Розділ 1 літографська плоско-друкарська машина

Розділ 1

Літографський станок з ручним приводом, що зо­бражений на рис. 1.1 має рухомий дерев'яний талер, що лежить на металічному валу. Вал з'єднаний зубчатою пе­редачею з рукояткою, при обертанні якої талер пере­міщується вліво чи вправо. Над талером встановлений рейбер, що вставлений у металічну колодку, яку можна разом з ним опускати та піднімати за допомогою важеля.

Рис, 1.1.

Загальний вигляд ручного

літографського станка

При друкуванні на літографському станку спочатку зволожували поверхню літографського каменя, потім на­кочували валиком фарбу, що утримувалася тільки на дру­карських елементах, та під тиском і при безпосередньому контакті паперу з літографським каменем (друкарською формою) отримували відбиток.

Літографська техніка швидко поширилася в країнах Західної Європи та невдовзі з'явилася в Російській імперії. У 1816 р. майже одночасно в Петербурзі та Астрахані з'явилися літографські станки. В 1818 р. літографія з'яви­лася у Варшаві, пізніше в Ризі, а в 1824 р. у Києві була виготовлена перша книга з літографськими вклейками. В Америці (в Нью-Йорку) перша літографія з'явилася тільки у 1828 р. На Західній Україні, що входила тоді до

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ________________________________________________ 13

складу монархії Габсбургів, перша літографія була засно­вана в 1822 р. у приміщенні друкарні Піллера (нині в цих приміщеннях розміщені експериментально-механічні майстерні Української академії друкарства).

У 30-х pp. XIX ст. К. Л. Томоніним був отриманий перший літографський багатофарбовий відбиток. Цей спосіб відтворення зображення дістав назву хромоліто­графія.

Літографські форми, що виготовлялися ручним спосо­бом для одно- та багатофарбових робіт, називаються оригі­нальними формами. Для збереження першої оригінальної форми з неї почали отримувати відбиток жирною фарбою на спеціальному папері, який покритий шаром водороз­чинного клею, та переносили (переводили) зображення з такого відбитка на інший літографський камінь. Таким чином отримували точну копію (тиражну форму) оригі­нальної форми, з якої друкували тираж. Такий спосіб ви­готовлення літографських друкарських форм отримав назву перевідного.

Принцип виготовлення літографських форм перевід­ним способом був використаний для нанесення рисун­ка на вироби із жерсті, фаянсу, фарфору та скла. Такий спосіб перенесення зображення отримав назву декаль­команія, тобто це друк з подвійним перенесенням фарбового шару. Саме в друкуванні на жерсті (холодно­катана листова сталь товщиною 0,08—0,32 мм) декаль­команією багато хто вбачає витоки офсетного друку. Цей матеріал з перших десятиріч XIX ст. почали використо­вувати для пакування чаю, тютюну, різноманітних про­дуктів харчування. Етикетки на жерстяні коробки та банки клеїли вручну. Природно, що це був повільний та працемісткий процес і декалькоманія дозволила значно спростити його і підвищити продуктивність праці та зни­зити собівартість продукції.

У 50-х pp. XIX ст. була винайдена шюскодрукарська літографська машина (рис. 1.2). На таких машинах тиск здійснювався за допомогою циліндра, що створював кон­такт між плоскою друкарською формою та папером. У процесі друкування циліндр обертався та прокочувався по формі, що рухалася під ним. Зволожували форму та накочували на неї фарбу за допомогою спеціальних при­строїв. Обертання циліндра та рух форми здійснювалися від електродвигуна. На цих машинах друкували з форм, що виготовлялися з каменю чи металу, при цьому швидкість друкування не перевищувала 800 відб/год.

14

Розділ 1

Рис. 1.2.

Літографська плоско-друкарська машина

З 70-х pp. XIX ст. декалькоманію витісняють машини для друкування на жерсті. У цих машинах формний циліндр, що ніс фарбове зображення, контактував не з твердою металічною поверхнею, а з проміжною еластичною, яка й передавала зображення на метал.

Усі літографії, що існували до 1870 р. на території сучасної України мали тільки літографські станки та дру­кували свою продукцію вручну. Одним з перших встано­вив літографську друкарську машину власник київської типолітографії С. В. Кульженко, який у 1873 р. придбав цю машину в Петербурзі. До кінця XIX ст. літографські машини з'явилися вже у багатьох містах України.

У 1880 р. француз Ж. М. Вуарен вперше застосував гумовий циліндр для передавання фарбового зображення з літографського каменя на папір та отримав відбитки задовільної якості на грубих сортах паперу. Але спосіб цей забувся.

Подальший розвиток офсетного друку тісно пов'яза­ний з розробкою 1.1. Орловим (1890 р.) машинного способу друкування паперових грошей. У процесі друкування ор­ловським способом на папір наносилася не одна фарба, а усі одночасно, що створювало на відбитку райдужне ба-гатофарбове зображення. Для цього Орлов розмістив у своїй друкарській машині (рис. 1.3) декілька форм (за числом фарб) та збірну форму, друкарські елементи якої складали рисунок. Між формами був встановлений м'я­кий гумовий валик, що передавав фарбу з однієї форми на іншу. Без передавального валика друк твердим по твер­дому був би проблематичним.

На початку XX ст. була винайдена літографська рота­ційна машина, технологічно необхідний тиск в якій створю­вався між двома циліндрами. На одному циліндрі кріпили

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ

Рис. 1.3.

Складена Орловим схема машини для багатофарбового друку

друкарську форму, а на іншому — укладали аркуш папе­ру. Друкувати на таких машинах можна було тільки з металевих форм, тому що тільки їх можна було кріпити на циліндричній поверхні. Незважаючи на їх високу продуктивність порівняно з плоскодрукарськими літо­графськими машинами вони не знайшли широкого поши­рення через низьку якість відбитків.

Відродив офсет після тривалої перерви Айра Уїльям Рубель, якого у США вважають винахідником офсетного друку. Рубель випадково в 1904 р. винайшов плоский офсетний друк. Для покращення якості відбитків друкарсь­кий циліндр літографської машини Рубель обтягнув гу­мовою пластиною. Через неуважність, друкар іноді не подавав аркуш у друкарську машину і фарба з друкарсь­кої форми переходила на гумову пластину, а з неї на зворот­ний бік аркуша. Аналізуючи браковані відбитки, Рубель звернув увагу на те, що зображення на лицьовому боці аркуша (фарба на аркуш перейшла безпосередньо з дру­карської форми) гірше ніж зображення на звороті аркуша (фарба з друкарської форми перейшла на гумову пласти­ну, а з неї на папір), тобто непрямий метод отримання зо­браження давав кращі результати ніж прямий. Цей ме­тод отримання зображення Рубель назвав офсетним.

Практичною реалізацією ідей А. Рубеля стала офсетна друкарська машина, формою в якій служила відповідним чином оброблена цинкова пластина, зображення з якої перетискувалося на циліндр, що був обтягнутий гумовим полотном, а з нього на паперовий аркуш. Саме А. Рубель й запропонував назвати новий спосіб перенесення зображення офсетом (від англійського «offset» — друк з проміжної поверхні). В Європі цей термін утвердився у 30 pp. XX ст. У Німеччині ж новий спосіб плоского

16

Розділ 1

друку спочатку називався непрямим друком («Indivektev Druck») чи друком з копіюванням («Abklatschdruek»).

