§ 1. Поняття та види підстав припинення зобов'язання
Кожне зобов'язання діє у часі. Правовий зв'язок, що існує між кредитором і боржником, не може бути довічним, а тому будь-яке зобов'язання має припинитися.
Припинення зобов'язання - погашення прав та обов'язків сторін, що складають його зміст. Це означає, що кредитор і боржник більше не пов'язані оравами та обов'язками. При цьому перестає існувати і саме зобов'язання. Такий наслідок зумовлений дією правоприлиняю-чих. юридичних фактів. Саме вони становлять підстави для часткового або повного припинення зобов'язань. За загальним правилом, при припиненні зобов'язання правові відносини між його учасниками припиняються у повному обсязі, а інколи останні хоча і зберігаються, але у зміненому вигляді (наприклад, при припиненні зобов'язання шляхом, його новації).
ЦК безпосередньо у статтях 599-609 передбачає найпоширеніші підстави припинення зобов'язань: його належне виконання, передан-ня боржником кредиторові відступного, зарахування, домовленість сторін, прощення кредитором боргу, поєднання в одній особі боржника і кредитора, неможливість виконання зобов'язання, смерть фізичної особи, ліквідація юридичної особи. Але цей перелік не є вичерпним, оскільки згідно зі ст. 598 ЦК підстави припинення зобов'язань можуть, передбачатися також договорами, що укладаються сторонами, та іншими поточними законами. Так, згідно зі ст. 1008 ЦК договір доручення припиняється у разі визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім. Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 598 ЦК припинення зобов'язання, якщо це передбачено договором чи законом, може мати місце на вимогу однієї із сторін. Йдеться про випадки односторонньої відмови від зобов'язання та одностороннього розірвання договору. Так, наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить пла-