Страхові зобов'язання є самостійним видом цивільно-правових
1 Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах на
гляду за страховою діяльністю відповідно до Указу Президента України від 11 грудня
2002 р. № 1153/2002 «Про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг
України» є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України.
2 Питання юридичної природи загальних умов добровільного страхування мас важ"-
ливе значення як в теорії страхових відносин, так і для практичного здійснення стра
хування. Одним із основних принципів цивільного права є принцип юридичної рівності
учасників цивільних правовідносин. Цей принцип має безпосереднє значення і для
страхових зобов'язань. Проте в практичному аспекті цієї проблеми можуть мати місце
різноманітні відступи від вимог принципу юридичної рівності. Це пояснюється тим, що
страховик як професійний учасник страхових відносин може використати свій профе
сійний та економічний потенціал для примушування страхувальників, які у своїй
більшості є більш слабкими економічно та менш підготовленими професійно, пристати
на запропоновані страховиком умови, які є більш вигідними для останнього і які закріп
люються в тексті договору страхування. Тому з метою недопущення порушення пари
тету (рівноваги) інтересів між страховиком та страхувальниками діє досить жорстке
правило: договір страхування укладається на підставі правил страхування, які, незважа
ючи на те, що розробляються страховиком самостійно, підлягають затвердженню
Уповноваженим органом, який здійснює їх перевірку на відповідність положень, що
містяться в них, вимогам чинного законодавства.
|
|
зобов'язань, які опосередковують відносини з надання фінансових
послуг1.
Страховим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна
сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) здійснити страхову виплату другій стороні (страхувальнику) або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником або зазначеній в акті цивільного законодавства (надати допомогу, виконати послугу тощо), а друга сторона (страхувальник) зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору (або вимоги актів цивільного законодавства).
Страхування може здійснюватись у двох формах: добровільній або обов'язковій (ст. 5 Закону «Про страхування»; далі - Закон).
Обов'язкове страхування виникає в силу прямої вказівки Закону, який зобов'язує його учасників (здебільшого - страхувальника) укласти договір страхування2. Обов'язкове страхування розповсюджується на пріоритетні об'єкти страхової охорони, коли питання такої охорони певних об'єктів зачіпає суспільні інтереси (наприклад, страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при їх перевезенні). Обов'язкове страхування можливе лише тоді, коли за допомогою добровільного страхування неможливо досягнути (або одержати) необхідний ефект3. Нерідко об'єктивною перешкодою для проведення добровільного страхування є обмежена платоспроможність (неплатоспроможність) страхувальника, а тому обов'язкове страхування у таких випадках дозволяє забезпечити захист майнових інтересів як безпосереднього учасника страхових правовідносин, так і суспільства в цілому. Зважаючи на примусовий характер обов'язкового страхування, Закон4 містить вичерпний перелік обов'язкових його видів5.
|
|
1 До фінансових послуг згідно з Законом України «Про фінансові послуги та дер
жавне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р. належать операції з
фінансовими активами (якими є: кошти, цінні папери, боргові зобов'язання та право ви
моги боргу, що не віднесені до цінних паперів), що здійснюються в інтересах третіх осіб
за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодав
ством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отриман
ня прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів // ВВР України. -
2002.-М l.-Cr.l.
2 Така обов'язковість для укладення договору обов'язкового страхування є відступ-
ленням від приватно-правового принципу свободи договору.
3 Манэс А. Основы страхового дела: Пер с нем М. В. Побединского / Под ред.
М. И. Ушакова. - СПб.: Изд-е М. В. Кечеджи-Шаповалова, 1909. - С. 40.
4 Обов'язкові види страхування, які запроваджуються законами України, мають бу
ти включені до Закону «Про страхування». *
5 До прийняття нової редакції Закону «Про страхування» (4 жовтня 2001 р.) застосо
вувався один із різновидів обов'язкового страхування - обов'язкове державне страху
вання, страхові платежі за яким сплачувались за рахунок державного бюджету. Проте з
прийняттям нової редакції Закону «Про страхування» передбачено заміну обов'язково
го державного страхування на безпосереднє здійснення потерпілим компенсаційної
виплати з Державного бюджету України головними розпорядниками бюджетних кош
тів за цільовими платежами за місцем роботи потерпілого.
Розділ XIII
Істотні умови обов'язкового страхування: порядок та правила його проведення1, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методика актуарних розрахунків встановлюються Кабінетом Міністрів України2.
Підставою для виникнення зобов'язань з добровільного страхування є договір страхування, який укладається на підставі вільного волевиявлення сторін. Страхувальник повністю вільний у виборі страховика при реалізації своїх страхових інтересів. Добровільне страхування у конкретного страховика не може бути обов'язковою передумовою при реалізації страхувальником інших правовідносин.
Перелік видів добровільного страхування, який міститься у Законі (ст. 6), не є вичерпним. Страховик може здійснювати будь-які види добровільного страхування. Визначальним моментом при цьому є наявність, по-перше, прийнятих страховиком правил (загальних умов) страхування, які пройшли реєстрацію в Уповноваженому органі; по-друге, відповідної ліцензії на здійснення конкретного виду добровільного страхування.
Таким чином, договір страхування є безпосередньою підставою для виникнення зобов'язань як з добровільного, так і обов'язкового страхування. За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) здійснити страхову виплату другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та викопувати інші умови договору (ст. 979 ЦК, ст. 16 Закону).
|
|
Договір страхування є двостороннім. Сторонами цього договору є страховик та страхувальник, які наділені як правами, так і обов'язками. Страхувальник зобов'язується сплатити страховий платіж, а страховик - виплатити грошову суму (здійснити страхову виплату) у разі настання страхового випадку. У договорі страхування (у самому тексті договору або в додатках до нього) можуть бути зазначені також інші особи (застрахована особа, вигодонабувач), але наявність цих осіб у страховому зобов'язанні ніяким чином не впливає на двосторонній характер договору страхування.
1 Ліцензія на конкретний вид обов'язкового страхування видається, коли страховик
має досвід здійснення добровільного страхування не менше ніж два роки, якщо інше не
передбачено законодавством. Під досвідом не менше ніж два роки слід розуміти наяв
ність протягом усього зазначеного періоду чинної ліцензії і чинних договорів страху
вання (п.2.13 Ліцензійних умов провадження страхової діяльності, затв. розпоряджен
ням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України 28 серпня
2003 р. № 40).
2 Для здійснення обов'язкового страхування Кабінет Міністрів України, крім наве
деного, встановлює також форми типового договору та особливі умови ліцензування
обов'язкового страхування.
ЧОБОВ Я ЗАННЯ, ЩО ПОВ 'ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ343
Договір страхування є оплатним. Страхувальник, сплачуючи страховий платіж, здійснює плату за страхування, оплату наданої страховиком страхової послуги, яка полягає в тому, що страховик бере на себе ризик настання певної події (страхового випадку), з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Не впливає на оплатний характер договору страхування ненастання страхового випадку протягом чинності договору страхування. У такому разі страховик все ж таки надає страхувальнику страхову послугу, звільнивши страхувальника, наприклад, від небезпеки понесекня обумовлених договором втрат.
|
|
Договір страхування, за загальним правилом, є реальним. Він, якщо інше ним не встановлено, набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу (ст. 983 ЦК; ч. З ст. 18 Закону). З наведеної норми випливає, що сторони можуть обумовити момент набрання чинності договором страхування будь-яким іншим моментом, наприклад, в момент досягнення ними згоди за всіма істотними його умовами та (або) підписання тексту договору (або видачі страховиком страхового полісу). У цьому випадку договір страхування набирає чинності ще до моменту сплати страхового платежу, і як наслідок цього, обов'язок страховика щодо здійснення страхової виплати при настанні страхового випадку виникає до одержання від страхувальника страхового платежу і не обумовлюється сплатою останнього. При наявності такого погодження сторін договір страхування носить консенсуальний характер.
