Традиції і новаторство в культурі

Ма́сова культу́ра — к., яка, серед широких верств населення в даному суспільстві, переважно комерційно успішна та елементи якої знаходяться повсюди: в кулінарії, одязі, споживанні, засобах масової інформації, в розвагах— контрастуючи з «високою культурою».

Хосе Ортега-і-Гассет: суспільство поділяється на «творчу еліту», яка, становить меншу частину суспільства, і на «масу» — що кількісно переважає.

Контркультура — в широкому значенні напрям розвитку культури, який активно протистоїть "офіційній" традиційній культурі, будь-які форми девіантної поведінки. Знаменує собою відкриту відмову від соц..цінностей, моральних норм і моральних ідеалів споживчого т-ва, стандартів і стереотипів масової культури, способу життя, в основі якого лежить установка на респектабельність, соціальний престиж, матеріальне благополуччя. Ця відмова, як правило, виражається в негативізмі по відношенню до культурних досягнень людства і екстравагантною манерою мислення, думки, спілкування.

Основні риси антикультури: 1) постійна спрямованість до теми смерті, некрофилия; 2) проповідь-пропаганда анормального в різних його видах: театр абсурду; філософія абсурдизму; психоделічна філософія; наркотична антикультура; романтизація злочинця, надмірна увага до відхилень у сексуальному; пристрасть до зображення психопатології, хворобливих проявів людської психіки;3) нігілізм стосовно старої культури, розрив з нею або спроби її "осучаснення" до невпізнанності; 4) войовничий ірраціоналізм: від постмодерністських вивихів до вихваляння містицизму

89.Співвідношення національного та загальнолюдського у культурі.

Уперше проблема співвідношення національного і загальнолюдського в історії та культурі була висунута у філософії історії Г.Гегеля, який створив концепції єдності людської історії. Через аналіз розвитку форм духовного життя та його вищої, за Гегелем, реальної "самосвідомості народу", німецький філософ не тільки показав глибоку спадкоємність між культурами різних століть і епох, але і спробував розкрити діалектику загальнолюдського у її конкретно - історичному вияві. Загальнолюдське Гегель порівнює з культурою окремих народів. З цього погляду всі вони поділяються на два типи. 1. Всесвітньо - історичні, які роблять відчутний внесок у культуру людства, особливо духовну. 2.Народи, які позбавленні у своєму матеріальному, духовному бутті загальнолюдських засад. У кращому випадку вони - історичне тло і для розвитку людства не мають ніякого значення.

Багато філософів вважали, що кожен народ "має свої призначення. здійснення лише однієї сторони всього діяння в цілому".

Альтернативним соціально-філософським підходом є концепція культурно - історичних типів. Характерна для цього напрямку ідея про те, що людське суспільство, світова історія - це лише співіснування у часі та просторі декількох самостійних, невзаємопов'язаних між собою національно - особливих культур, в основі яких лежить духовна життєдіяльність одного або кількох етнічно споріднених народів. Кожна з них неповторна, замкнута, розвивається лише на власному ґрунті, без якихось відчутних зовнішніх впливів. Більше того, роль фактора спадкоємності у розвитку кожної культури оцінювалася як негативне явище, що руйнує її цілісність та унікальність.

Новий гуманістичний зміст цих концепцій виразився у тому, що в соціально - філософське знання на зміну дослідженням безликої логіки історичної необхідності, законів історії прийшло вивчення творчої діяльності народів у всій її неповторності. Уподібнення світової історії творчості - концептуальна вісь цього напряму. Крізь призму сутності творчої діяльності у ньому визначаються основні поняття. Так, культура трактується як процес творчості. Цінність культури тлумачиться не як відповідність якимось визнаним вищим стандартам, а як її унікальність, неповторність, самобутність і здатність набувати нових рис.
^