Категорії, методи та принципи релігієзнавства

Релігієзнавство, як і будь-яка галузь наукового знання, має свій категоріально-поняттєвий апарат. Категорії, відображаючи ґрунтовні закономірні зв’язки й відношення, є найбільш істотними поняттями для предмета релігієзнавства, його конструкційними елементами. Вони є результатом пізнання духовної сфери суспільного життя. У категоріях зміст предмета релігієзнавства набуває розгорнутого відображення.

Категорії релігієзнавства – це найбільш загальні поняття, що відображають суттєві та закономірні зв’язки й відношення, які розкривають сутність релігійного феномена.

У релігієзнавстві існують різні підходи до класифікації категорійного апарату. Найоптимальнішим, на нашу думку, є поділ усіх категорій і понять на дві групи: філософські та власне релігієзнавчі.

Категорії релігієзнавства цілісно охоплюють систему “світ – людина – релігія”. Тож вони постають у різних вимірах: філософському, соціально-психологічному, історичному й загальнонауковому. При цьому всі категорії та поняття функціонують у єдиній системі, виконуючи важливі світоглядно-методологічні й пізнавальні функції.

Будь-яка сфера наукового знання передбачає наявність системи шляхів, прийомів і способів вирішення певних пізнавальних проблем, які і є методами релігієзнавства.

Методи релігієзнавства – це шляхи вирішення проблем, які виникають під час вивчення релігійного феномена.

Релігієзнавство в нашій країні використовує, переважно, діалектичний метод, який дає змогу розглядати проблеми релігій у динаміці, тобто в процесі їхніх становлення й розвитку, в їхньому взаємозв’язку між собою та з процесами і явищами інших сфер суспільного буття. Охоплюючи релігію в усіх її зв’язках і проявах, цей метод допомагає виробити найзагальніші поняття та категорії релігієзнавства. Він відіграє синтезаційну роль у всіх дослідженнях релігії. Особливо плідний цей метод тому, що надає можливість визначити зміст релігієзнавчих понять, виявляє їхні взаємозалежність, взаємоперехід і рух.

Засобом організації та спрямування релігієзнавчого методу є система відповідних наукових підходів, які в науці називають принципами. Принципи релігієзнавства – це основоположні підходи й ідеї, що визначають діяльність науковців у процесі пізнання релігії. Найбільш суттєвими є принципи об’єктивності, толерантності й історизму.

Принцип об’єктивності є основою будь-якого наукового знання. Його сутність полягає у вимозі розглядати власне релігійний феномен без будь-яких суб’єктивних інтерпретацій та емоційних чи упереджених настанов.

Принцип толерантності передбачає взаєморозуміння, взаємоповагу та спокійний діалог різноманітних релігійних і нерелігійних (вільнодумних) світоглядів. Цей принцип виходить з того, що світогляди мають низку спільних загальнолюдських понять та ідей, які відображають необхідні умови суспільного буття людства, його загальнозначущі духовні цінності. Згідно з цим принципом, релігія має аналізуватись як загальнолюдське явище, котре втілює прагнення та волю людей, незалежно від їхніх соціального стану та національно-етнічної приналежності. Принцип толерантності тісно пов’язаний із проблемою свободи совісті та ненасиллям в царині віри.

Принцип історизму вимагає сприйняття релігії не як чогось усталеного та незмінного, а як явища, котре повсякчас змінюється й розвивається. Тож виникає необхідність з’ясувати причини, умови й особливості появи релігійних вірувань, визначити етапи їхнього функціонування та їхній взаємозв’язок з іншими соціальними явищами. Цей принцип вимагає аналізу нинішнього стану розвитку релігій і передбачення та прогнозування майбутніх змін, тенденцій їхнього розвитку. Отже, принцип історизму має на меті вивчення релігії як об’єкта дослідження в розвиткові, зважаючи на конкретні просторово-часові координати.