Умови дійсності договорів

Договір є дійсним при умові відповідності закону. Законність до­говору у вузькому розумінні - це його відповідність приписам існую­чого на момент укладення домовленості сторін закону. У ширшому розумінні такий договір не повинен суперечити нормам права, т.зв. добрим звичаям та законам природи. Незаконним вважається договір купівлі-продажу речей, вилучених з обороту; а також договір, укладе­ний неправоздатною (раб, злодій тощо) або недієздатною (неповнолітній, марнотратник) особою. Під недотриманням добрих звичаїв малися на увазі поняття, які зачіпали честь римського грома­дянина (хтось бере зобов'язання виступити сутенером-звідником) або суперечили установленим традиціям (включення в договір доручення пункту про оплату послуг). Сюди ж потрапляли вимоги, які обмежу­вали правоздатність римського громадянина — наприклад, працеда­вець вимагає на термін дії контракту від найнятої особи не вступати у шлюб чи не народжувати дітей.

Воля сторін повинна бути взаємною (недійсна "угода", яка супе­речить бажанням і намірам однієї із сторін (рекетир нав'язує договір про "охорону") і спрямованою на досягнення визначених спільно пев­них цілей (пограбований віддає гаманець). Прояв волі контрагентів повинен бути зрозумілим оточенню, без його фіксації неможливий вияв зустрічної волі. Форма волевиявлення може бути довільною, але вимагається, щоб вона була зрозумілою. Спеціальний закон зобов'я­зував сторони попереджати одна одну про важливі обставини угоди.

Омана - це помилка контрагента, її наслідки перебувають у залеж­ності від вини особи, яка висловила свою волю. Види омани: помилки в характері угоди (сторони помиляються у визначенні самої суті до­говору); помилки в предметі договору; помилки в особі контрагента (наприклад, мова йде про менш талановитого однофамільника); поми­лка в мотивах укладення угоди; помилки в праві (тобто незнання зако­нів, діє загальне правило - незнання закону не виступає виправдан­ням, незнання факту виступає виправданням).

Обл/іан - це умисне введенню контрагента в оману з метою спонукан­ня його до волевиявлення на шкоду власним матеріальним інтересам.

Вираз волі сторін повинен бути абсолютно вільним і усвідомленим. Вираз волі, що наступив в результаті обману, насильства чи примусу, вважався недійсним.

Примус - це фізичне насилля (така угода - завжди недійсна), а також психологічний тиск - така угода могла бути визнана недійсною лише за умови, що погроза була: а) протизаконною, б) реальною, в) одночасною з виявленням волі, г) означала б спричинення великого зла для потерпілого. Так, наприклад, погроза "розорити" несплатного боржника судовим позовом не є протизаконною.

Договори з порушеннями суб'єктного складу - дійсними були ли­ше договори, укладені правоздатними та дієздатними особами.

Договори з порушеннями волі - недійсними були деякі договори при порушенні форми волевиявлення (при манципації, стипуляції, деяких письмових договорах).

Договори з неможливістю - для визнання дійсності договору мала значення і реальна можливість виконання дії, що складала предмет зобов'язання, діяло правило - неможливе не може бути обов'язковим.