Характерною ознакою договору страхування є непевність виникнення обов'язку страховика щодо здійснення страхової виплати, що дозволяє віднести договір страхування до ризикових (алеаторних) договорів1. Страховик не знає, чи буде він здійснювати страхові виплати, або у крайньому разі не знає часу або суми платежу. Ризик несе також і страхувальник, який, сплачуючи платіж (премію), не знає напевно, чи одержить він або призначена ним особа (вигодонабувач)
1 Ризик у самому широкому розумінні можна розглядати як невідомість настання деякої події. Ризиковим характером може бути наділений будь-який договір. Для цього достатньо, щоб передбачене договором виконання або його обсяг були поставлені у залежність від недостовірної обставини. Ризиковий характер носить лише окреме страхове правідношення (окремий договір страхування). З економічної точки зору; як зазначав А. Г. Гойхбарг, страхування для страховика не повинно носити ризиковий характер, в противному випадку суттєво порушується мета страхування - забезпечення. Для досягнення такої мети необхідно, щоб існувала ймовірність, яка переходить у певність, що всій групі страхувальників необхідно буде виплатити менше, ніж одержано від них {Гойхбарг А. Г. Единое понятие страхового договора. - СПб.: Типография т-ва «Общественная польза», 1914. - С. 25). Сума виплат за зобов'язаннями страховика повинна забезпечити безперебійне виконання ним його фінансових зобов'язань по здійсненню страхових виплат та покрити витрати на здійснення страхової діяльності (див., напр., Коныиин Ф. В. Государственное страхование в СССР. - М.: Финансы, 1968.-328 с).
344 Розділ Xlli
------------------------------------------------------------------------------------------------- -Я
страхову виплату (страхове відшкодування, страхову суму), а якщо я одержить, то чи вигідно йому буде одержання такої страхової виплат ти (страхового відшкодування, страхової суми) при встановленій тривалості внесення платежів (премій)1.
Необхідною передумовою страхового зобов'язання є страховий інтерес2, який обумовлюється потребою у компенсації майновим втрат, що настали внаслідок пошкодження (втрати) або недоодерж жання певних матеріальних цінностей. Страховий інтерес носить універсальний характер. Він притаманний як майновому, так і осо бистому страхуванню. У майновому страхуванні він полягає у відшкодуванні (компесації) втрат у майновій сфері. Особисте страхування пов'язане з настанням подій, здатних породжувати потребу в одержанні грошових сум або додатковому матеріальному забезпеченні (наприклад, нещасний випадок, що викликав смерть особи, досягнення пенсійного віку). У можливості одержати таке забезпечення і полягає страховий інтерес у особистому страхуванні3. Страховий інтерес повинен бути правомірним (ст. 980 ЦК, ст.4 Закону). Страхування протиправних інтересів не допускається4. Він має належати конкретній особі (страхувальнику або призначеній страхувальником третій особі)5.
При здійсненні страхування досить широко використовуються такі його різновиди як співстрахування та перестрахування.
Співстрахування - це страхування одного об'єкта (предмета договору страхування) кількома страховиками на підставі одного договору страхування (ст. 986 ЦК, ст. 11 Закону). Договір співстрахування є договором з множинністю осіб на боці страховика (ст. 540 ЦК). У договорі співстрахування має місце часткова множинність. Права і обов'язки кожного із страховиків повинні бути визначені у договорі. Співстрахування здійснюється лише за згодою страхувальника. Між учасниками договору співстрахування за взаємним погодженням між співстраховиками і страхувальником один із співстраховиків може представляти всіх інших співстраховиків у відносинах із страхувальником. При цьому цей страховик залишається відповідальним перед страхувальником лише у розмірах своєї частки. Використовування
1 Серебровский В. И. Очерка советского страхового права. - М.-Л.: Госюриздат,
1926.-С 65.
