Пироги пече швець?

Економіку можна уявити собі як два «цехи». У першому підприємці організовують процес «випікання пирога». Там створюється суспільний продукт. У другому чиновники і політики ділять цей пиріг на всіх, не забуваючи, втім, себе улюблених. Звичайно, забрати і поділити можна тільки те, що виробили. Або, у крайньому разі, позичили. Таким чином, збираючи податки і виплачуючи всіляку допомогу з бюджету (нехай навіть і на корисні справи!), держава не створює ніякої нової вартості, а здебільшого заважає підприємцям її додавати і примножувати. Тому з трьох речей: а) підвищення виплат на різні благі цілі; б) скорочення дефіциту бюджету й інфляції та в) зниження податкового тиску на бізнес − за даного обсягу суспільного продукту одночасно можна робити не більше двох.

Цю прописну істину доводиться пояснювати знову і знову, оскільки, на жаль, ледь чи не з кожного політичного документа − що від влади, що від опозиції − випирає чи то нерозуміння цього простого факту, чи то небажання на нього зважати. Воно й зрозуміло. Складні документи завжди пише команда фахівців, кожен з яких − не тільки знавець, а й патріот своєї справи. Відповідно, кожен закладає в програму «покращення» за своїми параметрами: аграрій − пільги сільському господарству, фахівець із соціального забезпечення − підтримку малозабезпечених і зростання соціальних стандартів, фінансист − скорочення бюджетного дефіциту та інфляції, а захисник бізнесу − зниження податків. Плюс фінансова підтримка інновацій, пільгові кредити, будівництво інфраструктури та ін. Усе перелічене в надлишку є в посланні.

При цьому перспективи збільшити в розмірах сам «пиріг» за рахунок традиційних для нашої економіки джерел украй проблематичні. Світова економіка входить у затяжну стагнацію, якщо не рецесію. Це неминуча розплата за штучне роздування попиту в розвинених країнах в останні десятиліття заради підтримки економічного зростання будь-що. Країни БРІК швидко зростають і самі експортують приблизно такий самий сировинний і напівфабрикатний асортименти, як Україна. Тому в посланні, хоча й крізь зуби, але визнається, що «загалом у 2012 р. загальносвітове середовище для розвитку економіки України після деякого періоду досить інтенсивного поліпшення в 2010 р. та менш помітного в 2011 р. увійде у відносно менш сприятливу ситуацію».

Для того щоб зростати незалежно від кон’юнктури, як, скажімо, Польща або Грузія, потрібен принципово кращий бізнес-клімат. Зокрема, дослідники Світового банку довели, що економіки країн з верхньої чверті рейтингу Doing Business зростають у середньому на 2,5-процентного пункту швидше, ніж сусіди України по «підвалу». У нас ефект міг би бути ще помітнішим, враховуючи, що саме несприятливий діловий клімат − найвужче місце нашої економіки.

Саме в цьому і мав би полягати головний урок кризи. Адже Україна так сильно постраждала насамперед через надмірну залежність − ні, не від зовнішньоекономічних чинників як таких (у тій же Польщі частка експорту у ВВП становила 2007-го 41% − трохи менше, ніж наші 45%), а саме від «базових галузей», які зросли і вистояли в 90-х переважно завдяки дешевим енергоносіям. Яких, до речі, теж більше не буде. І що ж ми бачимо? За фактом, визнається в посланні, їх частка в експорті продовжувала збільшуватися!

Другий урок полягає в тому, що якісь крихти можна заощадити на «усушці та утрусці» у процесі розрізання пирога, особливо якщо вигнати з «другого цеху» підгодованих там щурів. Але будь-якій куховарці, яка навіть не вміє управляти державою, зрозуміло, що поки пиріг «пиляють» самі щури, втрати будуть великими, навіть якщо кухар ділить його філігранно. Та й кіт у погонах спокійно спостерігатиме за щурячою метушнею, якщо сам він теж годується тим, що вдасться стягти, а «пасажири» тим часом мовчать. Тому, не намагаючись осягнути неосяжне, з усього величезного тексту послання президента логічно зосередитися на цих двох уроках.