2015-07-14
1152
Дума – народний ліро-епічний твір, що розробляє теми і сюжети реального життя, насамперед героїчного спрямування, виконуваний мелодійним речитативом (напівсловом-напівдекламацією) у супроводі національного музичного інструмента – кобзи, бандури чи ліри.
Виконавці дум – найчастіше незрячі кобзарі, бандуристи, лірники, у яких, вважалося, був добре розвинений внутрішній, духовний зір. У старовину це були поважні й шановані люди, носії козацького духу і слави. Дума – це самобутньо український фольклорний жанр, який не має аналогів в інших народів, у їхніх фольклорах.
§ Зміст дум – уславлення героїчної боротьби українського народу проти зовнішніх і внутрішніх ворогів, звеличення епічних героїв, подвигів, самопожертви в ім´я рідної землі і свого народу (“Отаман Матяш Старий”, “Іван Богуславець”, “Івась Удовиченко, Коновченко”, “Перемога Корсунська” та ін.).
§ Історичною основою дум, як й історичних пісень, є дивно стійка, уперта, затята і звитяжна війна українців проти поневолювачів, яка тривала століттями і не йде в жодне порівняння з війнами, що точились на теренах Європи. Українські родючі чорноземи, райський клімат, безкраї степи, повноводі ріки, тінява високопорідних лісів завжди були і є таким безцінним скарбом, що привертав сюди пожадливі погляди завойовників. Одна хвиля чужинців змінювалася на іншу, і цю зловісну повінь міг зупинити лише непереборний потяг українців до волі, незбориме прагнення бути господарями на своїй землі.
|
|
|
“Терпкими соками суворої і величної історії, волелюбністю народного серця і незміреною любов´ю до рідної, навпіл засіяної зерном і кров´ю землі вирошена українська дума. Не в затишку біля домашнього вогнища, а на сплюндрованих вогнем і мечем поселеннях, не під дзвін золотої бджоли, а під гадючий посвист татарського ординця і зловісний блиск турецького ятагана народжувався наш героїчний епос. Народжувався він там, де жив, страждав і боровся український народ: на велелюдних, розколиханих тяжкими звістками майданах і в орлиних гніздах Запорозької Січі, в турецькій неволі і в кривавих січах проти чужоземних людоловів і поневолювачів. Тому ми й крізь віки вчуваємо в українській думі кипучу пристрасть наших предків, разючий свист козацьких щабель, брязкіт невільницьких кайданів і ясу перемог” (Михайло Стельмах).
б) Неповторність, самобутність форми народної думи. Яскраві стильові відмінності, що відрізняють думу від інших фольклорних жанрів, ще не вдалося перейняти найталановитішим нашим поетам та імітаторам.
§ Найперше, рядки в думі різні за довжиною (за кількістю складів); рима (здебільшого дієслівна) майже обов´язкова, римуються по кілька рядків; думам властиві складні синтаксичні конструкції або, як їх називають, періоди чи тиради; все це чітко відрізняє їх від пісень; як правило, період чи тирада “містить в собі закінчений образ або закруглену думку” (Філарет Колесса).
|
|
|
| Тогді козаки добре мали: Всіх турків у Чорне море пометали, Тільки ляха Бутурлака не зрубали, | Между військом для порядку за яризу військового зоставляли, Тогді галеру од пристані одпускали, Самі Чорним морем далеко гуляли. (“Самійло Кішка”) |
§ Вживання постійних народнопоетичних зворотів.
Постійні епітети:
| То визволь нас, Господи, Із тяжкої неволі, Гей, на тихі води, | На ясні зорі, На край веселий, Между мир хрещений! (Маруся Богуславка”) |
Епітет – художнє означення, яке надає особливої виразності та емоційності означувальному слову, підкреслює у ньому якусь важливу, суттєву рису чи ознаку.
§ Постійні народнопоетичні вирази, що переходять із думи в думу:
| Бо вже я потурчилась, Побусурманилась Для розкоші турецької, Для лакомства нещасного. (“Маруся Богуславка”) | Потурчився, побусурманився Для панства великого, Для лакомства нещасного!… (“Самійло Кішка”) |
§ Своя система тавтологічних пар.
Тавтологія – повтор; слово, яке в іншій формі раніше сказане.
Синонімічна тавтологія: срібло-золото, кайдани-залізо, козацька-молодецька, плаче-ридає.
Однокоренева тавтологія: чужа чужаниця, сира сириця, квилить-проквиляє, біжить-пробігає.
§ Паралелізми, іноді заперечні:
| Ой у святую неділеньку рано-пораненьку Не синії тумани уставали, Не буйнії вітри повівали, Не чорнії хмари наступали, | Не дрібнії дощі накрапали, Коли три брати із города Озова З турецької бусурменської Великої неволі утікали. (“Втеча трьох братів з Азова”) |
Редартація – художній прийом уповільнення розвитку дії, ступінчата побудова розповіді, повтори однотипних епізодів з поступовим, частіше трикратним підсиленням.
У думі “Маруся Богуславка” героїня тричі звертається до козаків – “бідних невольників”, і кожного разу її зверненя більшає, поки третього разу не завершує думу. Таким чином, ця дума, власне, й складається з трьох однотипних епізодів – розмов “дівки-бранки, Марусі, попівни Богуславки” з невольниками, які кожного разу підсилюються, загострюються.
§ Архаїзми і старослов´янізми, що надають текстам дум урочистої поважності: глас (голос), глава (голова), злато (золото), перст (палець) тощо.
§ Вживання кличної форми замість називного відмінка, іноді вельми своєрідної (“Алкане-пашо, трапезоцький княжату, молодий паняту ”).
§ Гіперболізми – Самійло Кішка був “п´ятдесят років у неволі”.
§ Реалізм описів у думах доходить до дивовижної точності. Історики твердять, що опис галери на початку думи “Самійло Кішка” дуже точно передає вигляд старовинної турецької “каторги”:
| Ой із города із Трапезонта виступала галера, Трьома цвітами процвітана, мальована; Ой первим цвітом процвітана – Злато-синіми киндяками побивана; | А другим цвітом процвітана – Гарматами рештована; Третім цвітом процвітана – Турецькою білою ґабою покровена. |
(Киндяк – прапор; рештована – споряджена; ґаба – біле сукно).
в) Думи поділяються на два величезні тематичні періоди:
думи про боротьбу з татарсько-турецькими поневолювачами: “Козак Голота”, “Самійло Кішка”, “Маруся Богуславка”, “Плач невольника”, “Смерть Корецького” та ін.; їх виникнення відносять до ХУ-ХУІ ст.;
думи про боротьбу з польською шляхтою: “”Хмельницький та Барабаш”, “Корсунська перемога”, “Іван Богун” (ХУІІ-ХУІІІ ст.).
