Культурні права громадян України

Важливе місце в системі конституційних прав і свобод людини і громадянина займають культурні права і свободи, які ще іноді визначають як духовні або ідеологічні права і свободи. Така множинна назва цієї групи прав і свобод є виправданою з огляду на те, що реалізація культурних прав сприяє духовному розвитку особи та формуванню національної ідеології як суспільного феномена.

Прийнято вважати, що культурні (духовні) права і свободи людини і громадянина - це міра можливої поведінки або діяльності особи щодо задоволення своїх законних потреб у сфері освіти, літературної, художньої, наукової та технічної діяльності.

Одним з основних культурних прав є право на освіту (ст. 53 Конституції). Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

Держава також дбає про забезпечення права на освіту громадянам, які належать до національних меншин, і гарантує їм право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

Іншим істотним культурним правом, що гарантується державою, є право громадян на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 54 Конституції). Тобто держава надає громадянам можливість займатися будь-яким видом творчості з метою самовираження особистості, вдосконалення індивідуальних духовних рис та задоволення власних моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Держава також покладає на себе обов'язок сприяти розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством. З цією метою в Україні розробляються загальнодержавні програми розвитку вітчизняної науки. Провідні вітчизняні науковці також беруть активну участь у міжнародних науково-дослідних програмах і проектах. На жаль, підтримка розвитку науки на сьогодні вимагає покращення, оскільки все більш помітною стає тенденція до відтоку наукових кадрів за межі України.

Конституція також декларує охорону культурної спадщини; збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність.

27. Конституційні обов'язки - це закріплені в нормах Конституції міри належної поведінки суб'єктів конституційно-правових відносин.

Відтворюючи ч. 1 ст. 29 Загальної декларації прав людини, ст. 23 Конституції України встановлює, що "кожна людина... має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості".

До Другої світової війни у конституціях західних держав практично Не згадувався інститут обов'язків громадян.

Порівняно з останньою Конституцією УРСР чинний Основний Закон України містить значно меншу кількість обов'язків. Сучасною тенденцією новітніх конституцій зарубіжних держав є використання ідеї єдності конституційних прав і обов'язків, тобто при формулюванні конкретного права одразу визначається відповідний йому обов'язок (конституції Іспанії, Італії, Польщі, Португалії). Ця тенденція знайшла відображення у назві розділу II Конституції України, хоча обов'язки людини і громадянина були згруповані переважно в його заключних статтях (статті 65-68).

Дуалізм громадянського та політичного суспільства зумовлює розмежування обов'язків (як і прав) на обов'язки людини та обов'язки громадянина.

До обов'язків людини в Україні належать:

1) обов'язок неухильно додержуватися Конституції України та законів України (ст. 68 Конституції України). При виконанні цього обов'язку особа повинна дотримуватися і підзаконних актів, і актів органів місцевого самоврядування. Цей обов'язок конкретизується в низці конституційних заборон, передбачених статтями 13, 17, 19, 23, 24, 37, 41,55,126 Конституції України;

2) обов'язок не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ч. 1 ст. 68 Конституції України). Цей обов'язок деталізується у статтях 24,27, 28, 32, 41,43,44, 47,54,64 Конституції України.

Частина 2 ст. 68 Конституції України містить норму про те, що незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності. На думку дослідників цієї проблеми, зазначена норма не є обов'язком, а має логічне продовження в контексті положення ч. 1 ст. 57 Конституції про гарантування кожному знати свої права і обов'язки;

3) відповідно до ст. 51 Конституції України кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Зміст цих обов'язків деталізується в Сімейному кодексі України;.

4) обов'язок отримати повну загальну середню освіту, який випливає з ч. 2 ст. 53 Конституції України. Ухилення батьків або осіб, що їх замінюють, від обов'язку забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей тягне адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України;

5) обов'язок не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки (ст. 66 Конституції України);

6) обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом (ст. 67 Конституції України).

Обов'язком громадян України (окрім зазначених вище обов'язків людини) є також захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів (ст. 65 Конституції України).

28. Законодавча влада здійснюється загальнонаціональним колегіальним представницьким органом, який у різних країнах світу може мати свою назву: конгрес, національні збори, народні збори, меджліс та ін. Проте загальна назва органу законодавчої влади - парламент. У конституціях деяких країн світу застосовується лише загальна назва органу -"парламент". Так, Конституція Чехії від 16 грудня 1992 року визначила таку назву законодавчого органу.