2 Граве К. А., Лунц Л. А. Страхование. - М.: Госюриздат, 1960. - С 42.
3 Шиминова М. Я. Основы страхового права России. - М.: Анкил, 1993. - С 31.
4 Неможливо застрахувати, наприклад, від захоплення заручників, оскільки в про
тивному разі здійснення страхової виплати за звільнення заручників буде стимулювати
певних осіб до протиправних дій.
5 Одним із основних принципів страхування є правило: «немає інтересу - немає
страхування», яке полягає в тому, що право на одержання страхової виплати має лише
особа, яка має страховий інтерес (напр., особа, яка внаслідок пошкодження або загибелі
майна може понести матеріальні втрати).
ЗОБОВ 'Я ЗАННЯ, ЩО ПОВ 'ЯЗАНІЗ НАДАННЯМ ФІНАНСОВИХ ПОСЛУГ345
моделі співстрахування може бути викликано різними причинами: наявність значних за обсягом об'єктів, і як наслідок цього - неможливість для одного страховика прийняти цей об'єкт на страхування, необхідність використання різного роду страхової кооперації (наприклад, страховий пул) тощо1.
Від співстрахування істотно відрізняється перестрахування, яке є формою страхування страховиком своїх фінансових ризиків, пов'язаних зі здійсненням страхувальнику страхових виплат при настанні страхового випадку. Необхідність перестрахування (як і співстрахування) викликана, зокрема, наявністю значних ризиків (наприклад, екологічних, космічних, ядерних), які окремий страховик не в змозі прийняти на страхування, не порушуючи нормативно встановлені вимоги щодо забезпечення своєї платоспроможності2. Так, згідно зі ст. 30 Закону, якщо страхова сума за окремим об'єктом страхування перевищує 10 відсотків суми сплаченого статутного капіталу і сформованих вільних резервів та страхових резервів, страховик зобов'язаний укласти договір перестрахування.
Перестрахування - це страхування одним страховиком, який уклав договір страхування, ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика). Останній має право приймати ризики в перестрахування лише з тих видів добровільного і обов'язкового страхування, на проведення яких він отримав ліцензію. Перестрахування здійснюється на підставі укладеного між страховиком та перестраховиком договору перестрахування, який укладається без погодження зі страхувальником3. В страховій практиці страховик за договором перестрахування, який передає в перестрахування частину своїх ризиків, іменується цедентом, перестрахувальником, а перестраховик, який приймає вказаний ризик - також і цесіонарієм. У договорі перестрахування страховик за основним договором страхування займає місце страхувальника. Останній при настанні страхового випадку вправі звернутись з вимо-
1 В страховій практиці використовується також подвійне страхування - страхуван
ня одного об'єкта за кількома (два і більше) договорами страхування різними страхо
виками. При подвійному страхуванні загальний розмір страхового відшкодування, за
загальним правилом, не може перевищувати розміру збитків, завданих страхувальнику
(вигодонабувачу), що виключає можливість безпідставного збагачення. А тому, на
приклад, подвійне страхування не може застосовуватися в особистому страхуванні.
2 Чинне законодавство значну увагу приділяє питанням забезпечення платоспро
можності страховиків. Так, ст. 30 Закону «Про страхування» передбачає, що страхо
вики зобов'язані дотримуватися таких умов забезпечення платоспроможності: наяв
ність сплаченого статутного капіталу та наявність гарантійного фонду страховика;
створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхо
вих відщкодувань; перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над
Розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.
3 Для укладення договору перестрахування страховик не зобов'язаний повідомляти
пРо це страхувальника.
Роздії XIII
гою про здійснення страхової виплати лише до контрагента за укладеним ним договором страхування - страховика. Тому страховик, який уклав договір перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі відповідно до договору страхування (ч. 2. ст. 987 ЦК, ст. 12 Закону).