Філософія неопозитивізму – історія та проблеми

На початку 20ст.виникає і набуває поширення новий варіант позитивістської філософії-“третій позитивізм” або “неопозитивізм”(Н) розвинувся в руслі головного ідейно-теоритичного спрямування перших двух етапів позитивізму.Проте шукаючи інших двух етапів позитивізму.Проте шукаючи інших, більш відповідних для його функції спосо-бів інтеграції реальності,ніж відчуття і переживан-ня,він звертається до мови.Рішучий крок у цьому напрямку було зроблено австро-англійським філо-софом Л.Вітченштейном(1889-1951)виходячи з постанов позитивізму він звертається до ідеї “Ло-гічного атонізму” викладеної у працях ангійського філософа Б.Рассела.Світ є сукупністю фактів,а не речей,а факти у логічному просторі суть,світ.Між світом і сукупністю висловлювань існує чітка від-повідальність.Новий момент який з’являється у вченого,а потім набуває специфічного неопозити-вістського розвиткуна наступних етапах позитив. Філософії вичвляється у тлумаченні висловлювань Більшість питань і висловлювань філософів випливає з того,що найглибші проблеми насправді не є проблемами.Саме так перші неопозитивійські групи розуміли своє завдання.На першому етапі розвитку неопозитивізму(“логічного позитивізму). Неопозитивісти запропонували попередньо пере-водити обрані для верифікації філософські тверд-ження з форми загальності в форму одиночності і тільки після цього зіставляти їх з фактами.Проте вже від самого початку,як тільки неопозитивісти спробували застосувати верифікацію до конкрет-них філософських тривожень,виявилась неможли-вість зведення загальних тверджень до одиничних. Зазнавши невдачі в спробах знайти критерії оцінки висловлювань шляхом верифікації,вони продов-жили пошуки в інших напрямках.Ці пошуки привели до повороту що призводить неопозити-візм до діючого його стану-симантичного,поза-тивісти відмовляються від розуміння безпосеред-ньо даної реальності і переходять до розуміння реальності як сукупності “значень”.