2015-07-14
862
Це одна з найстаріших дум. Збірний образ простого козака-воїна, який “не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота”, хоробрий і розумний. У ньому втілені кмітливість, мужність, життєвий оптимізм і незборима сила рядового козацтва. Молодий козак гуляє “полем Килиїмським, шляхом битим гординським”, тобто в місцевості біля турецької фортеці Килия на одному з дунайських рукавів, куди прокладений клятий, пройдений тисячами невільницький ніг битий ординський шлях, бо там, у Килиї, українців продавали у неволю, як у кримській Кафі або Козлові.
| Ой полем, полем Килиїмським, То битим шляхом гординським, Ой там гуляв козак Голота, Не боїться ні огня, ні меча, ні третього болота. Правда, на козакові шати дорогії – Три семирязі лихії: Одна недобра, друга негожа, А третя й на хлів не згожа. | Правда, на козакові шапка-бирка – Зверху дірка, Травою пошита, Вітром підбита, Куди віє, туди й провіває, Козака молодого прохолоджає. То гуляє козак Голота, погуляє, Ні города, ні села не займає… |
З доброзичливою усмішкою змальовано “дорогії шати” рядового козака. Та незважаючи на те, що в нього “три семирязі лихії”, що на ньому шапка-бирка, “зверху дірка”, у нього “ясненька зброя” і “кінь вороненький” – то його найбільші скарби, він не зазіхає на чуже добро, “ні города, ні села не займає”.
§ Йому протистоїть ненависний образ татарського людолова – татарина сідого, бородатого, злобного ґендляра білими невольниками, він хоче козака молодого
| … живцем у руки взяти, В город Килію запродати Перед великими панами-башами вихваляти | І много червоних не лічачи брати, Дорогії сукна не мірячи пощитати. |
Безумовно, у прямому поєдинку хоробрий, молодий козак Голота, який захищає своє життя і рідну землю, переважає злісного ворога, його сила і вправність змальовані з тріумфальним перебільшенням: Ой ще козак не примірився,
А татарин ік лихій матері з коня покотився!
§ Це два символи історичної боротьби українського народу, яку вело українське козацтво впродовж століть.
Символом є й уславлення поля Килиїмського – кордону рідної землі:
Ой ти поле Килиїмське!
Бодай же ти літо й зиму зеленіло,
Як мені при нещасливій годині сподобило!
б) Уславлення небувалого подвигу запорозького гетьмана Самійла Кішки в однойменній думі:
§ Історична достовірність думи.
У 70-ті роки ХУІ ст. запорозький гетьман Самійло Кішка, обраний невдовзі по смерті Байди Вишневецького, хоробрий і талановитий воєноначальник, в одному з морських походів потратив у полон. “…Біля року 1573-го для славного Самійла Кішки, утворителя перших козацьких походів на Чорне море, настала друга доба його життя – доба турецької неволі. Та доба протяглася до 1599 року, себто 26 років, і була неначе тяжким одноманітним сном. Рухливий, завзятий козацький ватажок і гетьман Самійло Кішка, одірваний од життя рідного краю, прикутий на галері до невольницької лави і гребки, двадцять шість років не бачив нічого, опріч води й неба. Коли-не-коли, може, галера підпливала до Очакова або проїздила повз острів Тендру, і тоді Кішка знав, що тут близько рідний Дніпро і Січ-мати, та тільки важкі ланцюги, що держали його біля лави, нагадували йому, що він для України уже помер… і ніхто б уже з січового товариства не пізнав у сивобородому старцю свого жвавого гетьмана.
Та тільки яка не була тяжка турецька неволя і хоч яка вона була довга, а не вбила у серці Самійла Кішки ні любові до рідного краю, ні козацького завзяття і хисту… Він зробив, здавалося, неможливе – врятувався з неволі сам, та ще й товаришів своїх визволив і привів на Україну. Як сталася та дивна подія… розповідає нам чудова народна дума” (Андріан Кащенко).
§ Звеличення діяльного і непідкупного патріотизму Самійла Кішки і презирство до зрадництва, пристосуванства Ляха Бутурлака.
У думі протиставлені два типи козацьких ватажків, які потрапили на невольницьку галеру. Звичайно, любов і повага на боці гетьмана Самійла Кішки. Коли Лях Бутурлак пропонує йому “віру християнську під нозі топтати, Будеш у нашого пана молодого За рідного брата пробувати!”, то Самійло Кішка гнівно відповідає:
| Бодай же ти того не дождав, Щоб я віру християнську під нозі топтав! Хоч буду до смерті біду да неволю приймати, | А буду в землі козацькій голову хрстиянську покладати. Ваша віра погана, Земля проклята! |
Безстрашний, винахідливий, з нестаріючим войовничим запалом, Самійло Кішка, скориставшись обставинами (власник галери, Алкан-паша був “на зальотах” у дівки Санджаківни, а над невольниками залишився наглядати Лях Бутурлак, який упився), опівночі проводить складну бойову операцію визволення невольників, захоплення галери і помсти туркам, яничарам і Алкан-паші, трапезонському княжаті. Лях Бутурлак, який після дорогих вин прокинувся тільки опівдні, “у ноги впада” і просить великодушного собі прощення, він допомагає Кішці вигадливо й безпечно поминати Цареград і вийти на галері “к Дніпру-Славуті”.
§ В образі Ляха Бутурлака українські покоління висловили презирство до тих, хто піддався на спокуси та улещування й став ворогом, наглядачем над своїми братами. Тема запроданства, що проступає поряд з героїчною темою, - хвилююча сторінка нашого фольклору.
