Музична культура Іспанії ХХ століття

На протязі ХVIII та ХХ ст. мода на закордонне мистецтво в придворних колах Іспанії гальмувала розвиток національної музичної школи. Звучали модні італійські опери та популярні музично-сценічні твори. Перші зразки іспанської опери - сарсуела (у дусі італійської опери-серіа) та тонаділья (складалася з куплетів та пісень народного складу). Виникли на початку XVII ст.

Іспанія - країна стародавніх та дуже багатих фольклорних традицій. Не тільки окремі області, а і окремі міста та селища мали свої, особливі пісні і танці. Північна область - Каталонія - мала риси, близькі до французького фольклору. Центральна область – Кастілія - мала типові іспанські жанри сегеділія, болеро, фанданго. Південна область - Андалусія, тут сформувався найдавніший стиль - канте хондо (глубокий спів) та канте-фламенко - на які здійснили вплив арабська та циганська музика. Жанри: малагенья, хота, ін. На протязі ХІХ ст. фольклор не використовувався іспанськими композиторами, до нього зверталися композитори інших країн: Глінка, (іспанські увертюри “Арагонська хота” та “Ніч в Мадриді”); Ж.Бізе (“Кармен”); Ф.Ліст (“Іспанська рапсодія”); Римський-Корсаков (“Іспанське каприччіо”); Дебюсі (“Іберія” для оркестру, для фортепіано - “Вечір в Гренаді”, прелюдія “Ворота Альгамбри” на основі хабанери); Глазунов (“Іспанська серенада” для віолончелі); Равель (“Хабанера” для 2 ф-но - пізніш включена у симфонічний твір “Іспанська рапсодія”, “Болеро”).

На межі ХІХ та ХХ ст. з’явилася плеяда іспанських композиторів, які отримали світове визнання. Це Ісаак Альбеніс, Енріке Гранадос, Мануель де Фалья - представники руху національного музичного відродження, т.з. “Ренасім’єнто”.

Ісаак Альбеніс (29.05.1860-1909) - іспанський композитор, піаніст, голова нового напрямку в іспанській музиці - т.з. “Ренасім’єнто”. Як піаніст, почав виступати з 4 років. Закінчив Брюсельську консерваторію (1879). У 1880 р. брав уроки у Ліста. З 1894 р. жив в Парижі, спілкувався з К. Дебюссі.

Стиль Альбеніса відноситься до європейського романтизму. У фортепіанних творах він використовує елементи народної музики у поєднанні з сучасними прийомами письма.

Іспанські наспіви - цикл з 5 п’єс, написаний наприкінці 90-х років. П’єса №4 – “Кордова” (назва старовинного іспанського міста) F-dur, тричастинна форма з елементами сонатності. Це класичний зразок іспанської фортепіанної мініатюри. Вступ - повільний, це ніби-то величний храм та дзвони. Основна тема - суворий, стриманий хорал. Друга тема - лірична, у супроводі “гітарного” акомпанименту.

Середній розділ - D-dur - широка, вільна мелодія на тлі сінкопованого ритму. Розвиток призводить до кульмінації. Реприза динамізована. Темп більш стриманий. Музика звучить ніби здаля, як спомин.

Наварра присвячена Маргариті Лонг (1874-1966) - французкій піаністці, педагогу. (З 1946 р. – розпочалися міжнародні конкурси піаністів та скрипалів ім.М.Лонг та Ж.Тібо в Парижі).

Назва - від північної області Іспанії - Наварри. As-dur. Форма складна - риси варіаціонності та тричастинної репризної з динамізованою репризою.

Це віртуозна блискуча п’єса.

Вступ - акордові дзвони, займають усю клавіатуру за допомогою педалі.

Основна тема - cantando dolce. Це ніжний, виточений наспів нагадує звучання волинки. Далі йдуть варіації: вст. (8т) А (16т) А1(16т) А2(16т) А3(50т)

Середній розділ - дуже віртуозний, нагадує вступ.

Енріке Гранадос (1867-1916, загинув у Ла-Манші) - композитор, піаніст, педагог. Вчився у Барселоні, потім в Парижі у Ж.Массне та Шарля Беріо, Повернувся на батьківщину, багато концертував, виконував Шопена, Гріга. У 1901 р. очолив Академію музики, керував нею до 1916 р. На творчість Гранадоса здійснили вплив твори Шопена, Ліста, Гріга.

Гранадос добре малював, виконав малюнки для свого фортепіанного циклу “Гойєски” (1909-1910). Це цикл з 7 маштабних фортепіанних п’єс. У першому зошиті - 4, у другому - 3. (Ф.Гойя – (1745-1828) – видатний іспанський живописець та графік, улюблений художник Гранадоса).

Зміст музики циклу - це картини життя Іспанії. Характерні барвистість, радісне сприйняття життя. Гранадос говорив: “Я хотів би, щоб у “Гойєсках” звучала нота моєї індивідуальності, з’єднання гіркоти та грації. Велике значення мелодії та ритму - останній повинен нібито поглощати собою усю музику. Ритм, колорит, все життя тут чисто іспанські”.

Перший зошит, 4-та п’єса “Жалобы, или Маха и соловей» fis moll. Форма - варіаційно-строфічна. Маха - це елегантна дама. Образ Махи - благородний, меланхолічний. В темі - висхідні інтонації – секундові, терцієві, квартові. Фактура співуча, поліфонічна. Риси фламенко - у виразних затриманнях, гнучкій поліритмії. Всього 4 строфи та кода. Риси тричастинності. Крайні розділи - 1 та 4 строфа – фігураційні, середина – 2 та 3 – у поліфонічній фактурі, кода на матеріалі середини.

Іспанський танець № 5 входить в цикл “Іспанські танці” (1892-1900) - 12 п’єс в 4-х зошитах. Вони написані в національному стилі.

Іспанський танець № 5 c-moll. Форма тричастинна репризна. Основна тема - стримана, без мелізмів. Народний елемент - у синкопірному ритмічному малюнку супровода, який зображує “шелестіння хвиль”. Середній розділ - E-dur – тема у верхньому регістрі, спокійна, світла. Закінчується танець - в E-dur. Є багато транскрипцій, особливо популярна віолончельна транскрипція Пабло Казальса.

Мануель де Фалья (1876-1946) - іспанський композитор та піаніст. Мануель де Фалья - автор перших класичних зразків іспанської опери, балету, симфонії, які отримали світове визнання.

У творах 10-20 років сформувався остаточно стиль Фальї - сінтез досягнень західно-європейськогої музики початку ХХ ст. та національної іспанської музики.

У 1915 році Фалья написав одноактний балет-пантоміму зі співом “Любов-чарівниця”, де відобразив картини побуту іспанських циган. З музики до балету зробив оркестрову сюїту у 7-ми частинах, Одна з них - “Ритуальний танець вогню” a-moll, (для симфонічного оркестру) одержала світове визнання. Особливий колорит надають гітарні звучання. В основі танцю - 4 теми. Перша тема - образ полум’я, яке розгоряється.

Друга тема накладається на першу.

з гострим ритмом, ладово невизначена - колихання мажора та мінора.

Третя тема - вузького діапозону, в стилі канте хондо. Супровід імітує гру на гітарі.

Четверта тема ще більш активізує розвиток.

Форма строфічна (дві строфи).

Є багато транскрипцій цього танцю.