Ян Сібеліус

(8.12.1865-1957)

Фінський композитор та диригент, засновник фінської національної музичної школи.

Історичні умови виникнення творчості Сібеліуса: до 1809 року Фінляндія входила до складу Швеції, потім - до 1917 року була під гнітом царської Росії. У ХІХ ст. музична освіта у Фінляндії розвивалася під впливом німецької музики. Національні риси з’явилися в творчості попередників Сібеліуса - Роберта Каянуса (1856-1933) та Мартіна Вегеліуса (1846-1906), почала складатися національна музична школа.

Історичне значення: в творчості Сібеліуса отримали втілення глибокі риси національного характеру. Музика Сібеліуса сприймалася як символ національно-звільнюючих прагнень.

Визнання заслуг Сібеліуса: його 50-річчя у 1915 році відзначалося як всенародне свято на честь першого громадянина країни. У 1951 р. розпочалися щорічні міжнародні фестивалі ім.Сібеліуса у Гельсінкі. Ім’я Сібеліуса носить гельсінська Академія музики (з 1939 р.).

Головна тема творчості Сібеліуса - патріотична. В своїх творах він оспівує рідну країну, відображує її історію, картини природи, образи народних героїв.

Великий вплив на музику Сібеліуса здійснив перший твір фінської літератури: “Калевала, або Старовинні руни (епічні скази) Карелії про стародавні часи фінського народу”. Складальник Еліас Льоннрот. Руна - від фінського “runo“ – вірш. Калевала вміщує ≈ 23 тис. віршів.

Музична спадщина Сібеліуса велика та жанрово різноманітна: 7 симфоній, 13 симфонічних поем (з них 6 - на сюжети Калевали), 1 опера, балет-пантоміма “Скарамуш”; музика до драм; кантати і хори; біля 100 романсів, пісні, струнний квартет “Внутрішні голоси”, фортепіанні мініатюри; для скрипки: концерт для скрипки з оркестром, дві серенади, 6 гуморесок (з оркестром), 2 сонати та п’єси для срипки з фортепіано. Творчий шлях охоплює більш 40 років.

Народився Сібеліус у містечку Хяменлінна неподалік від Гельсінкі в родині військового лікаря. Вчився у шведській школі, потім перейшов у фінську. Добре знав обидві мови. Займався грою на роялі, потім – на скрипці. В 10 років з’являється перша п’єска. В 20 років поступив на юридичний факультет університету в Гельсінкі та відвідував Музичний інститут. Вчився у російського скрипаля М. Васильєва та угорця Г. Чиллата. Теорію і композицію вивчав у М. Вегеліуса. Великий вплив також мало спілкування з лідером національного відродження, композитором і диригентом Р. Каянусом. Як композитор, Сібеліус дебютував у 1889 році дипломними творами: струнне тріо та квартет «Voces intimae».

З 1892 року викладав у музичному інституті та оркестровій школі Р. Каянуса. Педагогічна діяльність продовжувалася біля 8 років.

З 1904 року Сібеліус оселився на віллі «Айнола» (Ярвенпяя, біля Гельсінкі), де прожив більш 50 років та написав більшу частину своїх творів.

Помер від інсульту, похований на віллі «Айнола», яка стала місцем паломництва музикантів різних країн світу.

Періодизація творчості:

І період – 90-ті роки. Зв’язаний з патріотичним підйомом проти царської Росії. Опора на народний епос.

ІІ період - 1900-1914 роки. Відхід від героїки, посилення лірико-психологічної лінії.

ІІІ період - 1915-1926 - класичні, урівноважені образи, мудрі та ясні.

З кінця 20-х років творча діяльність Сібелуса зупинилася.

Стиль Сібеліуса: складний. Риси романтизму ХІХ ст. - емоційність, велика роль колориту. Розвивав традиції програмного симфонізму Ліста, Штрауса. Риси сучасної музики: раціональність, чітка організованість, розрахунок, розумовість. національна риса: мужність, суворість.

