Волелюбний дух України в історичних піснях

а) Чи не наймогутніше волелюбний дух українців відбито в історичних піснях. Це особливий жанр усної народної творчості.

Історична пісня – народнопоетичний твір, присвячений певній історичній події чи відомій історичній постаті, він висловлює ставлення народу до цих подій чи героїв. Таким чином, вона поєднує лірику (стихію почуттів) з епосом (героїчною оповіддю).

Для її форми характерна строфічна (або куплетна) побудова; рими, що більш або менш строго чергуються, можлива внутрішня рима; віршові розміри, властиві пісням інших типів, зокрема ліричним. В історичних піснях уславлюються героїчні подвиги кращих синів України, їх патріотизм, боротьба з ворогами – загарбниками і гнобителями: “Чи не той то хміль” (пісня про Богдана Хмельницького), “Максим, козак Залізняк”, “Про Данила Нечая”, “Ой на горі женці жнуть” та інші.

б) Героїко-романтична постать першого козацького ватажка Байду в пісні “В Цареграді на риночку” (“Пісня про Байду”).

§ Байда, князь Дмитро Вишневецький – реальна історична постать. Це був хоробрий і заможний чоловік, який володів чималими маєтностями на Волині. Близько 1550р. на одному з низових дніпровських островів - Малій Хортиці, на недоступному місці він заснував оборонний замок, обведений земляним валом та дерев´яним частоколом, - Січ, як назвали його козаки (від слів “сікти”, “рубати”, бо укріплення було з дерев´яних засіків). Гетьман Дмитро Вишневецький тримав у постійному страху султанів Осяйної Порти. Дізнавшись про намір козацького ватажка іти походом на володіння Оттоманської імперії, турецька держава провадила такі великі військові приготування, які не йшли в жодне порівняння з її приготуваннями до війни з іншими європейськми супротивниками - Венецією або Священною Римською імперією.

За легендами, несподівана, люта й героїчна смерть Дмитра Вишневецького, схопленого в Молдові і переданого в Цареград, оспівана у народній пісні.

§ Дворядкові строфи малюють скупими, але промовистими штрихами образ улюбленця народу. Глибокий ліризм, повнота почуттів проймає пісню: це завзятий козак, що вміє добре погуляти, та ще й де! – “В Цареграді на риночку” – у самому серці Осяйної Порти (тодішньої Туреччини), сміливий, відважний, широка натура. Байда гуляє, “та не день, не два, Не одну нічку, Та й не годиночку”.

Байда – не запроданець і не зрадник, він справжній український лицар, палкий патріот. Коли “цар турецький” пропонує йому взяти за дружину його дочку: “Будеш паном на всю Вкраїночку!”, Байда презирливо відповідає на цю пропозицію:

Твоя, царю, віра проклятая,

Твоя царівночка поганая.

Розлючений цар наказує повісити Байду ребром на гак. Молоденький джура подає козакові лук із стрілами, і конаючий Байда

Образ Байди відтворено в історичній драмі П.Куліша “Байда, князь Вишневецький”, поемі Грицька Чупринки “Байда” та інших творах.

5. Загибель славного молодого козака Морозенка з відомого роду Морозів, оспівана в історичні пісні “Ой, Морозе, Морозенку, Ти славний козаче!”

§ Дворядкові строфи відображають плач України за своїм героєм. Плач його матері і “гордого війська”: За тобою, Морозенком, Україна плаче.

Не так тая Україна, як те горде військо….

Заплакала Морозиха, ідучи на місто.

Україна і мати відчувають близьку загибель сина, який десь далеко “з турком б´ється”. Він зображений як хоробрий воїн і козацький воєначальник.

От з-за гори, із-за кручі горде військо виступає,

Посамперед Морозенко сивим конем виграває.

Та передчуття і сльози матері не даремні: “За річкою, за Лиманом” “взяли, взяли Морозенка в неділеньку вранці”. Пісня малює страшну смерть молодого козака, улюбленця народу за допомогою алегоричних символів, порівняльних метафор (алегорія – інакомовлення).

§ Історичні пісні за засобами вираження подібні до ліричних. Стихія почуттів: у “Пісні про Байду” – захоплення, презирство до турецького царя, словесне знущання з нього, гордість за незламного лицаря-козака, вірність козацькій присязі, вірі християнській, Україні; у пісні “Ой, Морозе, Морозенку” – гірке страждання разом з великою всенародною любов´ю до молодого козака, замилування його відвагою, його молодечим запалом, буйною, волелюбною вдачею, горе і сльози від того, що такий молодий козак загинув від рук клятих ворогів. В обох піснях чимало звертань, риторичних фігур, пестливих словесних форм, постійних народнопоетичних зворотів, алегорій і метафор.

6. За Сибіром сонце сходить…” – історична пісня, приписувана Устиму Кармелюкові.

§ Ліричний монолог ведеться від першої особи – “я”. Устим Кармалюк – легендарний ватажок непокірного селянства, захисник бідних і покривджених, український Робін Гуд, діяв на Поділлі у першій половині ХІХ ст. Кріпак поміщика Пигловського, він розпочав повстанську боротьбу у 1813р, чотири рази втікав із сибірської каторги. Під його орудою виступало близько 20 тисяч селян. Підступно вбитий царськими посіпаками у 1835р.

§ Пісня має романсовий характер, створює глибоко інтимний образ народного ватажка зі складним внутрішнім світом, усвідомленням своїх обов´язків перед життям і людьми. Він протестує проти офіційних звинувачень

§ Журливий характер пісні навіює особиста доля Кармалюка: постійне полювання за ним “асесорів-ісправників”, розлука з дружиною і дітьми, котрих він не може відвідати, бо “зараз впіймають”. Народ наділяє його зовнішньою і внутрішньою красою, добрим серцем, що співчуває бідакам і ненавидить владу придержащих.

§ Пісня віддзеркалює ще одну рису українства: готовність іти на самопожертву заради громадянського добра. Камалюк упевнений, що пам´ять про нього довго житиме у народі.