Батьківська влада

Встановлювалась така влада передусім над дітьми, народженими в римському

законному шлюбі. На дітей, народжених в незаконному шлюбі, в конкубінаті, а

також в будь-якому фактичному спільному житті, батьківська влада не

поширювалася. Вони були чужими для нього.

Мати дитини була завжди відома, навіть якщо вона зачала поза шлюбом.

Батьком дитини вважали того, хто знаходиться у шлюбі з матір'ю дитини. Це

юридична презумпція — положення, що не потребує доказів. Крім народження

дітей в законному шлюбі, батьківська влада встановлювалася шляхом

узаконення або усиновлення.

Узаконення — встановлення батьківської влади над власними дітьми, але

народженими поза шлюбом. Так, батько міг визнати своїми дітей, народжених в

конкубінаті. Узаконення провадилось за встановленою формою.

Усиновлення — встановлення батьківської влади над чужими дітьми, з якими

батько кровними узами не пов'язаний.Усиновлення провадилось в формі

арогації чи адопції. Арогація застосовувалася для усиновлення осіб свого

права, тобто повнолітніх і самостійних в правовому плані, адопція — для

осіб чужого права, тобто тих, що знаходилися під владою домовладики. З

часом формалізм усиновлення був значною мірою спрощений і його здійснювали

на основі заяви перед судом чи імператором.

Батьківська влада припинялася внаслідок:

а) смерті батька чи дітей; б) звільнення з-під батьківської влади. Фактично

батьківська влада була довічною навіть в розвиненому римському праві.

Досягнення сином повноліття, заснування власного дому, сім'ї та

господарства не припиняли батьківської влади і не послабляли її. Лише

досягнення сином високого громадського становища (посади консула, префекта,

магістра) звільняло його від батьківської влади.

Влада батька над дітьми була безмежною. Він мав право на життя і смерть

дітей з моменту народження їх: міг зберегти життя новонародженому чи

викинути його, продати в рабство, застосувати будь-які покарання.

У майнових відносинах батька і дітей так само безроздільно володарював

батько. Домовладика — єдиний і неподільний власник сімейного майна. Майно,

набуте дітьми, автоматично було власністю батька. При цьому майнова

залежність дітей не послаблювалася з їх віком. Діти не мали права від свого

імені здійснювати цивільно-правові угоди. Послаблення і диференціація влади

батька — наслідок зміни виробничих відносин, розкладу патріархальної сім'ї,

індивідуалізації приватної власності, розвитку торгівлі. Ці фактори

зумовили необхідність майнової незалежності повнолітніх членів сім'ї.