Концерт для скрипки з оркестром d-moll, 1903-1905 роки

Відноситься до великих досягнень Сібеліуса. 20-річний Сібеліус мріяв про кар’єру скрипаля-віртуоза. Займався в музичному інституті у М.Васильєва та угорця Чиллата з класу скрипки.

Прем’єра - у 1904 р. у Хельсінки, виконував скрипаль О. Новачек, потім – переробка. Своєрідність концерту - герой - це народний співець. В І ч. він ніби розповідає про великі важливі події, в ІІ ч. - роздуми; в ІІІ - герой зливається з народом у радісному танці.

І ч. Allegrо moderato починається з теми головної партії. Це контиленна мелодія у соліста на тлі засурдинених скрипок. У дорійському ладу з четвертим підвищеним ступенем. З інтонацій цієї теми розвивається тематизм усього концерту.

Побічна партія (B-dur-b-moll) складається з двох тем.

Перша тема побічної партії - у фаготів, речитативного складу, сувора, унісонна. Друга тема - b-moll - рішуча, у діапазоні квінти у струнних, на тлі тремоло струнних.

Тема заключної партії - у флейт та скрипок, танцювального, жвавого характеру. Її розвиток проводить до кульмінації на матеріалі головної партії.

Каденція скрипки (від пассажу у g-moll) виконує функцію розробки. Будується на матеріалі гол.п. Звукозображальні прийоми - спів птахів.

Реприза - тема головної партії звучить похмуро в оркестрі у g-moll.

Кульмінація - у h-moll у тромбонів.

Тема побічної партії: H-dur - без змін.

Тема заключної партії - віртуозна.

ІІ ч. Adagio B-dur (лірична та меланхолійна тональність для Сібеліуса). У традиціях скандинавського романсу. Форма тричастинна репризна. Вступ - невеликий, у духових, потім - ліричне cantabile у соліста - це основна тема.

Середній розділ - експресівна тема з гострим ритмом у скрипок, потім у соліста на тлі тремоло. Реприза - просвітлена.

ІІІ ч. – фінал. D-dur. Форма сонатного allegro. Сібеліус втілив мрії про вищу віртуозність. Риси полонезу. Тема головної партії – у соліста - це гордовита лицарська тема. Потім - ефектні пассажі. Тема побічної партії в оркестрі на органному пункті “в”, містить поліритмію. Ця тема отримала назву “полонез для білих ведмідів”. Друге проведення побічної партії – у соліста. Заключна партія - віртуозні пасажі. Розробка - її функцію виконує коротка інтерлюдія на домінантовому органному пункті. Реприза - головна партія надзвичайно віртуозна, побічна партія – дуже виразна, у solo скрипки.

Сумний вальс (ор.44, 1903). Входить у музику до п’єси Арвіда Ярнефельта “Смерть” (усього 6 номерів). А.Ярнефельт - представник фінської культури на зламі ХІХ-ХХ ст. демократ, листувався із Л.Толстим, писав про злидене життя робочих та селян. В драмі “Смерть” поставив віковічне питання про смерть та безсмертя. Вальс звучав в найбільш трагичний момент - у сцені смерті матері головного героя. Склад - струнний ансамбль, великий барабан, дзвін. Сумний вальс - це велика симфонічна поема, один з вальсів-фантазій (як Вальс-фантазія Глінкі, Дансе macabre Сен-Санса). Своєрідність вальсу у поєднанні світлої лірики та драматизму (ритм сарабанди). Узагальнена вальсовість виражає складні настрої. Форма авсасда1. Незвичайний тональний план fis-moll-g-moll. Невеликий траурний вступ вводить в обстановку. “а“- основна тема - кантиленна, стриманий рух по полутонам. Перше п0роведення: fis-moll-G-dur, друге - g-moll-As dur.