2015-08-12
1058
Кодекс законів про працю України (КЗпП) визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної та творчої праці.
Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростаннюпродуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва, піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всебічну охорону трудових прав працівників. Трудове законодавство регулює трудові відносини між працівниками і власником підприємств, установ і організацій незалежно від форми, виду діяльності та галузевої належності.
Основні трудові права людини і гарантії їх реалізації закріплює Конституція України.
Галузь трудового права відрізняється різноманіттям джерел, серед яких: міжнародні договори, зокрема, конвенції Міжнародної Організації Праці, нормативно – правові акти, нормативні договори. Основний нормативно – правовий акт у цій галузі права – Кодекс законів про працю України, що був прийнятий 10 грудня 1971 р. і з того часу неодноразово піддавався змінам і доповненням. Кодекс законів про працю України регулює найбільш важливі аспекти трудових правовідносин, а саме:
1) порядок укладання і виконання колективного договору;
2) порядок укладання і розірвання індивідуального трудового договору;
3) порядок звільнення працівників і наступного їх працевлаштування;
4) тривалість робочого часу і часу відпочинку працівників;
5) засади нормування праці;
6) загальні норми визначення оплати праці;
7) гарантії трудових прав;
8) забезпечення трудової дисципліни;
9) забезпечення охорони праці;
10) порядок вирішення трудових спорів;
11) права і повноваження профспілок і трудових колективів.
Серед інших нормативно – правових актів, що регулюють трудові відносини, слід назвати закони України «Про охорону праці» (14 жовтня 1992р.), «Про колективні договори та угоди» (1 липня 1993 р.), «Про оплату праці» (24 березня 1995р.), «Про відпустки» (15листопада 1996р.).
2. Основні питання, що розглядаються у ЗУ «про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»
Цей Закон відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування розглядає питання правової основи, економічних механізмів та організаційної структури загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві (далі - страхування від нещасного випадку).Страхування від нещасного випадку є самостійним видом загальнообов'язкового державного соціального страхування, за допомогою якого здійснюється соціальний захист, охорона життя та здоров'я громадян у процесі їх трудової діяльності.
Розкриваються такі питання по розділах:
Розділ I Загальні положення
Розділ II Управління страхуванням від нещасного випадку
Розділ III Обов'язки фонду соціального страхування від нещасних випадків
Розділ IV Нагляд у сфері страхування від нещасного випадку
Розділ V Відшкодування шкоди, заподіяної застрахованому ушкодженням його здоров'я
Розділ VI Порядок розгляду справ про страхові виплати
Розділ VII Порядок і строки проведення страхових виплат
Розділ VIII Права та обов'язки застрахованого та роботодавця як страхувальника
Розділ IX Фінансування страхування від нещасного випадку
Розділ X Відповідальність фонду соціального страхування від нещасних випадків, страхувальників, застрахованих, а також осіб, які надають соціальні послуги, за невиконання своїх обов'язків. вирішення спорів.