Парламент - це вищий загальнонаціональний представницький колегіальний виборний орган держави. Термін "парламент" походить від лат. слова "parlare" - говорити, розмовляти.

Верховна Рада України - загальнодержавний, представницький, виборний, колегіальний, постійно діючий, єдиний орган законодавчої влади в Україні.

Ознаки Верховної Ради України:

1) загальнодержавність - компетенція Верховної Ради України поширюється на всю територію України;

2) представництво - представляє інтереси українського народу і держави як у межах державного кордону, так і на міжнародному рівні;

3) виборність - Верховна Рада України формується тільки шляхом проведення виборів;

4) єдиний орган законодавчої влади в Україні - лише Верховна Рада України уповноважена приймати закони, жодний інший орган державної влади таких повноважень не має;

5) колегіальність - можна трактувати двояко:

а) кількісний склад Верховної Ради України становить 450 народних депутатів України;

6) приймає рішення на пленарних засіданнях певною кількістю голосів народних депутатів України. Повноваження Верховної Ради України здійснюються спільно народними депутатами України на засіданнях під час сесій парламенту;

б) однопалатність - Верховна Рада України не знає внутрішнього структурного поділу, оскільки організаційно працює як єдиний орган.

29. Вибори народних депутатів України — спосіб формування єдиного законодавчого органу України — Верховної Ради України — шляхом всенародного голосування.

Відповідно до Конституції України, конституційний склад Верховної Ради України — чотириста п'ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років (стаття 76). Чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Верховної Ради України (стаття 77).

Право голосу на виборах депутатів мають громадяни України, яким на день голосування виповнилося вісімнадцять років. Громадяни України, які мають право голосу, є виборцями. Не має права голосу громадянин, визнаний судом недієздатним.

Участь громадян України у виборах депутатів є добровільною. Ніхто не може бути примушений до участі чи неучасті у виборах.

Кожний виборець голосує на виборах особисто. Голосування за інших осіб чи передача виборцем права голосу будь-якій іншій особі забороняється.

Підготовка і проведення виборів депутатів регулюються Конституцією України, Законом України «Про вибори народних депутатів України» від 17 листопада 2011 року[1], Законами України «Про Центральну виборчу комісію»[2], «Про Державний реєстр виборців»[3], іншими актами законодавства.

Вибори депутатів можуть бути черговими, позачерговими, повторними, проміжними.

30. Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України, законами України "Про комітети Верховної Ради України", "Про статус народного депутата України", "Про Регламент Верховної Ради України" та ін.

Верховна Рада України згідно з ч. 1 ст. 82 Конституції України працює сесійно.

Сесія Верховної Ради України (від лат. - засідання) - це термін, протягом якого парламент проводить пленарні засідання та ухвалює рішення з питань, віднесених до його компетенції і відання Конституцією і законами України. Верховна Рада України, як зазначалося вище, є повноважною і може працювати сесійно за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу.

Сесії Верховної Ради України становлять засідання Верховної Ради України, засідання комітетів, тимчасових слідчих комісій і тимчасових спеціальних комісій, що проводяться у період між пленарними засіданнями, робота народних депутатів України у депутатських фракціях та з виборцями.

Сесії відповідно до частин 1, 2 ст. 83 Конституції України поділяються на чергові і позачергові. Відкриття сесії оголошується головуючим на початку першого пленарного засідання Верховної Ради України, закриття - після завершення останнього пленарного засідання.

Чергові сесії Верховної Ради України, крім першої сесії, починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року. У законодавстві не визначено терміну завершення роботи чергових сесій, проте проміжок між сесіями не може бути меншим як 45 днів (зазвичай, влітку) і 10 днів (відповідно взимку). Проте Верховна Рада України може прийняти постанову про зміну строків завершення сесії (ч. 1 ст. 10 Закону України "Про Регламент Верховної Ради України").

Інформація про дату і час початку чергової сесії Верховної Ради України, а також про місце і час реєстрації народних депутатів України Апаратом Верховної Ради України не пізніш як за три дні до початку роботи чергової сесії Верховної Ради України доводиться до відома кожного народного депутата України та публікується в газеті "Голос України". Парламент процедурним рішенням може доручити окремим комітетам, певним комісіям продовжити роботу після закінчення чергової сесії Верховної Ради України.

Позачергові сесії Верховної Ради України із зазначенням порядку денного відповідно до ч. 2 ст. 83 Конституції України та ст. 11 Закону України "Про Регламент Верховної Ради України" скликаються Головою Верховної Ради на вимогу:

* не менш як третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України;

* на вимогу Президента України.