З особливими освітніми потребами

(у межах інклюзивного навчання)

Підготувала Перепичай Н.С.,

практичний психолог Донецької гімназії ім. В. Стуса

Здібності дитини набагато важливіші за її недоліки

Девід Вернер

Якість навчально-виховного процесу значною мірою визначається тим, наскільки враховуються і реалізуються потенційні можливості навчання та розвитку кожної дитини, її індивідуальні особливості. Якими б не були фізичні чи психічні обмеження, поряд з ними у дитини завжди є резерви розвитку, використання яких може суттєво поліпшити якість її життя.

Як свідчить практика передових європейських країн, більшість дітей з особливостями психофізичного розвитку може навчатись у загальноосвітніх школах за умови використання моделі інклюзивної освіти. Одним із перших кроків здійснення принципу рівності прав усіх дітей на якісну освіту стало започаткування та реалізація програми науково-педагогічного експерименту «Соціальна адаптація та інтеграція в суспільство дітей з особливостями психофізичного розвитку шляхом організації їхнього навчання у загальноосвітніх навчальних закладах», розробленої Всеукраїнським фондом «Крок за кроком» спільно з Інститутом спеціальної педагогіки АПНУ та затвердженої Міністерством освіти і науки України.

Сутністю інклюзивної освіти є навчання дітей з особливими потребами в загальноосвітній школі за умови пристосування освітнього простору до індивідуальних особливостей дітей, надання якісних освітніх послуг таким дітям. Навчання зазначеної категорії дітей передбачає використання особистісна орієнтованих підходів у навчально-виховному процесі, застосування індивідуальних, групових форм роботи, враховуючи, вплив різних видів розладів і хвороб на процес навчання. Пріоритетними напрямами роботи є сприяння соціальному, емоційному та когнітивному розвитку кожної дитини, з тим, щоб вонавідчувала себе неповторним, повноцінним учасником суспільного життя.

Навчання в інклюзивних класах дітей з особливими потребами, з одного боку, допомагає їм адаптуватися до нормальних життєвих ситуацій, позбутися почуття ізольованості, відчуження, сприяє зникненню соціальних бар'єрів та інтеграції в соціум, з іншого боку — вчить учнівську громаду школи спілкуватися та працювати разом, формує в них почуття відповідальності за

товаришів, які потребують не лише допомоги, а насамперед — прийняття та визнання.

Як же створити необхідні умови для розвитку дітей з особливостями психофізичного розвитку? Що для цього має зробити психолог?

Необхідно мати чітке уявлення про рівень розвитку дитини, її актуальні та потенційні можливості, потреби та життєві орієнтації. Психологу потрібні не просто загальні знання про дитину, а конкретні, визначені, які б дали можливість відповісти на запитання, чи є сприятливим шкільне оточення для навчання і розвитку такої дитини, чи може вона успішно розвиватися в шкільному оточенні, а якщо ні, то в чому причина. Якщо ми не в змозі усунути цю причину, ми її повинні нівелювати,

Супровід— це система професійної діяльності психолога, мета якої (як влучно про це сказала канд. психол. наук М.Бітянова) не в тому, щоб «зазирнути» у внутрішній світ дитини, дізнатись, як він влаштований, її взаємини зі світом, а в тому, щоб організувати співпрацю з нею, спрямовану на самопізнання, пошук шляхів саморегуляції внутрішнім світом і системою стосунків. Суть шкільної психологічної діяльності полягає в супроводі дитини в процесі її шкільного навчання, що дає можливість впровадити шкільну психологічну діяльність в навчально-виховну педагогічну систему. Стає можливим об'єднання мети психологічної та педагогічної практики і фокусування на головному — на особистості учня.

Знаючи дитину, ми маємо модифікувати шкільне оточення таким чином, щоб воно було максимально прийнятне, сприятливе для реалізації освітніх, розвивальних та виховних завдань. Необхідно допомогти дитині в розв'язанні тих проблем, що виникають у неї у взаємодії з цим оточенням.

Завдання психолога — допомогти налагодити взаємодію дитини, що має проблеми розвитку, з усіма учасниками навчально-виховного процесу. Роль психолога набуває своєрідного посередництва у побудові суб'єкт-суб'єктних стосунків.

Таким чином, супровід розглядається як цілісна діяльність, командна взаємодія (вчителів, батьків, практичного психолога, соціального педагога, логопеда, медпрацівників), у рамках якої можуть бути виокремленні три обов'язкові взаємопов'язані компоненти:

1. Систематичне дослідження психолого-педагогічного статусу дитини (тобто відповідність з одного боку — тих вимог, які ставить перед ди­тиною школа, з іншого — особливостей розвитку школяра),та динаміки її психічного розвитку в процесі шкільного навчання.

2. Створення соціально-психологічних умов для розвитку особистості учнів та їх успішного навчання.

3. Забезпечення спеціальних соціально-психологічних умов для надання допомоги дітям, що мають проблеми в розвитку та навчанні.

Супровід навчання та виховання дітей з особливими потребами базується на таких засадах:

• архітектурна безбар'єрність освітнього середовища;

• доступність усіх форм навчання й освітніх послуг;

• запровадження спеціальних технологій та адаптивних технічних засобів навчання;

• індивідуалізація та адаптація навчальних програм з урахуванням потреб і можливостей дитини;

• поєднання традиційних та інноваційних підходів до розвитку дитини з особливими потребами;

• створення сприятливих умов для соціалізації, самовизначення та самореалізації школярів;

• професійна орієнтація, підготовка до вибору майбутньої професії.

Психологічний супровід спрямований на підвищення ефективності навчання шляхом вирішення психологічних проблем через набуття навичок, що забезпечують адаптацію дитини з особливостями психофізичного розвитку до навчання та соціуму загалом.

Психологічний супровід дітей з особливими потребами передбачає: