбільш значні явища італійської музики 20-30 років пов’язані з творчістю Казелли, Маліп’єро, Піццетті, Респігі.