Виключно велике значення для розвитку офсету мали роботи Каспара Германа, якого в Німеччині вважають ви­нахідником офсетного друку. Герман народився в Німеч­чині, пізніше емігрував до Америки, де у 1903 р. отримав патент на «Літографську ротаційну машину для непрямого гумового друку». У 1905 р. Герман будує декілька сконст­руйованих ним друкарських машин у США. Повернувшись до Німеччини, Герман приймає участь у створенні в 1906 р. першої в Європі офсетної друкарської машини «Тріумф» (рис. 1.4). Це була аркушева ротаційна машина, побудована за трициліндровою схемою. У 1921 р. з'явилася двофарбо-ва машина офсетного друку, а в 1930 р. — чотирифарбова.

Рис. 1.4.

Загальний вигляд

першої в Європі

офсетної друкарської

машини «Тріумф»

Потрібно ще відзначити, що в 30-ті pp. XX ст. Каспар Герман розробив технологію офсетного друку без зволо­ження друкарської форми (сухий офсет).

У 1924 р. Рада Народних Комісарів УРСР виділила кошти на придбання двох офсетних машин для новозбудо-ваної друкарської фабрики (теперішня Київська книжкова фабрика). Фототиполітодрукарня була першою великою новобудовою після першої світової та громадянської воєн. Друкарня була створена шляхом злиття Другої (друкарня Кульженка), Сьомої (друкарня Чоколова) та П'ятої радян­ської друкарні міста.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ________________________________________________ 17

До 1941 p. у друкарнях України працювало вже 12 офсетних друкарських машин. Але особливо широкого роз­витку отримав плоский офсетний друк у післявоєнний час. В 70-х pp. на підприємствах системи Держкомвидаву офсетом друкувалося 15 % продукції, у 80-х pp. — вже 30%.

Розвиток офсету — це історія послідовного та невпин­ного розширення номенклатури продукції, що випускалась цим способом друкування. В нашій країні ще у 20-х pp. XX ст. робилися спроби друкувати офсетом багатофарбові журнали та гумористичну періодику. Однак недосконалість процесу виготовлення офсетних друкарських форм при­звела до погіршення якості відтворення тексту і ці спроби потерпіли невдачу» але пошуки на цьому не припинилися.

Етапним в історії плоского офсетного друку став 1926 p., коли цією технікою друкування в Лейпцигу була віддру­кована ціла книга: суперобкладинка, форзац, текст, 1/6 одноколірних ілюстрацій та 21 багатофарбові ілюстрації. Це була книга «Літографія та офсетний друк» і це був перший підручник з офсету, автор якого Отто Крюгер ви­рішив наочно продемонструвати його можливості. Однак ця спроба протягом багатьох років лишалася єдиною.

Після Другої Світової війни офсет широко почали за­стосовувати для друкування масової книжково-журналь­ної та газетної продукції. Це стало можливим завдяки значному поліпшенню якості відбитків та зростанню швидкості друкування машин.

Із збільшенням продуктивності офсетних машин жур­нали знову почали друкуватися плоским офсетним дру­ком, але це був вже зовсім новий технологічний рівень. Спроби випускати масові ілюстровані журнали з одно-фарбовими репродукціями фотографій за допомогою но­вого способу плоского друку на початку очікуваного ефекту не дав. Тоді ці видання почали випускати за допомогою ракельного глибокого друку, який у світі відігравав доміну­ючу роль аж до Другої світової війни. Першим масовим ілюстрованим журналом, що почав друкуватися офсетом ще в 70-х pp. XX ст. став американський «Лайф».

З кінця 80-х та на початку 90-х pp. XX ст. офсет почи­нає широко застосовуватися для виготовлення пакуваль­но-рекламної та бланково-акцидентної продукції. Останнє десятиріччя принесло багато нового в обладнання плоско­го офсетного друку. Виробники обладнання добиваються максимальної автоматизації технологічного процесу, всі стадії якого контролюються електричними пристроями.

2 Мельников

18

Розділ 1

У XX ст. технологія та обладнання плоского офсетно­го друку пройшли великий шлях — від порівняно про­стих та малопродуктивних машин до високошвидкісних, повністю автоматизованих агрегатів. Але можливості удос­коналення процесу та-обладнання ще далеко невичерпані.